Міністри закордонних справ Німеччини, Франції, Росії та України зустрілися на чергових уже переговорах, присвячених вирішенню конфлікту на Донбасі.
«Немає альтернативи пошукам політичного вирішення конфлікту в Східній Україні», – відзначив в ефірі Польського радіо 24 екс-віце-міністр закордонних справ Польщі, колишній посол при Європейському Союзі Марек Ґреля. За його словами, не можна очікувати, що мінські домовленості врегулюють проблему в Україні. Ця проблема буде довготривалою і невідомо, як у майбутньому складуться українсько-російські відносини, але треба мати на увазі, що може принести відновлення конфлікту. Марек Ґреля звернув увагу на внутрішні зумовлення політики президента Росії:
– 2006 року 45 відсотків росіян сприймало Європейський Союз як ворога. Таку картину зовнішнього світу супроводило нерозуміння основних елементів функціонування демократії. Вже тоді 70 відсотків росіян не ідентифікувалися з визначенням «європеєць», вважали себе особливим суспільством Євразії. Путін звертається до цих емоцій. Також слід виважено оцінити економічну ситуацію Росії. По-перше – структурні проблеми: чимало справ унаочнилося, а українська криза стала каталізатором погіршення ситуації. Друге – це зниження показників продажу нафти. І третє – санкції: вони не мають значення в матеріальному сенсі, бо ж торгівля з Росією відбувається (показники погіршилися у випадку німецько-російського торговельного обміну). Негативним є інвестиційний клімат, припинено планування багатьох проектів, хоч досі Росія вважалася територією невисокого політичного ризику. Це для неї найбільш болюче. Росії також загрожує рецесія, а головне – інфляція, яка вдаряє у найменш забезпечених. Конфлікт приніс ряд дошкульних проблем і тому, я думаю, Росія шукатиме якогось геополітичного вирішення.
Російська сторона інтенсивно намагається довести до скасування санкцій, а це підтверджує, що вони діють – додав експерт у справах східної політики Бартош Ціхоцький. На його думку, президентові Путіну з якогось приводу потрібний конфлікт в Україні, а отже, вирішення кризи європейської безпеки лежить у Росії. Вирішення не принесло б передання Росії частини української території ані відмова від вступу України в ЄС і НАТО. Трагедія у тому, що альтернатива для розмов – це війна.
– Коли я починав професійно займатися Росією наприкінці 90-тих років, у Польщі вийшла збірка статей під спільним заголовком «Чи Росія вистоїть до 2000-го року?». Ми гадали, що вона ось-ось розпадеться. Сьогодні, маю враження, ми робимо протилежну помилку: представляємо Росію як всемогучу, як головну проблему, що залишиться з нами надовго. В якомусь сенсі, путінізм, антизахідне спрямування триватиме й без Путіна, проте, дуже правдиві слова коментаря після вбивства Боріса Нємцова: «Кремль боявся Майдану, а замість цього отримав Донбас». Війна в Україні деморалізує російську державу в різних вимірах: корупційному, кримінальному, суспільному, економічному. Якщо ми хочемо зміни путінської системи в напрямку співробітництва, відкриття, я вже не кажу: демократії, але щоб вона не була для нас ворожою – то нашу політику санкцій, зміцнення східної межі НАТО, допомоги у становленні правопорядку на території Східного партнерства – слід доповнити активністю на території Росії. Повернутися з програмами на благо громадянського суспільства, правопорядку, вільного ринку, допомоги Чечні.
Проте, чи Захід має можливість повернутися до російського суспільства? Марек Ґреля:
– Від певних речей, на мою думку, відмовилися свідомо. Наприклад, припинення з контактів з культурним світом Росії. Не знаю, чи це було слушним рішенням, можливо, спочатку – так. Я б до цього повернувся: не можна позбавлятися впливу на середовища в Росії, які є проєвропейськими або принаймні не ворожими для Європи. У дебатах ми зосереджуємося на відносинах Захід–Росія. Але дуже цікаві речі відбуваються між Росією та її союзниками. Нещодавно президент Білорусі Аляксандр Лукашенка сказав слова, на які він досі не наважувався. Після заяв про близькість відносин із Росією, відзначив: «ми бачимо в Росії імперські сили, які ставляться до Білорусі як до північно-західної провінціії. А ми – незалежна держава». Натомість, президент Киргизстану Алмазбек Атамбаєв заявив про своє бажання, щоб Євразійський союз був для Киргизстану містком до Європи. Не є секретом останні розмови Євроспільноти з Білоруссю, Киргизстаном і з Казахстаном про торговельні полегшення. Почався зовсім інший процес, ніж очікувала російська сторона.
З’являються коментарі про звуження поля політичного маневру російського президента. З кожним місяцем йому важче і, може, тому він щораз більш агресивний – Бартош Ціхоцький поділяє таку думку.
– У мене враження, що президент Путін щораз більш нервовий, бо внутрішньо почувається непевно. Наприкінці грудня Віталій Панюшкін – колись видатний журналіст, тепер скоріше громадський діяч – сказав, що в російському суспільстві минає період ейфорії після анексування Криму, воєнної ейфорії проти Заходу, прав геїв, одностатевих подружжів, «всілякої огиди, яку ми, росіяни, повинні поборювати». Тепер, за його словами, настав стокгольмський синдром. Тобто росіяни усвідомлюють терористично-кримінальний характер влади, яка над ними панує, – але, мовляв, це наші терористи. Зрештою, війна в Україні не є першим конфліктом Росії після розпаду Радянського Союзу. Вона регулярно веде війну – у Грузії, Абхазії і так далі. Це відображується в російському суспільстві.
Попри все, Росія межує з Польщею, і Польща муситиме якось укласти з нею економічні, політичні, також військові контакти. Війна в Україні колись закінчиться. Що робити, щоб бути ефективними і не палити мостів? Марек Ґреля:
– Хтось із Західної Європи спитав мене, якою є Польща: чи дуже радикальною, чи поміркованою. Я вважаю, що поміркованою. Риторика в нас дуже гостра, ми багато говоримо, і дуже емоційно – про те, хто напав і на кого напали. Ми розуміємо українців, котрі вперше хочуть збудувати насправді незалежну державу. А в діях дотримуємося параметрів, які спільно визнав Захід – США і Європа. У цьому президент Путін помилився, бо незалежно від нюансів, наша позиція – єдина. Альтернативи – немає, треба встановити пристойні відносини з Росією, але проблема в тому, що російська сторона показала, що її поведінка може бути непередбачуваною.
PR24/Н.Б.