Цього тижня у Києві за підтримки Українського культурного фонду було презентовано перевидання мемуарів українського правозахисника, математика та одного з центральних діячів українського «шістдесятництва» Леоніда Плюща. Разом з мемуарами «У карнавалі історії» видано також літературознавчу працю Леоніда Плюща «Його таємниця, або “Прекрасна ложа” Хвильового».
Іза Хруслінська, польська журналістка:
- Я в 1983 році приїхала до Франції, до Парижа. Це ще був воєнний стан у Польщі. Я залишалася у Франції до половини 1990-х років. Мала там політичний притулок. У Парижі була досить велика громада поляків і ті, хто залишився, коли в Польщі було запроваджено воєнний стан, і ті, хто приїхав пізніше. Перед посольством Польщі у Парижі організували демонстрацію проти того, що відбувалося тоді у Польщі, також на підтримку політв’язнів, таких як Яцек Куронь та Адам Міхнік. Я пригадую собі, що була пізня осінь і я вперше потрапила на демонстрацію перед посольством Польщі. В якийсь момент я почула такий шепіт: «Леонід Плющ буде говорити». Я думаю, що це взагалі невідома сторінка з життя Леоніда Плюща. Він приходив для підтримки політв’язнів і на всі протести проти всього, що відбувалося у 1980-х роках у Польщі.
- Він був легендою, тому що перейшов і пережив радянську психушку. Насправді дисидент, політв’язень, який пережив і пройшов через це, був у набагато ліпшому інтелектуальному стані, ніж багато інших.
- Для мене важливі цінності, за які він боровся. Хай це буде індивідуальний вибір чи національний вибір. Але так чи інакше, це був вибір. А він для дисидентів був дуже важкий. Я собі навіть не уявляю. Такі дисиденти, які пройшли через психушку, чи можна сказати, що вони були щасливі, бо дожили до тих часів, коли комунізм розпався? Для мене - це по-людськи дуже важко.
- Він був дуже скромний. Його просили, щоб виходив на платформу, з якої виступали. Я не пригадую собі змісту, але пам’ятаю його обличчя. Тридцять років минуло, а я пам’ятаю це обличчя. Я бачила потім в Україні людей, які перейшли через табори, через всі ті важкі випробування. Це було обличчя мудрості. Треба перейти пекло, щоб мати цю мудрість. Леонід Плющ ніколи не був істеричним, ніколи не був агресивним. Водночас все те, що він говорив нам, потрапляло до серця.
Мемуари-автобіографію Леоніда Плюща «У карнавалі історії» вперше видали на Заході 1979 року п’ятьма мовами одночасно – французькою, англійською, італійською, українською та російською. Книжка стала міжнародним бестселером і частиною «золотого фонду» літератури антитоталітарного спротиву.
Математик, філософ, правозахисник, згодом літературознавець. Леонід Плющ - один з найвідоміших дисидентів СРСР. Він був зв’язковою ланкою між українським, московським, кримськотатарським та єврейським правозахисними рухами. Він знайомив москвичів з українським самвидавом, перекладав його російською мовою, також возив самвидавівські статті і книги з Москви до Києва.
Як і багато-хто з дисидентів його покоління, спершу Леонід Плющ був переконаним марксистом і вірив у «соціалізм з людським обличчям». З інтелектуальними та етично-моральними пошуками почалася трансформація його поглядів та ідейних переконань. Почалася боротьба за людські права і свободи.
У 1972 році Леоніда Плюща звинуватили в антирадянській агітації та пропаганді і доправили до Дніпропетровської спецпсихлікарні з діагнозом «шизофренія», де його примусово лікували.
Почалася широка міжнародна кампанія на його захист. У 1974-му радянська медична комісія продовжує термін «лікування» Леоніда Плюща. Міжнародний конґрес математиків у Ванкувері виступив із заявою про його негайне звільнення. У 1975- му на захист Плюща в Парижі пройшла велика демонстрація математиків, фізиків, психіатрів за підтримки «Міжнародної амністії».
Світова правозахисна громадськість розгорнула кампанію про роль каральної психіатрії в Радянському Союзі. У січні 1976-го Леоніда Плюща з родиною вислали з СРСР. Західні психіатри визнали його абсолютно здоровим.
Письменниця та інтелектуалка Оксана Забужко, яка особисто знала і приятелювала з Леонідом Плющем та його дружиною Тетяною Житниковою, написала передмову до другого українського видання «У карнавалі історії».
Оксана Забужко:
- Оцю вписаність Леоніда Плюща до дуже оголеного історичного нерва, оця його підключеність до оголених нервів історії, карнавалу чи не карнавалу, в усіх її можливих вимірах аж до метафізичного, трансфізичного чи якого там ще, її просто не уникнути.
- Мені одразу пригадався 2014 рік. Весна 2014 року. Ще Майдан стояв. Це був останній приїзд Леоніда Плюща з дружиною до Києва. В себе у (французькому) Бесежі вони просиділи цілу зиму перед телевізором, не зводячи погляду з київського Майдану. Після розстрілів на Майдані вони купили перший же ж квиток на київський рейс і примчали в Україну.
- Між нами була різниця в покоління моїх батьків. Коли ми познайомилися, я дивилася на Леоніда Плюща знизу вгору, як на кумира і просто дорослого дядечка. Він дружив з людьми різних переконань, різних бекґраундів, різного походження, часто супротивного. Це - дар людського багатства, людської щирості і щедрості. Йому справді щиро були цікаві однодумці. Однодумці в тому розумінні, що їм цікава та сама тема, що й йому.
- У Леоніда Плюща було дивовижне вміння дружити і створювати власну мережу контактів. При тому, це була мережа, в якій зберігалася абсолютна щирість. Леонід Плющ був, я б сказала, такою ходячою мікромоделлю громадянського суспільства.
Не стало Леоніда Плюща у червні 2015 року. Рік по тому його архів придбав Колумбійський університет (США).
Галина Баланович для Української служби Польського радіо. Київ