Директорка Кінофестивалю «Україна!» Беата Бєронська-Лях вигадала його кілька років тому, перший випуск був торік, а цього року саме триває п’ятиденний другий український кінофестиваль (4–8 жовтня, варшавський кінотеатр «Luna»).
– Ідея фестивалю народилася під час розмов з моїми українськими друзями у Варшаві. Вони розповідали про те, що відбувається на Майдані, і казали – цю історію можна показати, можна про неї розповісти кінофільмами. І так я почала цікавитися цією темою. Виявилося теж, що українське кіно взагалі не є відоме у Польщі, тому під час першого випуску фестивалю, минулого року, ми показали старші картини, але важливі для українського кінематографа.
– Цього року ми зосередилися на новому кіно. Нам залежало на тому, щоб представити фільми, які розповідають про сучасну Україну, таку, якою вона є нині. Тому в програмі знайдете стрічки, які з’явилися після Майдану. Цього року пропонуємо художні фільми, короткометражні, а також є дуже сильна група документального кіно. Це фантастичні роботи! Вони показують і велику історію (як «Енциклопедія Майдану»), і особисті історії. Наприклад, документальна стрічка Сергія Буковського «Головна роль», в якій режисер розповідає про свою маму, акторку Ніну Антонову. Або фільм відкриття цьогорічного фестивалю – «Dixie Land» Романа Бондарчука. Це прекрасна, дуже зворушлива розповідь про дітей, які грають у джаз-бенді. Коли я дивилася ці фільми, то важко було повірити, що вони з’являються в Україні тепер, коли в країні йде війна.
Петро Тима, голова Об’єднання українців у Польщі. Об’єднання є одним з партнерів Кінофестивалю «Україна!»:
– Мені фільм дуже сподобався. Це розповідь про людину, харизматичного вчителя. Спосіб представлення цієї людини не є дидактичний. Тут показаний процес, коли визрівають таланти, але теж дуже сильно акцентований зв’язок між вчителем і його учнями. Ми бачимо, що ця людина не була зверхнім авторитетом, строгим вчителем, а що навколо неї збиралися діти, чутливі до музики. А водночас він їх вміло заохочував... Мені дуже сподобалася операторська робота і ця ненав’язлива розповідь. Усе відбувається на фоні... герої показані дуже тепло, виважено, головний герой з’являється, потім зникає, але розповідь тримає глядача у зацікавленні.
У сучасному українському кіно – многість тем, – говорить українська акторка Римма Зюбіна, котра приїхала на Кінофестиваль «Україна» зі стрічкою «Гніздо горлиці» режисера Тараса Ткаченка. Додам, що «Гніздо горлиці» торік отримало гран-прі Першого Кінофестивалю «Україна!», організатори вирішили показати його вдруге, цьогоріч:
– Тарас Ткаченко влучив цією темою, яка актуальна і в Фінляндії, і в Бельгії, і в Польщі. Тут є тема заробітчанства, є тема кризи середнього віку, і порятунку сім’ї, і тема повернення, коли людина повертається, а її вже ніхто не чекає. Я цілий рік спілкуюся з людьми, які або самі виїхали на заробітки, або їхні рідні так працюють. Вони розповідають мені свої історії. Це справді трагедії. Мам сприймають як банкомат. Коли мама повертається, то її ніхто не хоче слухати, мовляв, мамо, повертайся у свою Італію, дай 500–700 євро і не командуй, тобі з твоєї Італії видніше... Це просто фрази з нашої картини.
Крім «Гнізда горлиці», у програмі Другого Кінофестивалю «Україна!» – «Блакитна сукня», «Моя Бабуся Фані Каплан», «Припутні». Продовжує директорка фестивалю Беата Бєронська-Лях:
– У Польщі дуже важко побачити українські фільми, їх немає у широкій дистрибуції. Тому єдиним місцем, щоб подивитися сучасне українське кіно, є фестивалі. А це кіно розповідає про сучасну Україну. Зауважте, що у польських ЗМІ щораз менше інформації про Україну. Тому ми включили до програми фільм «Коли стихне цей вітер» (пол. «Kiedy ten wiatr ustanie»). Це документальна стрічка Анєлі Астрід Ґабриель. Це справжня історія кримських татар в окупованому Криму.
Рішення про те, щоб зняти фільм про кримських татар, з’явилося одразу після анексії Росією Криму, – говорить Анєля Астрід Ґабриель:
– Для нас було цікавим теж те, що ця історія повторюється – я маю на увазі депортації кримських татар у 1944 році. Це показує, як діє режим. Режим, який впроваджує в Криму Росія, є дуже специфічним. Його не видно на вулиці, але одночасно він сильно інфікує і нищить душі людей. Найвиразніше це видно на прикладі кримських татар.
Фільм «Коли стихне цей вітер» показує історію кримськотатарської родини після анексії Криму Російською Федерацією. Це розмови з чоловіками і жінками, які вирішили, попри все, залишитися в Криму, розмови теж з тими, хто виїхав до України. Розмови щирі, особисті, які вимагали від героїв відваги показати своє обличчя.
– Для них цей фільм був теж можливістю розповісти про своє становище. Адже вони там, в Криму, не мають права голосу. Крім цього, ми дуже з ними подружилися, нам дуже залежало на тому, щоб показати правду. Ми, тобто команда цього фільму, ризикували, коли робили зйомки, натомість непомірно більшим ризиком було для цих людей показати свої обличчя і сказати, що вони думають. Тому, коли стрічка була готовою, ми дуже сумнівалися, чи взагалі її показувати. Ми дуже боялися, щоб з нашими героями нічого поганого не сталося. Адже вони мають справді скрутну ситуацію. Але разом з ними ми прийняли рішення, щоб цей фільм показати. Це відважні і справедливі люди.
Фільм «Коли стихне цей вітер» було показано на найважливіших фестивалях документального кіно. Стрічка здобула нагороду Міжнародного фестивалю документального кіно в Амстердамі (2016 рік). Анєля Астрід Ґабриель – це польська документалістка, – говорить директорка Кінофестивалю «Україна!» Беата Бєронська-Лях:
– Я дуже рада, що цей фільм зробила полька. Тому що щораз більше європейських режисерів починає робити кіно про Україну, починає цікавитися Україною. А українські режисери, у свою чергу, відкриваються на копродукції. Знаю, що найближчим часом з’явиться чимало фільмів у співпраці з Литвою – завдяки дотації литовського уряду. Я дуже сподіваюся, що зможу показати на нашому фестивалі фільми, зроблені спільно з Польщею.
Хто приходить на фільми в рамках Кінофестивалю «Україна!»?
– Я задумувалася, хто буде нашим глядачем. Чи це будуть поляки, чи українці, котрі мешкають у Варшаві. У залі є одні і другі. Фестиваль виконує свою роль, а також виправдовує мої очікування. Тому що я би дуже хотіла, щоб ми, поляки та українці, стали ближчі одні до одних. Так, ми знайомі, ми зустрічаємося на вулиці, в кав’ярнях, у крамницях, але поляки насправді знають небагато про українську культуру. Тому за допомогою фестивалю, передусім фільмів, я б хотіла, щоб Україна ставала ближчою полякам. Адже ці історії, описані в українських стрічках, вони ж можуть бути і польськими історіями.
Другий Кінофестиваль «Україна!» завершується 8 жовтня, почався він 4 жовтня. Додам, що у планах організаторів – вихід на інші польські міста, зокрема Краків та Люблін.
Запрошую послухати звуковий файл передачі
Яна Стемпнєвич