Коли мова заходить про минуле України та Польщі, то як правило на перший план виходять конфлікти, непорозуміння та протистояння, що супроводжували відносини українців та поляків впродовж історії. Передовсім це події ХХ століття, польсько-українська війна 1918-1919 років, дискримінаційна та асиміляційна політика щодо українців в складі Другої Речі Посполитої і в першу чергу кривавий польсько-український конфлікт в роки Другої світової війни. Водночас, мова позитивні сторони польсько-українського минулого для пересічного українця чи поляка перебувають в тіні, а нерідко взагалі є невідомими. Одним з важливих аспектів цього є польсько-українська військова співпраця, яка часто відбувалася в умовах загрози з боку спільного ворога.
Поява книги “Польсько-українська військова співпраця протягом історії” є свого проривом в плані представлення широкій публіці цього малознаного аспекту в історії двох народів. Книга побачила світ цього року за підтримки Польського Інституту у Києві та Посольства Республіки Польща у видавництві “Дух і літера”. Ця публікація є збіркою текстів доповідей учасників конференції, що проходила у Посольстві Республіки Польща у Києві 16 грудня 2015 р.
До Вашої уваги фрагменти презентації даного видання, яка пройшла у Львові в рамках XXV Book Форуму.
Презентацію відкрив Генеральний консул Республіки Польща Рафал Вольський, який розповів про конференції, плодом якої і стало видання збірки “Польсько-українська військова співпраця протягом історії”:
Під час цієї київської конференції, яка відбувалася в непростий для нашої частини Європи, а особливо для вашої країни час, час агресії Московії в нашому просторі, вдалося провести розмови на дуже важливі теми. А саме — про козацьку складову в зовнішній політиці Речі Посполитої, про її значення для середньоєвропейської системи безпеки, яка вже тоді у XVII сторіччі існувала та працювала, результати якої ми ми бачимо, починаючи від воєн проти Туреччини та Кримського ханату, а закінчуючи на війнах проти Росії. Були обговорені теж надзвичай важливі речі, а саме співпраця двох модерних сучасних держав, а саме Української Народної Республіки та Речі Посполитої під час війни за незалежність УНР, війни, яка, на жаль, не закінчилася успіхом. Але аспекти співпраці суто мілітарної, але й співпраці у вимірі безпеки наших двох держав залишаються надзвичайно важливими досі. Безпекова політика незалежної Польщі і незалежної України веде свої коріння з контактів, зі співпраці обох наших держав в далекому 1919-1921 році.
В свою чергу директор Польського Інституту в Києві Бартош Мусялович відзначив актуальність питання польсько-українського братерства зброї минулого для дня сьогоднішнього:
Книжка є особливою і особливо важливою для нас тому, що вона оповідає про особливу співпрацю, про співпрацю, про спільні зусилля українців та поляків у дві віддалені епохи і свідчить про великий потенціал цієї співпраці і потужність, яку ми маємо, коли співпрацюємо. Це є черговий доказ, що польсько-українська співпраця надає можливість отримання величезних досягнень не тільки військово-мілітарних, політичних, але й ми також дуже говорили про наші спільні помилки. Вивчення наших спільних помилок повинно нас навчити як одне робити, або не робити. Саме тому, з великим задоволенням представляємо вам цю книжку. Я хочу сказати, що в орбіті зацікавленості Польського Інституту у Києві ця тема — польсько-українська, польсько-козацька співпраця — залишається дуже важливою. У наступноу році, в подальшій перспективі, ми плануємо організувати більше подібних подій, і видавничих, і конференцій, і підтримки різноманітних фестивалів, у тому числі історичної реконструкції, саме для того, щоб постійно говорити про нашу співпрацю, про великий потенціал і про шанси у майбутньому, які ми маємо завдяки цій співпраці.
Професор Януш Одзємковський з Університету імені кардинала Стефана Вишинського, який є одним зі співавторів згаданого видання відзначає, що минуле і ділить українців та поляків, але й теж служить духу поєднання та співпраці:
Поляки і українці мають різне бачення чималої кількості складових нашої історії, і давнішої історії, й історії ХХ-го століття. Це право кожного народу дивитися через призму власного досвіду, власного бачення на свою історію. Історія Польщі та України є історією, що має дуже складні елементи, але, на щастя, є також дуже позитивні складові. І переважно саме цим позитивним елементам була присвячена згадана вже конференція. Ці елементи брали витоки із військової співпраці, отож досить конкретної співпраці. Насправді ми боролися не лише один проти одного, але часто нас об'єднувала спільна боротьба проти спільного ворога. Воєнна польсько-українська історія демонструє як багато елементів українці, як давніше говорилося — русини, запозичували у поляків, а поляки - у русинів, в українців.
