Ґюнтер Грасс був ґданщанином. Хоча своє доросле життя письменник провів у Берліні й Парижі, саме з Ґданськом, містом його дитинства, Ґрасса поєднували особливі емоції – каже професор Норберт Гонша, біограф письменника:
– Він був дуже пов’язаний із ґданською землею. Але не тільки завдяки своєму походженню – адже його батько був німцем, а мати – кашубкою. Він любив це місто. Ви знаєте, я глибоко схвильований його смертю – адже ми бачилися два тижні тому. Звісно, я знав, що він хворіє, але ще три місяці тому він відвідав Ґданськ... Але в мене промайнула така думка, що він прощається зі своїм улюбленим містом.
Своєму улюбленому місту Ґрасс присвятив «данцизьку трилогію» – перший роман «Бляшаний барабан», який вийшов друком 1959 року (він став ядром цієї трилогії), новели «Кішка і миша» і роман «Собачі роки». Усі три книги об’єднані спільним історичним тлом і містом дитинства письменника.
Ґюнтер Ґрасс народився 1927 року у Ґданську (місто тоді називалося Данциґ). Після війни родина Ґрассів (як тисячі інших німецьких родин) була змушена виїхати з міста. Виселення стало для Грасса болючим досвідом. Про це він говорив, зокрема, в 2006 році у Варшаві. Письменник тоді сказав, що однією з найбільш дражливих справ у взаємовіднсинах польського та німецького народів є проблема виселення.
“Ця тема мені дуже близька, – сказав тоді Ґюнтер Ґрасс, – уся моя сім'я була вигнана з Ґданська”.
– Кожне виселення, вигнання є чимось страшним, це пов'язано із необґрунтованою жорстокістю. Ми повинні про це говорити відкрито, не засуджувати, але теж не впроваджувати табу. Ця проблема стосується також польського народу. До Ґданська, з якого нас було вигнано, приїхали польські переселенці з Вільнюса та Гродна.
Як тоді наголошував Ґюнтер Ґрасс, подолати взаємну недовіру можна тільки шляхом щирих і критичних розмов:
– Ми повинні навчитися критичного підходу одне одного. Причому, критика не повинна розумітися як антипольська чи антинімецька. Слід йти до взаємного наближення обережно, з усвідомленням завданих нам ран.
Ґюнтер Ґрасс — це приклад надскладної людської долі та долі Європи— каже віце-голова польського Інституту національної пам'яті Павел Укєльський:
– Він є яскравим прикладом складності долі Європи, особливо Центральної Європи, у XX сторіччі. Тут великі, погані, трагічні моменти часто між собою перепліталися, створюючи досить дивну мозаїку.
Такою мозаїкою було життя письменника. Молодий Ґрасс належав до більшості, яка співіснувала з нацистською владою – він пройшов типовий для тодішніх хлопців шлях – спочатку юнґфольк, потім гітлерюґенд, потім – збройні сили Третього Рейху... У 2006 році Ґюнтер Ґрасс зізнався, що під час війни служив у відомих бойових формуваннях Waffen SS:
– До Ваффен-СС я потрапив всупереч своїй волі. Щойно після війни стало для мене зрозумілим, які злочини вчинили ці фомування. З року в рік ці знання ставали все глибшими і повнішими. Це — ганьба, яку буду носити усе своє життя. Я не вірю, що пояснення чи виправдовування принесе якусь користь. Радше важливішим є те, щоб хтось з мого покоління навчився робити висновки з уроку, що життя дало йому в молодості.
Саме через цю приналежність до СС, Ґюнтер Ґрас викликав у поляків неоднозначні емоції. На думку літературного критика Лєшека Шаруґи, Ґрасс був чесним зі своїми читачами та із самим собою – тому виявив свою таємницю:
– Немає чого дивуватися, що це викликало негативну оцінку. Але з моєї точки зору, дуже добре, що він сам про це сказав, а не сталося так, що хтось знайшов цей епізод в його біографії.
Ґюнтер Ґрасс – це найвидатніший, поряд із Томасом Манном – німецький прозаїк, – впевнений Лєшек Шаруґа. Експерт нагадує, що крім прози Ґрасс писав поетичні твори та есеї. Своїми творами письменник коментував і тлумачив дійсність:
– Хочу нагадати про його поетичний томик, про який мало говориться – «Листопадія» (польського переклав Болєслав Фац). Ця збірка присвячена нещастям чи щастям, які трапляються в Німеччині у листопаді, починаючи нацизмом і закінчуючи об’єднанням Німеччини. Зрештою, об’єднанню Німеччини присвячена одна з найважливіших повістей Ґрасса – «Широке поле». Тут письменник шукає спосіб жити в об’єднаній Німеччині. Додам, що на початку він зовсім не був прихильником цього злиття.
Історична оцінка Ґрасса була завжди чіткою і однозначною – каже ґданський прозаїк Павел Юлє. Саме тому значна частина німців не була прихильною письменникові:
– Він, один із перших із Західної Німеччини, почав підтримувати тезу про те, що німці вчинини настільки жахливі злочини, що втрата так званих східних теренів повинна бути невідворотною. Більше цього – немає підстави, аби вести на цю тему якусь дискусію. Через це його зненавиділа крайня німецька правиця.
Не додав прихильників Ґрассові теж його вірш «Те, що має бути сказано», опублікований у 2012. У цьому творі Ґрасс закликав припинити продаж Ізраїлю німецьких підводних човнів, здатних перевозити ядерну зброю. Ґрасс був переконаний: постачати зброю Ізраїлю – це злочин. Вірш спровокував різку реакцію ізраїльського уряду — Ґрасса оголошено персоною нон-ґрата і заборонено йому в'їзд до країни. Німеччиною пройшла хвиля обурення позицією письменника.
Натомість не слід забувати про заслуги Ґюнтера Ґрасса на ниві польсько-німецьких взаємовідносин, польсько-німецького примирення – додає директор Інституту Гете у Варшаві Ґеорґ Блошманн. Він порівнює Ґюнтера Ґрасса з соціалдемократичним канцлером Німеччини 70-х років Віллі Брандтом. Саме за його правління почалася нормалізація взаємовідношень на лінії Варшава – Берлін, – додає:
– Це люди одного покоління. Вони, західні німці, зробили великий крок назустріч Польщі. Тому я думаю, що можна знайти чимало спільних рис у двох цих особистостей. Вони орієнтувалися на Схід, а Ґрасс підтримував Брандта та його нову східну політику.
Смерть Ґюнтера Ґрасса – це велика втрата передусім для світової літератури, – вважає літературний критик Пйотр Кєжунь. Як зауважує, Ґрасс творив виняткову прозу. І це підтверджують численні нагороди, які письменник отримав упродовж свого життя.
– Ця Нобелівська премія з літератури, яку він отримав у 1999 році... він належав до тих нобелістів, стосовно яких було глибоке переконання, що він повинен отримати цю нагороду. Ґрасс – це один з великих майстрів епосу. Його твори насичені, вони не написані нашвидкуруч... Бракуватиме теж Ґрасса – графіка, скульптора і поета.
13 квітня на 87-му році життя помер німецький письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури Ґюнтер Ґрасс. Автор, зокрема, роману «Бляшаний барабан». Роман був екранізований у Німеччині, а 1979 року отримав «Оскара» у категорії найкращий неангломовний фільм.
Запрошуємо послухати звуковий файл
IAR/Я.С.