– «11 липня, удосвіта, хтось постукав у наше вікно, батько відкрив двері – то прибіг чоловік із села за три кілометри від нас, був увесь закривавлений. Він сказав: „утікайте, бо нас убивають” ». – «Оцими сходами я йшла вгору, а з другого боку, з городу, стояв українець, за вікном. Він вистрілив: а на горі був наш сусіда, Марек, той упав. Його вбили». – «Прийшли знайомі батька, українці, бо його в селі шанували. Українці пильнували нас, щоб якийсь відділ не прийшов до нас і не вбив. Але протягом дня до батька прийшов інший знайомий, теж українець, і сказав: утікайте до міста, бо ми самі не дамо ради вас захистити», – кажуть поляки, що мешкали на Волині у 1943-му.
69 років тому на Волині розпочалася одна з найтрагічніших для польського народу подій – винищення польського населення відділами Української повстанської армії. Це була запланована операція: на світанку відділи УПА оточили і одночасно напали на 99 сіл в трьох повітах: Ковельському, Горохівському і Володимирському. У польській історіографії ці події часом називають «Кривавою неділею». За часів комуністичної Польщі про них багато не говорилося, проте в країні проживало чимало втікачів із території, на якій відбулася трагедія, а отже вона існувала в пам’яті суспільства. На відміну від Польщі, в Україні ця тема як така не існує, – наголошує київський історик Ігор Ільюшин, – проте у свідомості українців:
– З цим пов’язані певні стереотипи, насамперед про те, що поляки були панівною нацією, що принижували українців. І це залишається до нині, незважаючи на зміни протягом останніх двадцятьох років і на те, що Польща неодноразово позиціонувала себе як адвокат України, – каже він.
На відміну від України, де про Волинську трагедію знає обмежене число людей, у Польщі, за словами Ігоря Ільюшина, її тема завжди була і буде присутньою, адже:
– Це була трагедія цивільного населення, у тому числі людей похилого віку, жінок, дітей. Таких трагедій було не так багато. Ця проблема тривалий час замовчувалася в самій Польщі, і це також відіграло свою в тому, що нині, коли про Волинську трагедію можна писати й говорити, польська громадська думка лише радикалізується в погляді на неї, – каже він.
Монумент жертвам Волинської трагедії у Вроцлаві. Таких пам’ятників у Польщі з кожним роком усе більше
Уже багато років про «замовчуваний геноцид на Волині» говорить польський історик, представник так званих кресових середовищ Ева Сємашко. Вона наголошує: хоч польське суспільство про трагедію знає все більше, то «Люди пов’язують волинську трагедію винятково із Волинню, натомість волинський геноцид мав місце не тільки на території Волинськогого, але також трьох галицьких воєводств міжвоєнної Польщі. Тому, як на мене, ці події краще називати Волинсько-малопольським злочином. Кожен поляк повинен знати, що в цьому регіоні стався геноцид поляків, один із трьох у 40-ві роки ХХ століття», – каже Є. Сємашко.
Відомий польський історик Ґжеґож Мотика називає події від 1943 року, тобто Волинської трагедії, до 1947, тобто насильної депортації українців з рідних земель, частиною єдиного польського-українського конфлікту.
– Усі польські історики принципово погоджуються, що це була злочинна операція (більше того, народовбивча), що не можна ставити знаку рівності між діями ОУН-УПА і польською помстою за них. Натомість польські історики розходяться в думці щодо польської відповіді на операцію українських націоналістів: частина вважає, що вона не мала жодного значення, а частина підкреслює, що від рук польських солдатів теж загинули кільканадцять тисяч українців, це були воєнні злочини, під час яких гинули цілі села, – каже Ґ. Мотика.
Попри те, що як серед польських, так і серед українських дослідників питання існує коло так званих «ліберальних істориків», які можуть дійти до згоди, Ґжеґож Мотика наголошує:
– З українського боку все частіше чуємо думку, що під час Другої світової війни відбулася ще польсько-українська війна, де сторони допускалися воєнних злочинів, а отже їхні дії були на однаковому етичному рівні. Цього польські історики не можуть прийняти, – каже Ґ. Мотика.
Південні воєвідства Польщі, охоплені трагедією
«Для польської історіоргафії не є питанням те, як визначати антипольські дії УПА на Волині. Для української історіографії навіть не про це ідеться: ідеться про те, щоб визнати, що антипольські дії УПА носили не такий самий характер, як антиукраїнські дії хоча б Армії крайової. Більшість українських істориків вважає ці дії однаковими, а отже вважає рівнозначною кількість жертв конфлікту», – каже Ігор Ільюшин, а Ґжеґож Мотика додає: часом з українського боку спостерігається свідоме зменшення числа польських жертв і заперечення уже відомих і підтверджених фактів. Тому навіть середовища істориків із України й Польщі не можуть дійти до спільної мови, починаючи думати схематично. Ігор Ільюшин займається питанням Волинської трагедії ще від 80-х років ХХ століття. Про нинішній стан дослідження проблематики, коли вона стала політичною, він говорить невтішно:
– Якщо в Польщі Сейм у 2009 році прийняв постанову, у якій стверджується, що ОУН-УПА в 1943 році провели антипольську акцію мордування населення, яка носила ознаки геноциду, то після цього будь-якому польському історику важко буде сказати про трагедію щось інше, – каже дослідник.
Ігор Ільюшин закликає сторони до діалогу: щоб у польській громадській думці не було радикалізації, яка б переклалася на повне негативне сприйняття українців як народу.
Ігор Ісаєв