У Польщі, Росії, Україні помітна тенденція до пожвавлення ринку внутрішнього туризму, - чи такий тренд взагалі характерний для європейських країн?
Анжела Савченко з Києва - гід, засновник і директор туристичної компанії «Київські фрески». Власниця і засновниця турфірми працює не тільки адміністратором та менеджером, а й екскурсоводом на екскурсійних маршрутах усією Україною. Вона розповідає про сучасний стан туристики і про взаємовідвідини Польщі та України.
***
Наша колега, радіожурналістка Йолянта Сьмяловська під час, так званої маївки, - кількох вихідних днів на початку травня, дещо зімпровізувала і несподівано для себе вперше у житті опинилася у Львові:
«Щиро кажучи, я їхала туди з певним занепокоєнням, - перш за все, кордон і пізніше доїзд до міста, - чула, що автошляхи в Україні кепські, і я цього боялася. Але, виявилося, що кордон – так, там справді треба було стояти кілька годин, але проїзд з кордону до Львова – просто клас, чудова дорога. Коли в’їхали до великого міста, то я якось не відразу зорієнтувалася – чи це справді Львів, бо довкола були такі ж стандартні будинки, які ми минали раніше. Але, виявилося, що це дійсно місто Лева, - ми прямували до центру. А вже коли я опинилася у центрі, то перше ж враження, ніби я потрапила у Відень. Згодом, коли придивилася, то помітила, що певно не вистачає коштів на відновлення, ремонти, але архітектура мене дуже вразила. Згодом, я подумала, чи й справді треба докладати так багато зусиль, щоб причепурити ті будинки? Підртимувати технічний стан, щоб вони не розсипалися – так, але може й не треба відсвіжувати новенькою фарбою усі будинки, щоб блищали і було видно, - їх недавно пофарбовано. Будинки тоді б втратили дух Львова».
Проте найбільше враження на колежанку Йолянту справило відвідування греко-католицьких святинь:
«Коли я увійшла, то мені аж дух перехопило. Ніколи раніше я такого гарного костела, такої церкви не бачила.
Крім цього саме місто наповнене людьми – видно що воно пульсує. Всюди багато туристів, а серед них найбільше поляків, тому польська мова на кожному кроці. В ресторанах немає проблем, щоб замовити польською, практично повсюди обслуговуючий персонал досить привітний, офіціанти відповідають на будь-які питання, допомагають. У Львові я почувала себе безпечно.
Мені дуже сподобалося, що на Старомі місті багато пунктів продажу сувенірів. Це оригінальні сувеніри, виконані старанно, вручну. Ціни ані високі, ані низькі. Але, обрусів на круглий стіл я так і не купила. Українці мають гарні орнаменти скатертин, я так хотіла купити, але у всіх крамницях говорили – маємо прямокутні обруси. Це було моє найбільше розчарування Львовом».
А ще Йолянті не сподобалося те, що місто так запхане автомобілями, що весь час доводилося стояти у заторах:
«Багато автомобілів, дорогих автомобілів. На вулицях дівчата виглядають так, як і в Парижі, вони одягнені за останнім криком моди. І довкола дуже багато молодих людей, що мені також подобається. У місті повно харчових закладів, можна недорого перекусити. Місто розбудовується, ремонтується, видно, що влада дбає про його розвиток.
Львовом пересувалася поліція, але я не мала такого враження як, наприклад, у Білорусі, що поліція є для того, щоб мене затримати і оштрафувати. У Львові я відчувала, що поліція є для того, щоб служити громадянинові».
А які ж, там були придбані сувеніри чи куплені подарунки?
«Гарний наплічник, з вишивкою ручної роботи, зі старанно виконаними гарними кольоровими квітами – 700 гривень. Крім цього, ще привезла характерну квіткову опаску для волосся, купила також турку для готування кави. Придбала я також жіночу вишиванку.
Словом, хоч я й не люблю повертатися у ті самі місця, але у даному випадку два дні проведені у Львові – це було занадто мало, - я ще повернуся туди».
Це були розмови з гідом і директор туристичної компанії Анжелою Савченко з Києва та з радіожурналісткою Йолянтою Сьмяловською з Варшави.
В.П.