Адвент – частина календарного циклу святкування Різдва. Це час надії, світла та очікування на диво. За давньою західно-християнською традицією його символом є вінок з чотирма свічками, які запалюють щонеділі від початку Адвенту до настання Різдва. Адвент цього року офіційно відзначили і в Україні. Ентузіастами скандинавської культури та за сприяння посольств Норвегії, Швеції, Данії, Фінляндії та Ісландії в Україні започатковано нову традицію святкування скандинавського Адвенту.
Не лише адвентові свічки чи свічка на свят-вечірньому столі робить Різдво особливим. Це свято, за яким би календарем воно не відзначалося, григоріанським чи то юліанським, завжди трохи містичне. В чому його сенс? Які особливості його української і скандинавської обрядовості? Що в них спільного та відмінного? Спроби це з`ясувати стали чи не найцікавішою частиною програми заходу, який пройшов в київському театрі «Сузір`я».
Розповідає (чудовою українською мовою) Посол Норвегії в Україні Оле Тер`є Хорпестад.
В українців Різдво 6-7 січня. У нас 24-25 грудня. Це одна з відмінностей. Але цього року в Україні 25 грудня також вихідний день. Маємо ялинку – це спільна традиція. А також подарунки. В українців Дід Мороз та святий Миколай. В нас Санта Клос. І для нас, і для українців Різдво – це велике сімейне свято. В цей час року ми зустрічаємося з родиною і гарно проводимо час. Це перший такий Адвент. Група ентузіастів скандинавської культури - норвезької, фінської, шведської і данської, роблять дуже добру роботу, щоб розширити для українців знання про наші традиції святкування Різдва. І я дуже радий тому.
Людина через Різдво відкриває для себе вимір культури, історії, родинної, індивідуальної, колективної пам`яті , а ще пам`яті табуйованої, як це було в радянській Україні. Про це говорить Дмитро Дроздовський, головний редактор журналу «Всесвіт», найстарішого українського журналу іноземної літератури. З іделогічних міркувань Різдво в СРСР витіснили з публічного простору. Але і в незалежній Україні теж не все однозначно. В час високих технологій, соцмереж і бурхливого розвитку комунікацій непросто зберігати духовну основу таких свят, як Адвент та Різдво. Дмитро Дроздовський:
Вперше за всю історію існування журналу ми хочемо представити культурний і мистецький досвід Швеції, Фінляндії, Норвегії і Данії і зробити центральною темою одного номера Адвент і Різдво. Це тема трансформації містеріальної чуттєвості свята. Ми хочемо показати, як Різдво репрезентовано в художніх текстах 20 і 21 століття, як на нього впливають соціальні міфи, як впливають на відчуття духу Різдва комерційні процеси, як література пропрацьовує ці теми, наскільки вона абсорбує індивідуальний досвід і створює загальну картину. Ми хочемо показати чим є Різдво є сьогодні і для чого нам потрібне це свято, в чому його родинний первень, в чому традиції колективної пам`яті святкування Різдва і як це пов`язано з пролонгацією пам`яті з відходом від культурних розривів, які дуже притаманні українській культурі. Ми хочемо говорити про Різдво в радянський період і водночас про досвід його святкування в західно-європейських та скандинавських країнах.
Дмитро розповідає, як в 1926 році в журналі «Всесвіт» з»явилося оповідання данського письменника Янсена під назвою «Що Вам до вподоби», в якому йдеться про підготовку до Різдва.
Ця тема подана в дуже такій тривіальній манері – приготування їжі. Але ось ця культура і ставлення людини до культури! За цим теж є якийсь антропологічний момент, адже в таких дрібничках людина відчуває сакральне. Представник школи аналізу казав, що будь-яка хвилина життя має бути смислобуттєвою. І от в Янсена ми натрапляємо на такий наратив, в якому відчувається буденне профанне свято. Але людина через підготовку і очікування цього дивовижного відчуття чуда якось вивищується, піднімається над буденністю, забуває про свої проблеми і переживає хвилину щастя.
При обговоренні різдвяної обрядовості в країнах Скандинавії та в Україні говорили про календар Адвенту в Данії, який, зазвичай, для дітей власними руками роблять батьки та дідусі з бабусями. Його можуть вишивати чи ткати, бо в багатьох родинах збереглися ткацькі верстати, які передаються з покоління в покоління. Кожної неділі на цьому календарі для дитини висить маленький подаруночок - іграшка або цукерка.
Лунали зворушливі дитячі спогади про дідуся, який купляв рожевий зефір і казав, що це подарунок від святого Миколая, який був залишений на засніженому полі та спогади-враження п`ятирічної дівчинки від перших в житті відвідин храму, де була Різдвяна шопка.
Як з`ясувалося, в традиціях різдвяних святкувань скандинавів та українців багато спільного. Це театралізовані різдвяні дійства (в Україні вертепи), обрядові страви і традиційна випічка, різдвяні пісні (в Україні колядки), прикраси – віночки (дідухи і солом`яні павуки в Україні). Спільна традиція також - переодягання дітей, які ходять вітати зі святами сусідів і отримують за це солодощі.
Під час Скандинавського Адвенту, який відкрив Рік скандинавської культури в Україні, відбулася знакова подія. Там було презентовано Центр мистецтва і культури Solhaugen, який в норвезькому місті Берґен планує відкрити молоде українське подружжя Андрій та Дарина Мірошниченки.
Розповідає Андрій Мірошниченко, консультант агентства Українсько-Норвезький Міст :
Всі проекти, які ми плануємо, є комплексні і охоплюють багатьох стейкхолдерів. Вони різні і пов`язані з вирішенням актуальних завдань. Зокрема, інклюзія дітей з обмеженими здатностями у суспільство через їх взаємодію з мистецтвом і довкіллям. В Україні громадські організації за безцінь можуть отримати земельні ділянки, будинки. В Норвегії це не так. Є певні преференції, так. Але, зазвичай, треба вкладати власні ресурси. Щодо участі в першому в Україні Скандинавському Адвенті партнерів і спонсорів, то свідчить тільки про те, що українські компанії починають розуміти, що підтримуючи соціальні, культурні, мистецькі проекти вони стають ближчим до своїх клієнтів
Про значення культурної дипломатії для України і роль у ній громадянського суспільства говорить експерт – культуролог Тіна Пересунько.
В Україні в останні кілька років після російської агресії питання культурного діалогу зі світом без посередництва Росії стало неймовірно важливим. Всі цікавляться, а хто така Україна, хто такі українці. До речі, хто такі українці і чого вони хочуть, ще сто років тому написав Михайло Грушевський. Тому нам теж треба перечитувати свою історію. Але цікаво, що проект, автором якої є Андрій Мірошниченко, є продовженням низки ініціатив. Зокрема, у 2015 році у Швеції зусиллями нашої піаністки Наталії Пасічник було створено Український інститут у Швеції. Власне, громадське суспільство почало першим створювати українські культурні інститути за кордоном. А держава вже долучається до цього. Тому майбутнє за громадянським суспільством, як і в будь-якій нормальній європейській державі.
Галина Баланович