«Волинь – важливіша, ніж нам здається»

«Волинь – важливіша, ніж нам здається», – читаємо на першій шпальті газети «Rzeczpospolita». «У польському Сеймі триває дискусія про зміст постанови у справі річниці волинської різанини, – пише головний редактор щоденника Боґуслав Хработа. І продовжує – тим часом, в Україні досить поширеним є переконання, що це – один з проявів польського націоналізму і фальшування історії. Розбіжність наших історичних наративів вражає». Щоденник пояснює, у чому саме полягає ця розбіжність. «Поляки не мають сумнівів, що на Волині був геноцид, навіть коли з політичних причин деякі політики закликають не вживати цього терміну в офіційних документах», – пише «Rzeczpospolita» і зауважує, що Україна у цій справі поділена «... на тих, хто цим не дуже й то переймається – тобто східна і центральна Україна, і тих, для кого польська позиція становить образу – тобто західна Україна». Як пише Боґуслав Хработа, «прихильники партії «Свобода» і ширше – ті, хто симпатизує традиціям українського націоналізму – послідовно ставлять під знаком запитання виключну провину української сторони. Для них волинські події – це громадянська війна, а злочини чинила як Українська повстанська армія, так і польська Армія крайова». Видання інформує, що українська сторона не погоджується теж на кількість польських жертв волинської трагедії: «100 тисяч жертв називають перебільшеними даними. Українці стверджують, що польських жертв було набагато менше. Поширеним є теж переконання, що польська сторона навмисне занижує кількість українських жертв», – пише Боґуслав Хработа. Редактор пояснює, звідки береться таке ставлення українців: «Над усіма застереженням до польської версії подій висить тінь історичних комплексів і переконання, що поляки надають більшого значення крові своїх земляків, ніж крові українців». Тому, – переконаний журналіст, – запевнення політичних еліт по обидва береги Бугу, що примирення – близьке, є надто перебільшеним. Що ж робити? «Rzeczpospolita» радить почати від «монолітизації фактів, щоб потім на цьому ґрунті прямувати до зближення наративів і національних версій історичної політики».

Я.С.