У туристичній рубриці говоримо про підкарпатський реальний та віртуальний шляхи храмів, внесених у Список об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО, тобто про унікальні костели та церкви, зокрема у селах Хотинець, Радруж та Смільник на південному сході Польщі.
Шлях дерев’яної архітектури у Підкарпатському воєводстві – загальною довжиною 1202 км – поділений на дев’ять трас. На його підкарпатському відрізку найчастіше зустрічаємо дерев’яні церкви. Хоча і не бракує цінних історичних костелів та красивих сільських об’єктів і споруд. Зустрічаються також старі подвір’я та предмети антикварної техніки. Говорить Анна Бжеховська-Рембіш з Підкарпатської регіональної туристичної організації:
«На шляху є понад 130 історичних об’єктів, зокрема шість дерев’яних храмів, внесених у Список об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. Це два костели у селах Близне та Гачів і чотири греко-католицькі й православні церкви у селах Радруж, Смільник, Тур’янське (Туринське) та Хотинець. Усі ці храми – це архітектурні перлини, збудовані без жодного цвяха», – каже вона.
Проте не кожен може вирушити у туристичну подорож, особливо якщо йдеться про великі відстані. Для цих людей у країні над берегами Вісли відкривають все більше можливостей віртуальної подорожі найцікавішими туристичними маршрутами. Не потрібно купувати квитків, путівників, можна зручно сидіти у власному кріслі, не виходячи з дому і вирушити у захопливі мандри, – додає Анна Бжеховська-Рембіш.
«Ці віртуальні прогулянки – це, з одного боку, додатковий стимул для здійснення реальної мандрівки у наш регіон. По-друге, це подорож для тих, хто не має такої реальної можливості. Крім того, іноді багато об’єктів недоступні або рідко доступні для туристів і завдяки Інтернету та сучасним технологіям їх можна побачити зблизька, уважно роздивитися усі важливі деталі. Ці костели та церкви мають чудову поліхромію. На додаток, віртуальна подорож відкриває нам незвичайні перспективи цих об’єктів. Наприклад, на них можна подивитися згори, побачити, на якому плані вони збудовані», – каже вона.
Серед інших, Маршалковське управління Підкарпатського воєводства запрошує на віртуальну прогулянку шляхом об’єктів, внесених у список Світової спадщини ЮНЕСКО, що знаходяться на терені Підкарпаття та Словаччини. Говорить Аґата Фарна з відділу популяризації Підкарпатського маршалковського управління:
«Реалізуючи цей проект і створюючи віртуальний шлях, ми хотіли заохотити туристів, організаторів туризму та гідів приїжджати сюди. Так ми хочемо популяризувати наше воєводство. Відкривши нашу інтернет-сторінку podkarpackie.pl/szlakunesco/, можна уважно роздивитися усі стелі, підлоги, ікони навколо, деталі на вівтарях. Перебуваючи далеко, можна себе відчути так, ніби Ви у самому храмі і знайомитеся з чудовою культурою та спадщиною. Навіть деякі жителі польсько-словацького прикордоння мало знають, що у нас є стільки об’єктів на цьому великому просторі, які внесені у список світової спадщини ЮНЕСКО».
Усі об’єкти на Підкарпатті, що внесені у список Світової спадщини ЮНЕСКО, збудовані без жодного цвяха. Це унікальні витвори дерев’яного будівництва, які показують неабияку майстерність тодішніх будівельників, – додає Анна Бжеховська-Рембіш з Підкарпатської регіональної туристичної організації, нагадавши, що, наприклад, храм у Гачеві – це найбільший готичний дерев’яний костел в Європі.
«Костел у Гачеві збудований понад 500 років тому. Дерев’яна будівля витримала так багато часу. Але було чимало спокус знищити її. 1970 року комуністична влада хотіла створити у ньому музей сільськогосподарської техніки, але, на щастя, цього не сталося, храм у Гачеві нині стоїть безпечно і там відправляють меси. Крім цього, костел постійно відкритий для туристів. Як і храм у селі Близне, в якому захоплює контраст між спокійною, величною формою, коли дивимося ззовні, і тим багато прикрашеним інтер’єром, що дивує своїми кольорами, поліхромією різних століть. У Гачеві є також готична, 600-річна П’єта – іконографія сцени оплакування Христа Богородицею, яку, ймовірно, принесли води ріки Віслок. Натомість 500-річна фігурка Матері Божої знаходиться у костелі в селі Близне. Історики вважають, що її створено на підставі гравюр Альбрехта Дюрера», – відзначає представниця Підкарпатської регіональної туристичної організації.
Цікаво, що деякі з цих дерев’яних церков і костелів на Підкарпатті виконували оборонну роль, у них могли сховатися жителі. Але також відому греко-католицьку церкву святої Параскеви у селі Радруж, яку нещодавно також було внесено у список Пам’яток історії, називали «селянською фортецею», оскільки під час монголо-татарських вторгнень у Польщу, це було одне з найважливіших місць у селі, в якому могли безпечно сховатися місцеві жителі, – каже Анна Бжеховська-Рембіш.
«За місцевими повідомленнями, ще донедавна на дверях церкви у Радружі можна було розгледіти сліди від татарських сокир. З цим пов’язана також неймовірна історія бранки з Радружа Марії Дубневич, яка потрапила у неволю в ясир і яка стала султанкою. За 27 років вона повернулася у Радруж і дізналася, що її чоловік вчергове одружився. Церква у Радружі – це не тільки історична розповідь та „мильна” опера, це неймовірна архітектура та розташування. Унікальний пейзаж південного Розточчя, фантастична місцевість неподалік курорту в Горинцю-Здрою, а на додаток там проходить туристичний велошлях Green Velo», – звертає вона увагу.
Щороку церкву в Радружі відвідує 12 тисяч людей. Це найстарший та найліпше збережений об’єкт дерев’яного церковного будівництва у Польщі. Крім списку Світової спадщини ЮНЕСКО, храм внесено також до міжнародного переліку Всесвітній фонд пам’ятників, до якого входять безцінні об’єкти, варті збереження та фінансової підтримки. Говорить Пйотр Макара, директор Музею кресів у Любачеві:
«Церква у Радружі розташована біля самісінського кордону з Україною, звідки туди приблизно 200 метрів. Нагадаю, що село Радруж після Другої світової війни і в результаті Ялтинської конференції було поділене на дві частини, одна з них залишилася в Україні, а друга частина знаходиться на польській стороні, де і є церковний комплекс. Цей об’єкт, що був зведений ще 1583 року, потребує постійного ремонту та реставрації. Крім унікального зовнішнього вигляду, захоплення викликає інтер’єр церкви у Радружі. Це, зокрема, неймовірна поліхромія, датована 1648 роком. Цілісність інтер’єру доповнює монументальних розмірів багаторівневий іконостас, який протягом 100 років поступово розширювали та доповнювали. Роботу над ним закінчили у середині 18 сторіччя».
Я додам, що цей дерев’яний храм у селі Радруж впродовж понад 400 років виконував важливу духовну роль серед місцевого населення, в основному спочатку православного, а потім греко-католицького і був однією з багатьох дерев’яних церков, що становлять культурний пейзаж регіону. Таких цінних та гарних церков на терені тільки Любачівського повіту було раніше понад 30. Наприкінці Другої світової війни, після масових примусових виселень, кількадесят церков на терені повіту перестали виконувати свою функцію, а операція «Вісла» перервала багатовікову культурну сталість.
PR1/Т.А.