Юлія Лащук, кураторка Галереї Українського дому: «Коли я вперше відкрила мейла від Василя з цим проектом - почала плакати. Це були настільки сильні фотографії, емоційно наповнені й насичені, з якимось таким болем, безвихіддю, але разом з тим - з надією, бо це ж діти...»
«Мої улюблені - дві фотографії. Я думаю, це одна і та ж дитина. Спочатку він дивиться мультики в телевізорі, на фоні обдряпаної стіни. У нього поголена голова, і це дає відчуття якогось страху. Розумєш, що напевно ця дитина має якісь проблеми зі здоров’ям, і що так виглядають діти, покинуті батьками. На другому фото цей хлопчик стрибає перед телевізором... Він посміхається, і це мені дає надію на те, що може в цьому своєму маленькому світі він переживає позитивні моменти...»
Кароль Якубовський, відвідувач: «Коли я почув, що темою цієї виставки буде психіатрична лікарня, то думав, що вона буде розкрита трішки по-іншому. Але ці фотографії стали несподіванкою, оскільки на кожній світлині є деталь, яка притягує увагу, кожне фото – дуже промовисте, міцне... Найміцніше фото – це власне те, біля якого ми стоїмо. Тут бачимо обличчя дитини за скляною шибою, а на дверях з цією шибою – замок. Як на мене, ця фотографія дуже добре відображає тему робіт. Це замкнена клаустрофобічна ситуація... З цих фотографій теж видно, що автор довго працював над темою і зумів її добре показати... Я захоплений цією виставкою»
Аліна Потемська, відвідувачка: «Під час вернісажу мою увагу привернула фотографія з розеткою та написом 220 V. Цей напис зроблено якимось пензликом і нашвидкоруч. З одного боку, це така турбота про людей, щоб вони були обережні, бо висока напруга, але з другого - це дуже притаманне нашому пострадянському світу... І в цьому весь драматизм - люди хочуть якнайкраще, але насправді все, на що вони готові - за три секунди намалювати цю позначку...»
Василь Салига, автор фотопроекту: «Я дуже люблю фото, на якому медпрацівниця обіймає дівчинку. Це для мене, мабуть, найголовніша фотографія в цьому проекті. Вона показує все ж таки якусь надію...»
«Виставка - це не самоціль. Все це робилося для того, щоб щось змінювалося. Такий мій спосіб чи намагання щось змінити... Змінити, в першу чергу, хочеться трошечки себе і трошечки суспільство. Ми маємо бути більш уважними до себе і один до одного. Тоді, мабуть, менше буде таких проблемних фотографій»
Виставка «Дзеркало байдужості» відкрилася у Галереї Українського дому у Варшаів 24 травня і триватиме до 21 червня.
Запрошуємо послухати матеріал Яни Стемпнєвич з вернісажу - у звуковому файлі.
Фотографії з вернісажу - Кароль Якубовський.