Починаючи з 2016 року на місці стародавнього міста Ольвія в сьогоднішній Миколаївській області, у співпраці з Інститутом археології Національної академії наук України, діє польська археологічна експедиція.
Про те, як ця співпраця виглядає, з чого вона почалася та що їй передувало, я попросив розповісти керівника польської експедиції доктора Альфреда Твардецького з Національного музею у Варшаві.
- Насправді проект розпочався в 1993 році, коли до Польщі з лекцією приїхала професор Олена Яковенко, тогочасна директорка Керченського музею. Я пішов на цю лекцію і так ми познайомилися. Тоді я вже працював у Національному музеї у Варшаві як молодий ад’юнкт. І пані Яковенко запросила мене на наступний рік до Керчі ознайомитися з археологічними розкопками, що там є, та насамперед з музеєм. І я так зробив: у 1994 році вперше поїхав до Керчі та відразу зорієнтувався, що там неймовірний потенціал для співпраці між нашими установами, тобто між Національним музеєм у Варшаві та Керченським історико-археологічним музеєм. Цей музей, по-перше, має дуже давні традиції – це один з найстаріших громадських музеїв на цих теренах, та взагалі у Російській імперії на початку ХІХ сторіччя. Він має дуже велику колекцію античних пам’яток. Достатньо сказати, що, власне, з околиць Керчі, тобто стародавнього Босфорського царства зі столицею в Пантикапеї походить переважна більшість колекції античних пам’яток в Ермітажі, але також вони є по всьому світі – у Британському музеї, Луврі, а також і в нашому. Оскільки в древності Босфорське царство було вельми специфічним та цікавим утворенням, де протягом кількох сотень років відбувався процес акультурації між грецькими колоністами та місцевими народами, передусім скіфами, але також, зокрема, з таврами тощо. Унаслідок цього тут виникла дуже цікава локальна культура або мікроцивілізація. Отже, коля я тоді побачив, яке наукове багатство можна там відкрити, то дійшов висновку, що це добрий привід, аби вчинити з цього свою мету у професійному житті. А також мені вдалося вмовити тогочасну дирекцію Національного музею у Варшаві, аби розпочати діяльність у цьому напрямку.
Доктор Альфред Твардецький в Галереї Фарас у Національному музеї у Варшаві (Фото: Muzeum Narodowe w Warszawie)
- Чи саме тоді Ваша співпраця поширилася на інші північно-чорноморські терени?
- Ще ні. Протягом довгого часу зберігалися наші дуже близькі взаємини з керченським музеєм і місцевими дослідникам. […] І 2004 року, вже після того, як було створено Фонд «Деметра», наша співпраця активізувалася. Отже, 2008 року відбулися перші розкопки Національного музею у Варшаві в Тірітаці. Певною мірою, це було повернення до старих місць, оскільки наприкінці 1950-х років професор [Казімєж – ред.] Міхаловський протягом трьох сезонів керував там археологічною експедицією в Мірмекії, також у Керчі, але в дещо іншій частині міста. Тому як науковий заклад ми маємо великі традиції проведення там археологічних досліджень. Але, на жаль, ті розкопи, що дуже цікаво розвинулися і принесли дуже цікаві результати (а на нас, як гадаю, чекали ще цікавіші), завершилися досить несподівано 2013 року з огляду на анексію Криму, що відбулася наступного року.
- Тобто Ольвія була вже після цього?
- 2015 року, коли політична ситуація в Криму прояснилася і стало відомо, що так швидко вона не зміниться, українські колеги з Інституту археології Національної академії наук у Києві запропонували співпрацю на нових розкопах – в Ольвії. Цей проект у новій, вже дещо розширеній формулі вдалося зорганізувати. Тобто це вже не співпраця лише з керченським музеєм, але з цілою низкою наукових і культурних установ в Україні, що займаються проблематикою Чорного моря в древності. 2016 року вже мав місце новий сезон розкопів в Ольвії в рамках археологічної експедиції Інституту археології НАНУ під керівництвом професора Алли Буйських, яка в цьому інституті керує відділом античної археології. 2017 року відбувся другий сезон, і результати надзвичайно цікаві, адже Ольвія є однією з найважливіших археологічних пам’яток у цьому регіоні. У древності вона була дуже великим містом, а її значення загалом можна порівняти з сучасною Одесою. І, хоча, звісно, проблематика схожа з тією, що була в Боспорському царстві, але вона має свою специфіку.
