У понеділок міністри внутрішніх справ країн ЄС в черговий раз зібралися у Брюсселі аби вирішити, що ж робити з біженцями, які потрапляють до Європи з південних берегів Середземного моря. А проблема стає все більш болючою – тисячі людей гинуть на шляху до ЄС, тисячі по прибутті роками очікують на вирішення своєї долі.
Об’єднана Європа неохоче, але робить чергову спробу вирішити справу біженців з країн Африки та Близького Сходу, що тисячами пливуть до Греції та Італії. Якщо допомога членам ЄС, які переживають економічні труднощі, обраховується на сотні мільярдів євро, то на вирішення цієї проблеми європейські лідери ледве назбирали сто мільйонів.
Минулого року тільки до сицилійського Порта Августа потрапили 50 тисяч утікачів з півдня. Як виглядає їхня ситуація – розповідає журналіст Міжнародної редакції Польського радіо Ярослав Коцішевський, котрий саме повернувся з Італії.
У новинах можемо почути, що щоденно з Африки та Близького Сходу до Європи прибувають тисячі біженців. Це перебільшення чи ситуація насправді виглядає так драматично?
- Щоденно до Європи потрапляють біженці з країн Північної Африки та Близького Сходу. Зараз є три головні маршрути: найбільше людей обирає дорогу через Туреччину, звідти на грецькі острови. Другий шлях веде з Лівії через острів Лампедуза або Сицилію до Італії. Третій, найбільш маргінальний, через Західну Африку та Гібралтар до Іспанії. За попередніми оцінками, тільки минулого року цими трьома способами до Євросоюзу прибули 200 тисяч біженців. За прогнозами, цього року їхня кількість принаймні подвоїться. Погіршується ситуація в Єгипті та Лівії, тобто зростатиме міграційний потік з цих країн. Актуальною залишається проблема Сирії, звідки загалом втекли 4 мільйони осіб. Утримується потік біженців з Ефіопії та Еритреї. Слова про тисячі біженців щодня це не перебільшення.
Як виглядає шлях біженців до Європи? Наприклад, що має зробити мешканець Еритреї, життя якого є під загрозою і який не має можливості не просто гідно жити, а взагалі жити у своєму краї, аби дістатися з цієї східноафриканської країни до Італії?
- Якщо йдеться про Еритрею, то перший напрямок для втечі це Судан та Хартум. Тобто, біженець має спочатку знайти контрабандиста, який допоможе йому дістатися до міста Хартум або морем, або через Південний Судан. Наступний пункт – авіабаза Саба у Лівійській пустелі. Туди їдуть вже групами, з іншими контрабандистами. Колись Саба була великим осередком армії Каддафі, тепер її контролюють два воюючі між собою племені, проте коли є можливість підзаробити на знедолених з півдня, бедуїни напрочуд добре співпрацюють. З Саби біженці потрапляють в різні лівійські міста, де залишаються на час від кількох тижнів до кількох місяців. Вони заробляють гроші на оплату власникам човнів, які випускають у Середземне море до Європи. Жінок часто змушують до проституції, чоловіків – до будівництва помешкань місцевим ватажкам. Останній фрагмент втечі, проте найбільш небезпечний – подорож через Середземне море. «Квиток» коштує близько 2 тисяч доларів. Рейс несправним човном, без їжі та води, може тривати навіть тиждень. Тисячі дістаються Європи, можливо стільки ж гине у морі.
Мало кому вдається дістатися до берега, більшість потребує порятунку ще у морі, коли такий перевантажений човен чи понтон починає тонути. Хто надає допомогу, коли отримує сигнал, що в морі тоне такий човен з біженцями?
- Згідно з морським правом, допомогу мусить надати той корабель, який знаходиться найближче. Тепер для координації рятувальних акцій створено два центри: один на Мальті, другий в Італії. Насправді, більшість рятувальних акцій цього року проходила поблизу територіальних вод Лівії, адже човни, якими пливуть біженці, є у жахливому стані. Останнім часом третину біженців рятують кораблі італійських прикордонників, третину – кораблі спеціальної європейської місії та FRONTEX, ще третину ті комерційні судна, які просто перебувають поряд.
І що чекає на таких біженців, які вижили після подорожі через пустелю та море, в Європі?
- Ті, які мають щастя потрапити до Європи, а я бачив як біженці вперше сходять на берег, - то відчувають велике полегшення. Вони зневоднені, опалені сонцем, часто покриті нечистотами, лише деякі мають маленькі рюкзаки, решта – кілька шарів одягу на собі, більше нічого. Біженцям надають медичну допомогу, далі ділять на дві групи. Перша - це ті, хто просить про політичний притулок, другі – так звані економічні мігранти. Але цей поділ є дещо штучним, практично він виглядає так: група тих, хто може сам собі дати раду, та група тих, хто не може.
То як далі складається доля тих, кому допомога не потрібна, а як тих, кому потрібна?
- У випадку, наприклад, сирійців, треба лише організувати автобус, який підвезе цих людей до вокзалу. Вони мають родичів у Європі, трохи заощаджень і план, що з собою робити після прибуття до ЄС. Я цього разу спілкувався з художником, який як раз зійшов з човна. У нього є родина у Лондоні, він знає, де буде жити, сподівається, що вдасться знайти роботу в Британії. Непогано дають собі раду еритрейці, у них менше грошей, але вони мають добру самоорганізацію. Натомість, у найгіршій ситуації перебувають люди з Судану, Нігерії та Бангладешу. Вони потрапляють до спеціальних таборів. На Сицилії є такий великий табір Мінео, то я бачив біженців, які вже живуть там кілька років. І тут вони знову стають жертвами злочинців та контрабандистів: місцеві мафіозі пропонують їм посередництво, завдяки якому можна дістатися на північ. Біженці задля цього працюють у майже рабських умовах. Вони недоїдають, не завжди отримують медичну допомогу, знову стають жертвами насильства. Саме цим зараз займаються італійці – намагаються запевнити допомогу не тільки тим, хто тільки зійшов на берег, а й тим, хто залишається у таборах.
У Брюсселі зізнаються, що теперішня ситуація – тисячі загиблих в морі, тисячі в Італії та Греції без зрозумілої перспективи на майбутнє – є ненормальною. Є ідея піти за прикладом Австралії і відсилати усіх новоприбулих назад. Є ідея розподіляти біженців по країнах Євроспільноти. То як зарадити у цьому випадку?
- Якби я знав вирішення цієї проблеми, то б вже став єврокомісаром. Тут немає добрих рішень, є тільки погані та ще гірше. Ми не можемо просто надавати допомогу пасажирам човнів і відсилати їх назад на південь, і з юридичної точку зору, і з етичної. Та й куди б ми, європейці, мали їх відсилати? Лівія – країна хаосу та анархії, ми банально не маємо по другій стороні столу партнерів, з ким би мали обговорювати цю проблему та шляхи її розв’язання. Насправді, для ЄС питання біженців з півдня це питання про те, ким ми є. Чи ми шануємо людську гідність, чи ми дійсно захищаємо права людини, без різниці, який паспорт ця людина має, чи ми дійсно вміємо нести відповідальність. Бо якщо ні, то ЄС у майбутньому стане ні чим іншим, як новою версією Росії.
Олена Бабакова