Буря у справі акції «Вісла»

Це четверта спроба віднеситися до процесу виселення 1947 року 140 тисяч людей української національності з їхніх корінних земель у південно-східній Польщі на північні і західні землі – пише «Gazeta Wyborcza». Основною метою не була ліквідація послабленої вже тоді УПА, а «репресивна акція у відношенні до українського населення» (це – ствердження політбюро Польської робітничної партії – PPR) – нагадує публіцист видання «Gazeta Wyborcza» Мирослав Чех. Депортовано всіх, також дітей, жінок, і літніх осіб. Незалежно від рівня ідентифікації з українською національністю, переселено частину лемків і православних мешканців Люблинщини, а навіть поляків, запідозрених у співпраці з УПА або польським підпіллям. Та українців з територій, де УПА зовсім не було.

Дописувач нагадує, що власті Польської Народної Республіки у жовтні 1956 року визнали акцію «Вісла» злом, дозволили частині переселених повернутися додому й пристали на обмежені форми національного життя. До справи повернулася демократична опозиція і «Солідарність». У серпні 1990 року Сенат засудив акцію «Вісла», оскільки в ній «застосовано принцип колективної відповідальності, характерний для тоталітарних систем». Не зробив цього Сейм унаслідок спротиву посткомуністичної лівиці. Зате, читаємо у щоденнику «Gazeta Wyborcza», переселення українців засудили президенти Алєксандер Кваснєвський і Лєх Качинський.

Газета «Rzeczpospolita» пропонує розмову з польським істориком Ґжеґожем Мотикою, який звертає увагу, що не можна плутати двох різних справ. Тобто етнічних чисток УПА на Волині та в Східній Галичині 1943-45 років та примусових переселень польських громадян українського, лемківського походження та змішаних польсько-українських родин з південно-східної Польщі 1947 року. Не можна виправдовувати комуністичних репресій тільки тому, що вони стосувалися польських громадян непольської національності. Іншою справою є те – каже Ґжеґож Мотика у виданні «Rzeczpospolita» – що він зрадів би, якби Україна засудила антипольські чистки УПА. За словами історика Польської академії наук та члена Ради Інституту національної пам’яті, ніхто в Польщі не ставить під сумнів факту, що знищення українського підпілля після Другої світової війни було необхідним. Спір стосується того, як це слід було зробити. Одні вважають, що можна було застосувати всі доступні методи. На думку інших, не можна було охоплювати репресіями всіх представників етнічної групи, без огляду на те, чи хтось співпрацював з УПА, чи ні.

«Rzeczpospolita» також відзначає, що партії Право і справедливість та Польська селянська партія винятково згодні і голосуватимуть проти резолюції польського Сейму у справі акції «Вісла». Умовою є те, щоб Україна визнала людиновбивчий характер дій УПА.

Н.Б.