Сьогодні нашим гостем є проф. Войцєх Бєньковський з Інституту американської економіки і трансатлантичних відносин Університету Лазарського і Аналітичного центру Яґєллонського клубу.
Пане професоре, 5 червня 1947 року у Гарвардському університеті Держсекретар США Джордж Маршал представив відомий план економічної допомоги для країн Європи, що згодом, за його прізвищем називали Планом Маршала. Це був такий план, що насправді поставив на ноги Західну Європу. Чи ми можемо так сказати?
- Може навіть більше, бо він не лише допоміг у післявоєнній відбудові, адже чимало з цих країн було справді дуже зруйнованих, але передусім спрямував їхній розвиток. Це дуже суттєвий фактор. А саме, він рішуче заохочував і навіть висував таку умову, що американська допомога надійде якщо європейські країни діятимуть заради інтеґрації. Американці дуже підкреслювали питання створення чогось типу великого європейського ринку, а як виявилось згодом – більш західноєвропейського. Тобто вони відразу пропагували створення спільного ринку через скасування митних бар’єрів, бар’єрів обігу капіталу та всіляких інших перешкод, що були усунуті, коли Європейський Союз почав вже сам проводити інтеґрацію після прийняття Римського трактату в 1957 році.
- Як, отже, слід називати і розуміти цей план – як економічний, чи радше як політичний?
- Обидва ці мотиви тут надзвичайно важливі. Адже політика з економікою весь час між собою перепліталися. А саме, американці дійшли висновку, що простіше буде переконати Конґрес надати таку допомогу Європі заради її відновлення та інтеґрації не лише через те, що це також був дуже добрий крок для американської промисловості, американської економіки, бо це, практично, означало переспрямування цих грошей на постачання зі Сполучених Штатів, що полегшувало вирішення і американських економічних проблем, які виникли після війни.
Але другим дуже важливим фактором було питання побудови сильної Західної Європи і пригальмування певних суспільних і політичних процесів, якими були рухи лівого спрямування – дуже сильні на той момент і, зрештою, підтримувані Радянським Союзом. Вони були чимось таким, що американці хотіли затримати. А так само цих лівих рухів боялися певні суспільно-економічні течії в самій Західній Європі. У зв’язку з цим, створення атмосфери загрози з боку Радянського Союзу, котра, зрештою, не була жодною вигадкою, а реальністю, означало, що політичний аспект плану був не менш важливим, (особливо, якщо йшлося про переконання американського Конґресу, котрий дав ці гроші), ніж економічні аргументи.
- Чи можна сказати, що План Маршала – у зв’язку з тим, про що ви щойно згадали – певною мірою вписувався в те, про що казав Вінстон Черчилль – про світ, розділений Залізною завісою, та був відповіддю на загрози, котрі могли виникнути у зруйнованих країнах Західної Європи, країнах, де панувало безробіття, бідність тощо?
- І так насправді діялося. Бо окрім таких фактів, як низький рівень економічного розвитку, спричинений війною, як у промисловості, так і в сільському господарстві, додатковими проблемами Європи була низка факторів, що дуже погіршила ситуацію. Ми про це забуваємо, однак, на економіку дуже вплинула погода: була страшна зима, котра призвела до нестачі вугілля і харчів. Через це на межі 46-47 років, а також у наступні роки негативна економічна ситуація дуже сильно впливала на суспільні настрої. І у зв’язку з цим рухи лівого спрямування були дуже сильними, особливо в таких країнах, як Франція та Італія, де роль Комуністичної партії була надзвичайно потужною. Настільки, що де Ґолль, формуючи свій уряд, взяв до себе трьох міністрів з Компартії. Натомість, італійці були близькими того, аби Комуністична партія взагалі захопила владу, принаймні, на добрих кілька років. У зв’язку з цією загрозою лівих партій, що були близькими отримання влади, особливо у контексті підтримки цих партій Радянським Союзом, це був, безперечно, надзвичайно важливий фактор, який дуже серйозно приймався американською стороною до уваги.
- Про які кошти тут йде мова? Пам’ятаймо, звісно, що це був 1947 рік і ті суми, що про них йдеться, тоді були набагато більш вагомими, ніж це було б сьогодні.
