Другого вересня у Польщі відбулося Національне читання «Весілля» Станіслава Виспянського. У Варшаві читання п’єси проходило у Саському саду, у заході взяли участь польські актори, журналісти, письменники і музиканти. Національне читання почав президент Польщі Анджей Дуда.
Ідея Національного читання з’явилася 2012 року. Тодішня Президентська Пара, Анна і Броніслав Коморовські, запропонували щоб поляки разом зібралися і почитали «Пана Тадеуша» Адама Міцкевича. Відтоді спільне читання відбувається кожного року, а ідея настільки сподобалася полякам, що до участі в Національному читанні долучається щораз більше міст, навіть закордонних. Минулогно року книжку Генрика Сєнкевича «Камо грядеши» читали у 2200 містах у Польщі та за кордоном. Національне читання відбувається теж у Києві, організує його Польський інститут.
Ідея цієї акці – популяризація читання книжок, ознайомлення з польською класикою, – пояснює міністр культури та національної спадщини професор Пйотр Ґлінський:
- У Польщі існує проблема з читанням книжок. На жаль, Польща не виглядає найкраще у порівняльних дослідженнях читання в Європі. Ми би дуже хотіли, щоб поляки читали більше, щоб читали більше якісної літератури. Національне читання покликане в цьому допомогти. Це одне з наших головних знарядь підтримки читання у Польщі.
До якісної літератури, більше – класики польської літератури - належить цьогорічний твір Національного читання, який було вибрано у всепольському голосуванні – п’єса Станіслава Виспянського «Весілля»:
- Передусім, це велика розповідь про Польщу, про наші слабкості, силу, а також – про наше ставлення до поняття обов’язку перед батьківщиною. Це чудовий, можна сказати, гарний, текст. Він розповідає про основні справи – чи є в нас Польща, і де вона? В наших серцях?
Кілька слів про сам твір. Вперше «Весілля» Виспянського перенесли зі сторінок книжки на театральну сену 16 березня 1901 року. Ця прем’єра назавжди вписалася в історію Міського театру у Кракові (нині це Театр імені Юліуша Словацького). «Весілля» стало сенсацією, п’єсу хотіли побачити вся краківська еліта.
П’єса показала глядачам усю палітру відомих особистостей тодішнього світу культури – адже написати «Весілля» Станіслава Виспянського надихнули реальні події. Поет Луціан Ридель одружився 20 листопада 1900 року з селянкою Ядвіґою Миколайчиківною. Вінчання відбулося у базилиці Святої Діви Марії у Кракові. Молоді відгуляли весілля 29 листопада 1900 року у дворику Влодзімєжа Тетмаєра, в селі Броновіце поблизу Кракова, звідки й походила молода. Варто додати, що Влодзімєж Тетмаєр був одружений із сестрою Ядвіґи Миколайчиківни. На весілля з’їхалося чимало відомих людей. Там був теж автор, - говорить доктор Міхал Фрідріх з Музею Літератури у Варшаві:
- Правда про весілля Ліціана Риделя та Ядвіґи Миколайчиківни, на якому сам Виспянський був гостем, - це і є фундамент п’єси. Станілсав Виспянський, застібнутий у світ тісний костюм, як писав про нього Бой-Желенський, був наочним свідком подій, які розгорталися на цьому бенкеті. Але скільки правди в цьому творі, а скільки автор сам нафантазував? Цього ми ніколи не дізнаємося. Та й навіщо? Не позбавляймо цей шедевр його таємниці. Натомість, хочу сказати, що автентизм є великою силою цього твору.
Виспянський у своїй драмі представив зріз польського суспільства на зламі епох:
- Він показує Польщу в масштабі мікро. Як під мікроскопом представляє усі вади поляків. Виспянський нас теж попереджає – наскільки деструктивними можуть бути сварки, а також – відсутність порозуміння між суспільними класами. Як на мене, найбільш промовисті – діалоги Журналіста з таким героєм – Чепець (Блажей Чепець, сільський письменник дядько Ядвіґі). Чепець – типовий представник селянства, і до чарки, і до сварки, як то кажуть. Натомість прототипом Журналіста був Рудольф Страшевський, редактор краківського часопису «Час». Журналіст зверхньо ставиться до Чепеця, не хоче навіть розмовляти з селянином... Це дуже актуальний твір, на жаль, такі ситуації нині теж трапляються.
Станіслав Виспянський на своє «Весілля» запросив не тільки реальних людей, але й національних героїв минулого – Станьчика, придворного блазеня польських королів Сигізмунта Старого та Сигізмунда Августа; віщого старця Вернигору. Цей легендарний лірник і ворожбит передрік Польщі отримання незалежності; Вернигора є символом порозуміння, об'єднання різних верств суспільства.
До своєї п’єси Станіслав Виспянський запрошує теж уявних постатей. Одна з найяскравіших – Солом’яний дух (це він є ініціатором появи решти потойбічних постатей, символ сну і бездіяльності народу). Інші фантастичні герої – це привид Людвіка де Лаво, закоханий лицар; а ще тут знайдемол Чорного лицаря – Завіша Чорний з Гарбова, втілення честі і відваги польського лицарства.
«Весілля» - це щедевр, наголошує Міхал Фрідріх. Про винятковість цього твору свідчить хоча б те, що Виспянський помістив тут ряд символів, цитує інші твори, важливі для польської культури:
- Наприклад, музика. У «Весіллі» постійно звучить музика. Коли гості розважаються, веселяться – їх супроводжує польська народна музика. Але музика тут має теж інше своє обличчя – песимістичне. Танець Солом’яного духа показує нам темний бік як самого бенкету, так і польського хараткеру. Література – у п’єсі знайдемо чимало цитат польських класиків. Малярство – «Весілля», можу сказати, намальоване яскравими фарбами. Цей твір ми читаємо усіма своїми органами відчуттів – і слухом, і зором, і навіть дотиком. Свідчить, наскільки феноменальним твором є «Весілля» Виспянського.
На початку нашої зустрічі ми сказали про першу театральну прем’єру «Весілля». Нагадаю, це було у Каркові 1901 року, наступного року після справжнього весілля Луціана Риделя та Ядвіґі Міколайчикувни. Відтоді «Весілля» ставили чи не всі польські театри. П’єсу переносять на сцену й сучасні режисери. Є постановки класичні, є теж авангардні.
Прем’єра «Весілля» Виспянського на сцені Польського театру у Варшаві відбулася 2015 року. Впродовж останніх двох років спектакль циклічно виставляється в театрі. Як каж актор Польського театру у Варшаві Марцін Квасьни, така популярність «Весілля» пояснюється тим, що глядачі в героях п’єси бачать самі себе:
- У котрійсь рецензії автор написав «нестерпна легкість «Весілля». Наш спектакль позбалений жанрового тягаря. У виставі немає політики, тут не порушують теж соціальні проблеми. На сцені ми бачимо портрет поляків, нас самих. Спочатку ми бачимо людей, задоволених собою, людей, які гарно розважаються. Але чим більше алкоголю випивається на цьому весіллі, і чим краще ми починаємо знайомитися з героями, то з них виходять різні їхні сподівання, очікування, прагнення – ким би вони хотіли бути, що би хотіли робити в житті. Це – весела драма про дорослість та зрілість, а також – про зміну сприйняття світу.
Драму Станіслава Виспянського «Весілля» перекладено на понад 10 мов світу, а польськомовна, оригінальна, версія дочекалася 120 перевидань.
Запрошуємо послухати звуковий файл передачі
Яна Стемпнєвич