- Але це також поєднання грецької та скіфської культур…
- Безперечно, оскільки скіфи у VI-V ст. до н.е. мешкали не лише Криму, але на всіх теренах до, скажімо, Дунаю, де сиділи фракійці. У IV книзі «Скіфів» Геродот описує також похід персів проти скіфів, що наприкінці VI сторіччя закінчився поразкою, завдяки чому відомо, що в той час скіфи були великою політичною і військовою силою на цих територіях, що пролягали, скажімо, від Дунаю і аж до Кавказу, а може ще й далі в степи у напрямку Сибіру.
- Що Вам вдалося знайти у рамках цих двох сесій?
- Всі знахідки, виявлені в ході розкопок (це правило я ввів ще в Криму під час розкопок в Тірітаці), публікуються на інтернет-сторінці проекту. Там є як щорічні звіти про розкопки, так і про іншу діяльність проекту, бо також там йдеться про наукові публікації йдеться, академічний обмін – візити дослідників, реставраторів, про стажі та про весь спектр наукової та культурної співпраці. Роллю Національного музею у Варшаві, може з огляду на, не знаю, географічне положення, є посередництво між, загально кажучи, російськомовними та англомовними дослідниками, між якими існує великий мовний бар’єр. Тому вся наша сторінка була задумана як платформа, що надавала би інформацію про нашу діяльність та загалом про наукові дослідження на узбережжі Чорного моря як одній групі, так і другій. Саме тому вона від самого початку ведеться чотирма мовами – польською, українською, російською та англійською. Так ми хотіли вбити двох зайців одним пострілом – провести наукові дослідження і полегшити науковий обмін між цими групами дослідників.
- Це не єдині результати Вашої діяльності…
- Наша діяльність задумана також у тому дусі будування мостів або полегшення обміну інформацією. Ми також створили польсько-англійсько-російсько-український словник археологічної термінології, і, з того, що мені відомо, він користується великою популярністю, особливо в Україні і в Росії. А в Україні, зокрема, тому, що там ця термінологія все ще твориться. Йдеться про такі нюанси, як опис частин керамічного посуду: горловина, стінка тощо. Це така герметична мова. І для мене як поляка нерідко буває важко зрозуміти польські написи колег-керамологів, вже не кажучи про іноземні мови. Отже, цей словник також є проявом такої діяльності. Він природнім чином виник на потреби наших звітів про розкопки.
- Як виглядає Ваша співпраця з українськими колегами у ході розкопок?
- Польській експедиції виділено українськими колегами певну ділянку для проведення дослідження у багаторічній перспективі. Ми почали у першому сезоні зі 100 метрів, у другому ми поширили ділянку до 150 метрів. Звісно, неможливо і немає сенсу приїзд з Польщі всієї групи. Отже, звідси приїздить група археологів, що проводить розкопки. Але також, що практикується по всьому світі, з Інституту археології НАНУ призначається певна особа до нашої експедиції, що, скажімо, є українським відповідником польського керівника розкопок. Вона щоденно приходить до праці і ми разом, тобто польський керівник розкопок, яким є доктор Пйотр Яворський з Інституту археології Варшавського університету, та український керівник – кандидат історичних наук Марія Новіченкова з Інституту археології НАНУ, щодня приймають тактичні рішення про те, як проводити розкопки. Натомість, керівник польської експедиції, тобто я, та українська керівниця, професор Алла Буйських – моя начальниця, по суті, бо вона відповідальна за все дослідження в Ольвії та на Березані, визначаємо, можна сказати, стратегічну програму. Тобто зустрічаємося, наприклад, навесні, аби визначити програму на сезон розкопок, що триває в липні та серпні, після чого на місці пильнуємо за її реалізацією.
Антон Марчинський