- Перерахувати це досить просто, бо це, більш чи менш, як 1 до 10. Тобто, якщо ми беремо до уваги факт, що сам План Маршала складає близько 13,5 млрд доларів у тих грошах, то тепер це 135 млрд доларів. Але треба ще прийняти до уваги факт, що американці мали кілька інших програм допомоги для Європи ще до Плану Маршала, приблизно 10 млрд доларів, тобто близько 100 млрд, а також кілька програм для інших країн. А також під час війни для Радянського Союзу, тобто у рамках «ленд-лізу», що коштувало близько 11 млрд, тобто, приблизно, 110 млрд сьогоднішніх доларів. Звісно, це була військова підтримка, пов’язана із веденням Радянським Союзом війни. Це американцям дуже відповідало, оскільки це, власне, вони утримували Радянську армію, яка приймала на себе якусь вагу ведення війни із німцями. Отже, американці дали старт дуже багатьом програмам, а План Маршала є, мабуть, найбільшою з тих, що було запущено для Європи.
- Чи справді є так, що коли б не План Маршала, то сьогодні Європа виглядала би цілковито інакше?
- Мабуть, ні. Бо слід сказати, що тут стикалися такі погляди, чи Європа повинна після війни йти шляхом інтеґрації і швидко сформувати спільноту, чи також мати індивідуальні програми, за котрі виступали, зрештою, різні політичні партії в Західній Європі. Дехто переконує, що такі країни, котрі не були змушені до жодної інтеґрації, як, наприклад, Японія, розвивалися в тому ж темпі, а навіть швидше, ніж Західна Європа. Отже, тут весь час триває такий, може, не стільки діалог, скільки дискусія та існує протиріччя в оцінках. Тому така допомога справді була допомогою, що привела до настільки швидкого зростання в Європі у 50-ті і навіть 70-ті роки. Бо, власне, європейська економічна експансія була якось пригашена в 90-х роках, після 95 року, коли, наприклад, Європа почала розвиватися у вдвічі повільнішому темпі, ніж Сполучені Штати. Але в 50-60-70-ті роки це зростання було дуже потужним. Наскільки воно було наслідком інтеґрації, до котрої в рамках Плану Маршала примушували американці, важко сказати. Хтось каже, що цієї програми не варто переоцінювати, але насправді у початковий період цей план був чимось надзвичайно важливим.
- А зараз подивімося на другий бік Залізної завіси. Це був план, покликаний, як ви згадали, відбудувати знищені ІІ Світовою війною країни Західної Європи. Чи ота друга частина Європи, що не входила до складу Радянського Союзу, бралася до уваги, коли створювали План Маршала?
- Радше ні. Ви згадали про виступ Черчилля з 46 року, а отже за рік до того, як Джордж Маршал оголосив у Гарварді про цей план. Натомість сама ця програма стартувала 1948 року. Отже, можна сказати, те, що світ буде розділений, принаймні у Європі, на два табори – радянський і західний – вже раніше добре передчувалося лідерами Західної Європи і Америки. Тому Черчилль лише озвучив те, що всі вже знали і відчували. Тому представники Радянського Союзу і пізніших соціалістичних країн були запрошені виконавцями Плану Маршала і приїхали до Парижа, однак, було відомо, що вони слухатимуться того, що їм підказуватиме, так би мовити, Москва. Оскільки Сталін хотів знати в чому цей План Маршала полягає, то згодився на участь цих країн у паризькій зустрічі в 1947 році і зорієнтувався, що ця допомога залежить від того, як її буде використано, що йдеться про важливий для американців інтеґраційний крок, що відбуватиметься нагляд над виконанням цієї програми. Отже, коли він зорієнтувався, що це справді буде програма під американським контролем, то вже знав, що таким чином матиме зв’язані руки в розпорядженні цими грошима і зростатиме залежність від західних економік. Цього він, звісно, не хотів, а навпаки прагнув економічно узалежнити країни Центрально-Східної Європи від Радянського Союзу аби виконувати його імперські плани. Тому й американці знали, що ймовірно країнам Центрально-Східної Європи в цій програмі участі взяти не вдасться.
PR24/А.М.