У результаті дострокових парламентських виборів у Туреччині, що відбулися 1-го листопада, ісламістсько-консервативна Партія справедливості і розвитку (AKP) здобула абсолютну більшість у парламенті. Отже, цій політичній силі вдалося повернути позицію, яку вона втратила після попередніх парламентських перегонів, у червні. Тоді, через відсутність партійного порозуміння, не сформувався уряд. Цього разу AKP має абсолютну більшість. Настільки позитивний результат Партії справедливості і розвитку є несподіваним – оцінює аналітик Польського інституту міжнародних справ Конрад Заштовт.
– Перемога Партії справедливості і розвитку дивує, тому що більшість аналітиків, експертів, радше прогнозувала повторення результату, який був у червні. Тобто, що Партія справедливості і розвитку не зможе бути самостійною владною силою. А виявляється, що буде.
Проте, на вибори в Туреччині не вплинуло відчуття національної солідарності з використанням загрози – переконаний наш співрозмовник.
– Дуже не на місці тут визначення «національна солідарність». Я сказав би, що метод полягав у різкому повороті Партії справедливості і розвитку направо, у відкритті на радикально-націоналістичний електорат. Цього електорату позбавлено більш праву радикальну Партію національного руху. Слід відзначити, що, справді, політики Партії справедливості і розвитку зробили декілька речей – зокрема, взяли до тимчасового уряду одного з лідерів Партії національного руху – Тюркеша Туруля Алпарслана, який є сином її засновника. Для націоналістів це було великим ударом. Одночасно, тривала антикурдська риторика, представлення курдів як головного ворога Туреччини. Звичайно, це неправда – загроза пливе передусім з «Ісламської держави». Проте, риторика загрози зі сторони курдів сконсолідувала націоналістичних виборців і довела до перемоги.
Безперечно, президентові Ердогану в цій кампанії допоміг теракт, що стався в Анкарі у першій половині жовтня – вважає експерт. Нагадуємо, тоді загинуло 128 осіб, 245 були поранені.
– За твердженням опозиції, можливо, в цю справу втручалися якісь спецслужби, ймовірно, навіть турецькі. Одне, що можна сказати з усією певністю – служби не подбали, щоб елімінувати джигадистів-терористів з-під знаку «Ісламської держави». Вони вільно переміщалися територією Туреччини і в різних містах створили ряд відділень, які в будь-який момент можуть провести чергові теракти. Отже, ситуація не заспокоїться, незважаючи на сильну перевагу на виборах Партії справедливості і розвитку.
ОБСЄ поставила закид нинішньому турецькому урядові і президентові, що в цій кампанії вони намагалися впливати на ЗМІ. Були для цього підстави, – каже польський аналітик Конрад Заштовт.
– Справді, хоч сам виборчий процес у Туреччині проходить згідно з усіма демократичними правилами, то про цю виборчу кампанію не можна сказати, що політичні сили мали в ній рівні шанси. Наприклад, курдська Народно-демократична партія не скрізь могла вести кампанію – через те, що в багатьох місцевостях на південному сході Туреччини був введений режим надзвичайного стану. Політиків, представників парламенту, не впускали до деяких міст. Отже, не було однакових шансів.
Кажуть, у Туреччини два обличчя: одне – західне, з містами й вулицями, що виглядають як Берлін, Лондон чи Париж, і друге – ісламське, консервативне. Як видно при нагоді парламентських виборів, одне з них здобуло перевагу – відзначає експерт Польського інституту міжнародних справ.
– У цей момент, можна сказати, перемогла провінційна Туреччина, глибоко консервативна Анатолія. Слід відзначити, це сумно, тому що консервативні турки тривалий час, голосуючи за Партію справедливості і розвитку, насправді підтримували прогрес, економічний розвиток Туреччини. Це співпадало з очікуваннями лібералів, які також до певного моменту були прихильниками цього угруповання. Тоді Партія справедливості і розвитку великою мірою була центристською політичною силою, що притягала меншинні середовища, середовища курдів. Тепер ця партія повернула направо, в сторону агресивного націоналізму, а це – небезпечне явище.
Лунають перестороги, що Туреччині загрожує авторитарне правління. Але це – нічого нового, – вважає наш співрозмовник.
– Правління «сильної руки» загрожує Туреччині вже давно. Дії в напрямку обмеження свободи слова не з’явилися останніми тижнями – вони тривають уже багато років. Наприклад, є випадки, що журналісти відбувають покарання і це справді є приводом до занепокоєння. Останнім часом деякі ЗМІ перейшли під зверхництво прокуратури і помітним стало керування різними мас-медіа, які досі були антиурядовими. Тепер вони змінюються в проурядові. Подібну ситуацію ми спостерігали також у Росії на початку правління президента Путіна. Факт, що Туреччина йде в напрямку такого виду автократії, може бути приводом до занепокоєння.
Проте, саме президент Ердоган є гарантом узгоджень з Європейським Союзом у справі політики відносно іммігрантів, схвалених минулого тижня в Анкарі з участю Анґели Меркель – нагадує Конрад Заштовт.
Щодо політики Туреччини відносно втікачів із Сирії у зв’язку з конфліктом, громадянською війною, – важко поставити їй якийсь закид. Туреччина була дуже відкритою для цих утікачів і в міру своїх можливостей роками підтримувала їх, фінансувала створення таборів для біженців. Європейський Союз залишався пасивним. Від початку цього року турецька сторона вже не справляється з проблемою, тому Анкара почала толерувати порушення кордону на Егейському морі до Греції. Євроспільнота відповіла лише в цей момент. Отже, в цьому випадку не можна обвинувачувати президента Ердогана.
Європейський Союз прагне співпрацювати з майбутнім урядом в Анкарі в усіх сферах діяльності і надалі зміцнювати партнерство з Туреччиною. Таку заяву після парламентських виборів у Туреччині оприлюднили голова дипломатії ЄС Федеріка Моґеріні та комісар з питань політики сусідства Йоганнес Ган. Особливо важливим для Євроспільноти є співробітництво у боротьбі з міграційною кризою.
PR3/Н.Б.