Історик стисло торкнувся питання польсько-української співпраці в один з найбільш критичних моментів, коли і українці, і поляки боролися один проти одного за свою державу:
В 1918 і 1919 роках поляки та українці воювали між собою, і одночасно і Україна, і Польща, Польща на литовсько-білоруських землях, протистояли агресії Червоної армії. Тобто, обидві наші країни вели війни, так би мовити, на двох фронтах. Були спроби порозуміння, але вони закінчилися невдачею. Складно говорити про те, хто несе більшу відповідальність - скоріше винні обидві сторони. Обидвом сторонам забракло розуміння того, де знаходиться головний ворог, і що насправді нам загрожує, і полякам, і українцям. Ми воювали за певну частину спірних земель, натомість тут йшла боротьба за існування держав, польської та української. В кінці-кінців в 1920 році було укладено польсько-український союз. Було підписано угоду між Пілсудським та Петлюрою, котра зробила реальною спільну боротьбу проти спільного ворога. Беручи до уваги потенціал тогочасної Речі Посполитої, і тогочасної України, котра впала під натиском Червоної Армії і потім намагалася повернути свою незалежність, стає зрозуміло, що це був реальний союз, але він відбувся надто пізно.
Своїми враженнями про книгу “Польсько-українська військова співпраця протягом історії” поділився редактор її української версії Олександр Алфьоров, котрий є автором одного з її текстів:
Що я хочу відмити як редактор цих текстів — я їх читав, інколи боліло серце, що польські колеги пишуть про те, чого я не знав, маю на увазі козацькі походи. Наскільки, ми я уявляємо козаччину в межах от нашого Запоріжжя, Київського, Волинського, Подільського воєводств, і наскільки поляки уявляють ширше межі козаччини, в цілому. Вони пишуть про Прибалтику, Балтійське море, і це прекрасно. Водночас, наскільки я усвідомив роль ХХ сторіччя, коли читав ці тексти. Ця книга показує дві епохи, абсолютно різні, але вони показують цікаву деталь. Разом перемагаємо. Не разом — скажімо так, не отримуємо перемог.
Олександр Алфьоров, окрім того, що є фаховим істориком також був речником добровольчого батальйону, згодом полку “Азов”. Він відзначає, що книга “Польсько-українська військова співпраця протягом історії” стане хорошим орієнтиром для пересічних українців, в тому числі для тих, хто зі зброєю руках протистоїть російській агресії на Сході України:
В 2014 році була проблема, коли хлопці: футбольні хулігани, спортсмени, “маргінали”, як їх тоді називали, просто підпищики газети якоїсь “Патріот української держави”, пішли на фронт і вони часто не розуміли за що вони воюють, окрім того, що в них був прапор, гімн і обов'язки, і доводилося пояснювати з ким воюєш, як воюєш і чому. І багатьом доводилося пояснювати чому братній народ, десь там став не таким вже й братнім. 80% добровольців, я вам скажу з власного досвіду, бо вони проходили через мої руки, не знали остаточно чому росіяни воюють з Україною, але вони були готові покласти власне життя з цю державу. Не знали чому? Тому, що їм казали: “братні народи”, “у нас є договори про Крим, Рим і мідні труби і газову систему ”. І от таке пояснення, яке було під час цієї конференції, що є реальні союзники. Тут я згадаю Петлюру, здається в пана Андрія Рукаса в статті є такий цікавий прийом, що Петлюра бігав з навіженою ідеєю балто-чорноморського союзу. Це описує українець Петлюру. Так от знаєте, краще нам знати, що є союзники, а не так, як нам поставили, що є брати і ворог. В цьому контексті я хотів би відзначити, що цей проект, який отримав повне коло — від організації проведення конференції до випуску книги. Це є замкнуте коло, вважайте, одного з цехів українсько-польської гуманітарної науки.
Матеріал підготував Назар Олійник