Фільм «Остання родина» (Ostatnia Rodzina) – це, безперечно, переможець 41. Кінофестивалю польських фільмів у Ґдині. Стрічка здобула нагороди у найважливіших категоріях – «Найкращий фільм», «Найкращий першоплановий актор», «Найкраща першопланова акторка». Фільм розповідає про сім’ю відомого польського художника Здіслава Бексінського. Глядач є свідком 28 років життя художника та його родини – дружини Зофії й сина Томаша.
Сюжет опирається на справжніх подіях у цій нешаблонній сім’ї, але його важко назвати документальним, – говорить режисер Ян Павел Матушинський:
– Є дуже багато архівних матеріалів про життя сім’ї Бексінських. Звісно, ми базувалися на цих фактах, але треба було вибрати із цього загалу найцікавіші документи, матеріали... Так само, ми вибирали з майже 30 років найвагоміші події – щоб встигнути про них розповісти у двогодинному фільмі. Ми теж мали на увазі, що кожна із цих постатей – інша, і що актори, які гратимуть ці ролі, мають різний стиль приготування до фільму, я просто дав їм диск із вибраними архівними матеріалами та певними вказівками. І те, що почало потім відбуватися на зйомочному майданчику, показало, що механізм вдалося запустити.
Здіслав Бексінський – польський художник, різьбяр, фотограф.
Його називають майстром «барокового і готичного малюнку», темного мистецтва, роботи художника просякнуті мороком. Здіслав Бексінський народився у Сяноці, містечку на південному сході Польщі, із цим місцем пов’язані його юність та молодість. Тут він почав фотографувати, дебютував виставкою чорно-білих фотографій, а згодом виграв кілька міжнародних фотоконсурсів. Однак, Бексінського пов’язують, передусім, із живописом. Артист почав малювати на початку 60-х років минулого сторіччя, у понад тридцятирічному віці. Він повністю віддався фантастичному малюнку, фігуративному. Перший етап його творчості у малярстві проходив під впливом східного містицизму і був наповнений символами, сюрреалізмом і передчуттям загрози. Бексінський ніколи не давав назви своїм картинам, він вважав, що кожен глядач може побачити власний зміст та довільно інтерпретувати образи. У творчості 90-х років Бексінський віддаляється від фантастики, таємничих образів, атмосфери загрози. Сам він називав цей період «бароковим» – працює і вдоксоналює форму. Після 2000 року починає працювати із комп'ютерною графікою, не покидаючи малярство. Хоча картини Здіслава Бексінського були просякнуті темрявою, сам художник був приємним співрозмовником, любив жартувати. Наприкінці 90-их років Бексінський пройшов через дві втрати – у 98-му померла його дружина, а 99-го самогубство вчинив син. Художник теж трагічно загинув – у 2005 році його вбито у власній квартирі у Варшаві.
У роль Здіслава Бексінського у фільмі «Остання родина» втілився Анджей Северин. Як каже, це була одна з найцікавіших для нього ролей:
– Мені здається, що ми не могли опустистися нижче певного рівня. Адже ми розповідаємо важливу, виразну, сильну історію. Це не документальний, а універсальний фільм.
За роль Здіслава Бексінського Северин отримав нагороду. Це статуетка Лева за найкращу першопланову чоловічу роль 41-го Кінофестивалю у Ґдині. Як каже, роль вимагала приготування:
– Я в певний момент почав віддалятися від архівних матеріалів про родину Бексінських. Я чомусь був впевнений, що режисер, мої колеги-актори та сценарист впораємося із Здіславом Бексінським, я маю на увазі мого героя в цьому фільмі. Тому я не маю такого відчуття, що постійно копіював жести, погляди Бексінського...
Однак, як зізнається Северин, роль вимагала від нього стати подібним до свого героя... – Бексінський був для мене викликом, – зізнається польський актор. І додає, що не задумувався, чи його праця буде нагороджена:
– Це несподіванка. Я мав таке враження, що робимо щось дуже інтенсивне, щось, що може зацікавити людей. Ви знаєте, я тепер не маю в голові усіх своїх ролей, щоб отак порівняти з цією. Але без сумніву, це був незвичний досвід, дуже інтенсивний. Це така сильна присутність на екрані, адже роль охопила тридцять років життя Здзіслава Бексінського. Ця роль давала таку можливість акторської праці, яка проявлялася зміною у ході, вигляді, способі розмови тощо. В цьому сенсі то було виняткове.
