22 липня на 71 році життя видатний український актор Богдан Ступка відійшов до вічності. Затребуваний в Україні та за її межами. Фільми Єжи Гофмана та Кшиштофа Зануссі за його участі вже сміливо можна назвати класикою польського кінематографа. З проханням поділитись спогадами про свого українського колегу та друга з Українською службою Польського радіо ми звернулись до обох цих режисерів.
Кшиштоф Зануссі
Звертаємось до Кшиштофа Зануссі:
- Востаннє Ви працювали з Богданом Ступкою при нагоді створення фільму «Серце на долоні»?
- Це правда, але вперше я працював з ним у телевізійному театрі «Жайвір» за Жаном Ануєм. І це була наша перша спільна праця, де він грав зі своїм прекрасним українським акцентом по-польськи. Грав англійця, тож відрізнявся від всіх інших французьких персонажів цієї п’єси. Це був такий прийом, котрий мав якимось чином обґрунтувати мій вибір. Натомість, «Серце на долоні» – це була роль, написана спеціально для нього, а він був надзвичайним актором, чудовим партнером, співрозмовником. На додаток, в його театрі я ставив п’єсу, отже, мав також його за свого директора. І у всіх цих ролях він був дивовижною людиною і непересічною особистістю.
- Колись, під час розмови з нашою редакцією, Ви сказали, що Богдан Ступка – це один з найліпших акторів, з якими Вам довелось працювати… Чим він вирізнявся серед своїх колег?
- Так, без сумніву він належав до числа світових асів. Знаєте, окрім майстерності також даються взнаки особисті риси. Якщо особистість є настільки сильною, як в його випадку, тоді з’являється актор, який може бути зіркою. І так, власне, було.
- А за яких обставин Ви познайомились зі Ступкою?
- Я познайомився з ним на якомусь фестивалі, ще до того, здається, як Єжи Гофман запросив його до «Вогнем і мечем». А це останнє, звісно, послужило його неймовірній популярності в Польщі. Натомість, гадаю, я зустрів його ще раніше. Напевно теж знав його з екрана, також у Києві дивився його п’єсу за Шоломом Алейхемом, де він дивовижно протягом багатьох років грав [Тев’є-Тевеля]. Отже, наша перша зустріч ховається десь у мороках пам’яті. Адже, якщо хтось є пам’ятником, то вже важко згадати відколи ми цей пам’ятник знаємо.
- Чи можна сказати, що Богдан Ступка був обличчям України у Польщі?
- Великою мірою ним був. І пам’ятаю, що коли він отримував нагороду за найліпшого актора в «Серці на долоні» у Римі, там також була мова про те, що такий надзвичайний актор існує, але ніхто на Заході про нього не знав. Однак, отримав цю нагороду як найліпший актор фестивалю.
Єжи Гофман
Єжи Гофман – це інший польський режисер, який неодноразово працював з Богданом Ступкою:
- Що ж я можу сьогодні сказати? Відійшов не тільки великий актор, не тільки великий митець, відійшов мій дуже близький друг. І це не лише велика втрата для культури, й не лише культури української, але також це величезна втрата для мене. Щораз пустіше робиться довкола мене, та щораз більше найближчих мені людей починають вже бути там нагорі. Але, видно, це вже такий закон віку: ніж люди старші, тим друзів стає менше.
- Яким актором Вам запам’ятався Богдан Ступка?
- Богдан належав до числа настільки талановитих людей, що для нього не існувало неможливого як в театрі, так і в кіно. Він лишив після себе фантастичні кіно- і театральні ролі, міг зіграти все. Ну що ж, кохані, немає Богдана.
- Як з ним працювалося?
- Як було мені з ним працювати? Тільки так, як можна працювати з великим талантом. Ми стали справді дуже близькими друзями. Нас поєднала і праця, і дуже близький світогляд. [Богдан Ступка] був людиною, позбавленою всіляких націоналістичних, ксенофобських почуттів. Був Героєм України, а у нас його було відзначено дуже високою нагородою Польсько-українського примирення. Проте, ані дипломи, ані медалі та інші нагороди не в стані свідчити про масштаб його таланту. До кінця життя пам’ятатиму його Тев’є Молочника, до кінця життя пам’ятатиму також низку інших його ролей. І просто знаю вже: щось завершилось, ніколи вже не зустрінемось ані на знімальному майданчику перед камерою, ані за столом, ані просто так, щоб подати один одному руки. Величезна втрата, величезний жаль.
На завершення Єжи Гофман звернувся до найближчих людей українського актора, а також до його шанувальників:
- Я хотів би висловити своє найглибше співчуття Ларисі – його дружині, синові, його близьким та всім шанувальникам його таланту. Його відхід – це не лише жалоба родини та друзів, це – жалоба глядачів, котрі вже ніколи не побачать його ані в театрі, ані в кіно.
Антон Марчинський