Осідок фонду у Брюсселі відкрив міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський. «З великим задоволенням відзначаю, що польська ідея сьогодні стала дійсністю. Ми маємо Європейський фонд підтримки демократії у колишньому польському посольстві, з виконавчим директором-поляком» – заявив міністр. Головою фонду став Єжи Помяновський.
Метою цієї ініціативи не є «нав’язування західних цінностей», а допомога тим, хто відстоює демократизацію громадського життя і права людини в сусідніх країнах Європейського Союзу – підкреслив міністр Радослав Сікорський. Як додав шеф польського зовнішньополітичного відомства, Європейський фонд підтримки демократії – це сплата боргів 70-тих і 80-тих років минулого століття, коли закордонну допомогу отримувала Польща. Його завданням є фінансувати недержавні організації, політичні партії, громадянське суспільство й незалежні ЗМІ у східних і південних сусідів ЄС. З ініціативою створення фонду міністр Радослав Сікорський виступив у січні 2011 року, після того, як у Білорусі придушено антиурядові протести і на початку Арабської весни.
Профорсувати Європейський фонд підтримки демократії було нелегко. Щоб переконати партнерів з Європейського Союзу, треба виходити з проектами, адресованими не лише одному регіонові. Польську сторону найбільш цікавить Східна Європа, але французів, італійців, іспанців – радше Північна Африка. Звертаємося до європеїста з Варшавського університету, доктора Піотра Вавжика.
Піотр Вавжик: Тому такого типу проекти повинні здобути підтримку більшості країн. Пам’ятаймо, що ми говоримо про гроші і першим питанням є, хто це профінансує. Як правило, завжди фінансують країни, найбільш зацікавлені даною ініціативою, при нагоді реалізації своїх інтересів. З другого боку, під час введення в дію проектів у рамках даного фонду, вони можуть виграти у політичному або економічному сенсі. Тому потрібно здобути схвалення більшої кількості країн, а навіть досягти однодумності цілого Співтовариства.
Європейський фонд підтримки демократії лише починає діяльність, насправді він на першому етапі реалізації. Але він має шанс стати флагманським проектом Польщі і одним з найважливіших проектів Європейського Союзу. Протягом перших трьох років його бюджет має сягати 25-ти мільйонів євро. Як на умови Європейського Союзу, це небагато.
Піотр Вавжик: Це – нічого, коли взяти до уваги, що, наприклад, на імміграційну політику передбачено майже один мільярд євро, а взагалі на політику, пов’язану з громадянами так званих третіх країн – понад два мільярди євро. У випадку Європейського фонду підтримки демократії йдеться лише про частку такої суми. Отже, насправді дуже багато залежатиме від польської дипломатії. Якщо дипломатія стежитиме й пильнуватиме, щоб Європейська Комісія витрачала ці гроші раціонально (тобто так, щоб вони були добре використані, у галузях, в яких вони потрібні), то цей фонд має шанс, принаймні на початку, стати значущим засобом євросоюзної політики. Але, з другого боку, треба знати, що джерелом фінансування таких дій бувають також інші фонди. Наприклад, Бюро EuropeAid, яке допомагає країнам, що розвиваються – зокрема, саме в цих галузях. Це також було додатковою проблемою при відкритті нашого фонду. У зв’язку з цим, важливо, на що буде призначено і як витрачатиметься фінансування.
Повідомлено, що йдеться про підтримку демократичних перетворень, громадянського суспільства... Насправді, це складна проблема, бо у випадку країн Північної Африки та Східної Європи, проекти дуже часто не приносять успіху. У ці регіони уже вкладено чимало грошей.
Піотр Вавжик: Але це не означає, що не варто пробувати. Політична та економічна ситуація в цих регіонах має велике значення для Європейського Союзу. Передусім, хоч би з огляду на імміграцію. Якщо в цих країнах буде достатньо високий рівень життя, то, мабуть, їхнім громадянам, грубо кажучи, не окупатиметься виїжджати до євросоюзних країн. По-друге, якщо політична та економічна ситуація буде там стабільною – це краще для Євросоюзу, бо тоді не буде необхідності ширшого обсягу допомоги. Отже, успіх реформ і демократизації у сусідніх країнах лежить в інтересі (у правильному розумінні) цілого Європейського Співтовариства.
Тут постає питання, чи Європейський Союз, який і сам повинен економити, захоче призначити гроші на фонд підтримки демократії.
Піотр Вавжик: Тому, фактично, не призначає – бо виділено лише 5 мільйонів євро, а решту вносять окремі країни. Тобто, крім внеску до бюджету Співтовариства, всі країни повинні виділити додаткові гроші саме на Європейський фонд підтримки демократії.
Польща активно форсує такі проекти, як Східне партнерство та Європейський фонд підтримки демократії. У випадку першого з них, польська сторона має підтримку другої авторки Партнерства, Швеції. Чи можна вважати це засобом збільшення польської присутності і значення у Брюсселі? Можливо, хто не має в ЄС своєї ініціативи, стає малозначущим?
Піотр Вавжик: Таких учасників не дуже видно, але, на мою думку, хоча б Східне партнерство уже якийсь час не є головним проявом польської активності на арені Європейського Союзу. Специфіка функціонування ЄС полягає в тому, що коли якась країна хоче профорсувати свою ініціативу, вона повинна твердо й посилено над цим працювати. Якщо таких інтенсивних дій немає кілька чи кільканадцять місяців, так як у випадку Польщі і Східного партнерства, то природно, що проект завмирає. Європейська Комісія тоді стверджує: якщо ініціаторам перестає дуже на цьому залежати, то можна більш зосередитися на інших діях, котрі форсують інші країни. Європейський Союз – це гра інтересів і якщо ми будемо посилено відстоювати наші інтереси в Європейській Комісії – є шанс на успіх, а якщо ні, якщо ми обмежимося лише відкриттям пропозиції, не дбаючи за введення в дію – нічого не вийде.
У листопаді у Вільнюсі планується саміт Східного партнерства. Оглядачі сподіваються підписання при цій нагоді Угоди про асоціацію з Україною. Якщо вдасться досягти такого успіху – чи стане він для Східного партнерства новою силою?
Піотр Вавжик: Саміт Східного партнерства – це справді головна подія, але є питанням, як він закінчиться. Якщо так, як під час нашого головування у Раді ЄС (у вересні 2011 року), коли саміт мав бути великою і зламною подією для Східного партнерства, а закінчився, по-правді, нічим, – тоді Партнерство почне поволі завмирати. Але якби вдалося підписати Угоду про асоціацію з Україною або, може, навіть з Молдовою – тоді цей саміт, безперечно, запам’ятається.
Поки що, Україна повинна виконати поставлені їй умови, серед яких – відмова від вибіркового застосування закону, реформа судової системи та виборчого кодексу.
Н.Б. /IAR,PRdZ