Перед фестивалем у Ґдині фільм «Остання родина» було показано на Кінофестивалі в Локарно – тут відбулася врочиста прем’єра стрічки. Журі цього міжнародного кінофестивалю теж нагородило Анджея Северина за найкращу чоловічу роль. Актор отримав золотого леопарда – нагороду Кінофестивалю в Локарно. Анджей Северин є відомим польським актором. Його популярність не обмежується тільки кіноекраном, це актор, передусім, театральний. Северин відомий не тільки у Польщі, але й поза її межами. Довгий час працював у Франції, був третім іноземцем-актором в історії французького театру Comédie-Française. Акторську працю поєднує із функцією директора Польського театру імені Арнольда Шифмана у Варшаві.
Варто наголосити, що на врочистості вручення нагород 41-го кінофекстивалю у Ґдині Анджей Северин свою відзнаку – Золотого лева для найкращо першопланового актора – присвятив українському режисерові Олегові Сенцову. «Мистецьку свободу не може обмежувати в’язниця ані адміністрація, – сказав Анджей Северин у своїй мові. – Тому свою нагороду хочу присвятити ув’язненому в Росії українському режисерові Олегові Сенцову. Ми можемо для нього зробити більше!».
Додам, що Северин послідовно підтримує українську культуру – у його театрі вже другий сезон виставляється «Український декамерон» Влада Троїцького, на сцені Польського театру у Варшаві виступав харківський театр «Арабески», тут теж регулярно проводяться дискусії, присвячені видатним постатям ураїнської культури.
У роль сина художника – Томаша Бексінського – в «Останній родині» втілився актор Давід Оґроднік. Як каже, найважливішою для нього була правда про його героя:
– Найважливішим для мене було наблизитися до правди, відтворити, показати те, що я прочитав у листах, що побачив в архівних записах. Але потім я почав ставитися до цієї ролі як до спроби розповісти більше. Ця конструкція була створена у 86-тій сцені, це розмова з мамою та батьком. І цей момент став для мене найсуттєвішим, тому що все, що відбувалося до цього моменту – було якби провокацією, спробою створити антигероя.
Томаш Бексінський був музичним журналістом, автором культових на той час передач – зокрема, «Романтики рок-музики» у Другій програмі Польського радіо та «Трійка під місяцем» – 4-годинної нічної програми в ефірі Третьої програми Польського радіо. Бексінський «пропускав» музику через себе, і часто, представляючи якісь твори, відкривав перед слухачами свій внутрішній світ, розповідав про те, які відчуття та асоціації викликає та чи інша пісня. Його передачі були допрацьовані, вони становили словесно-музичну картину. Остання передача Бексінського «Трійка під місяцем» прозвучала в ніч з 11 на 12 грудня 1999 року, тоді Томаш кілька разів натякав, що незабаром піде з життя. 24 грудня він наклав на себе руки.
Роль Томаша Бексінського була для мене викликом, але водночас – музичнми відкриттям, – говорить Давід Оґроднік:
– Для мене це було пізнавання музики, яка надихала Томека, якою він жив, яку так сильно відчував. Це було щось надзвичайне. Звісно, я теж слухав його неймовірні передачі, які збереглися в архівах Польського радіо. Тому для мене це була можливість пережити цей глибокий зв’язок з музикою. Моя присутність в радіо, пошуки там слідів Томека Бексінського – це був цікавий досвід, це мене надихало як актора.
Роль Зофії Бексінської, дружини художника заграла Алєксандра Конєчна. За це втілення акторка отримала нагороду за найкращу першопланову жіночу роль.
– Я думаю, що моє обличчя – це відкрита книжка, якщо так можу висловитися за допомогою цитати з Шекспіра... Маю на увазі, що з цього обличчя все можна «зчитати». Чи ця нагорода стане для мене зламною? Час покаже. Я особисто дуже цього хотіла б, тому що моя популярність обмежується серіалом, в якому граю. І мене часто на вулиці називають «панею зі Спільної» – від назви цього серіалу. Або іменем героїні, яку там граю, – Гонората Лєснєвська. Натомість, щиро кажучи, я волію своє ім’я – Алєксандра Конєчна.
Запрошуємо послухати звуковий файл передачі
IAR/Яна Стемпнєвич