Напад Росії на українські кораблі посилив зацікавлення конфліктом, який жевріє вже п’ять років. Добре було б проаналізувати випадок України і зробити висновки. Таке рішення набагато ліпше, ніж дозволити вивчати іншим випадок нас самих.
Нині на Твіттері майнула мені інформація, що речник німецького уряду сказав, що українські застереження не змінять думки, яку Берлін має на тему Nord Stream 2. Іншими словами, німців не цікавить, що Україну розбиратимуть клаптик за клаптиком, вони хочуть бути посередником у продажі російського газу.
З’явилися надії, навіть серед німецьких ЗМІ, що Берлін відмовиться від Nord Stream 2. Це показує, що насправді ніхто вже не має ілюзій, що будова цього газопроводу – це політичний проект, що Росія зловживатиме ним, аби посилити тиск на Центральну Європу. Зовсім можливо, що задіяння газопроводу буде також сигналом для відкритого вторгнення Росії в Україну. Проте, німецьких політиків це не цікавить.
Факт, що Берлін – вже офіційно – продає Україну за газ, несе більші наслідки. Отже, перш за все, це означає, що незабаром уся Європа повернеться спиною до подій в Україні, напевно, зосередившись на «проблемі біженців у Середземному морі». Це дозволить Росії зміцнити свою позицію за умов мовчазного ставлення цілого ЄС, де домінує Німеччина.
Додатковий елемент становить факт, що Німеччина може вести таку політику, бо її захищають американські військові бази. Так, американська парасолька безпеки дає Німеччині можливість вести політику, результатом якої буде послаблення США. Це явище не нове, така політика Берліна триває вже роками. Можна задумуватися, чому США на це погоджуються, але відповідь доволі очевидна – Вашингтон не може змагатися зі всіма. Якщо домовиться з Китаєм, становище Берліна погіршиться. Якщо змагання з Пекіном посиляться, Берлін надалі матиме вільну руку в Європі.
Крайньо наївним є мислення, що Німеччина змінить підхід до газопроводу внаслідок дій росіян в Україні. Навпаки – німецька згода стосовно газопроводу відкрила росіянам можливість вдарити в Україну. Дати однозначно це показують.
Будівництво Nord Stream започаткували 2006 року – саме тоді західні фірми підписали договір з Ґазпромом. Сам газопровід – його першу частину – відкрили 2012 року. Завдяки цьому проектові Росія отримала можливість шантажувати і Україну, і Польщу, почалися проблеми з поставками газу. У Німеччини проблема відсутня, оскільки газ туди качали по дні Балтійського моря.
Отже, німці вели переговори з росіянами, коли Москва вела війну проти Грузії. Берлін дуже добре усвідомлював, що будова Nord Stream 1 дає Росії шанс посилити тиск на Україну, аж до спроби її розчленування. Коли виявилося, що Росія скористалася нагодою, німці почали говорити про будову Nord Stream 2. Коли закінчать, почнуться, напевно, проблеми Білорусі, яка поки що є транзитною країною для російського газу.
Існує теорія, згідно з якою росіян здивували події в Україні, і війна – це відповідь на Євромайдан. Проте, насправді є навпаки; Nord Stream 2 – доказ, що Росія віддавна готувалася підпорядкувати собі Україну, в чому Німеччина їй допомогла. Москва досконало усвідомлювала, що Київ поволі повертається на Захід і рано чи пізно туди попрямує. Такий же ризик є в Білорусі і, напевно, також з’явиться необхідність захисту російської меншини в цій державі, негайно після закінчення Nord Stream 2.
Висновки для нас – прості. Отже, Німеччина, як і старі члени ЄС, ставиться до Центральної Європи як до предмета торгів з Росією. Якщо отримають достатньо добру пропозицію, продадуть чергові держави. Крім цього, Захід не усвідомлює наслідків сусідства Росії, попри те, що Німеччина повинна пам’ятати про дві світові війни, що були результатом сусідства Москви та Берліна.
По-іншому мислять у Центральній Європі, де дуже добре знають, якаю є ціна сусідства і з Німеччиною, і з Росією. Мабуть, не існує в нашому регіоні держави, яка не була б окупована одною із цих двох країн, а є такі, наприклад Польща, що зазнали воднораз окупації і Німеччини, і Росії. На основі досвіду ми повинні розвивати співробітництво з іншими державами Центральної Європи, можливо якнайтісніше. Ніде більше в світі на виплачується дотримуватися принципу трьох мушкетерів: «один за всіх, усі за одного».
Ну й у нашому інтересі те, щоб Україна та Білорусь вистояли. Чим ефективніші ці держави, тим ліпше. Звісно, добре було б, якби ці держави вдалося залучити до співробітництва, але не буде також погано, якщо Україна стане нам ворожою. Залишається очевидним, що набагато ліпше мати бар’єр, який нас відмежує від Росії, аніж втратити такий бар’єр.
wgospodarce.pl, Марек Сюдай/А.Р.