Цього року польські видавці взяли участь у одному з двох найпрестижніших книжкових ярмарків світу – лондонському, що тривав з 14 до 16 березня.
Притому, нині Польща мала тут особливу роль – вона була почесним гостем заходу. У зв’язку з цим, стенд польських видавців був одним з найпопулярніших на ярмарку, а їм було присвячено чимало подій, що тут відбувалися. Більше того, двоє польських письменників – Ольга Токарчук і Анджей Сапковський стали авторами дня. Організаторами польської участі у цій події було Міністерство культури і національної спадщини та Інститут книжки.
А детальніше про це в останній день ярмарку я порозмовляв із Маріушем Цєсьліком, координатором міжнародного відділу польського Інституту книжки:
- Гадаю, що вже можна підбивати підсумки. Тобто, ми, власне, маємо за собою 2/3 цього заходу. Зустрічі відбуватимуться ще сьогодні, а також вони відбуватимуться у вихідні, адже ми маємо продовження своєї лондонської презентації, тобто фестиваль «Essex», в рамках котрого відбудеться кілька зустрічей, зокрема з Яцеком Денєлєм. Але матимуть місце й дещо іншого роду заходи, бо, наприклад, відбудеться майстер-клас з ловичських витинанок.
- Тобто, хоч до кінця ярмарку залишилося ще кілька годин, його підсумки вже можна почати підбивати?
- Все це ще не скінчилося, хоч про певні підсумки можна говорити. Таке підсумування звучало б таким чином, що наші письменники справді вперше за багато років були зауважені у Великій Британії. Я буквально щойно був на зустрічі з Анджеєм Сапковським, котрого сюди запросив не Інститут книги, а його британський видавець. На цій зустрічі було дуже багато людей. Анджея Сапковського прийняли з величезним ентузіазмом, а присутня там публіка чула про нього або знала його книжки раніше. І все це теж результат дій, пов’язаних з нашим статусом почесного гостя, оскільки британський видавець дійшов висновку, що це добрий момент для популяризації свого польського автора. Отже, таких авторів з Польщі буде зараз у Великій Британії дедалі більше.
- Напередодні ярмарку напевно з’являлася якась інформація у пресі про особливий статус польських авторів на цьому заході?
- Було кілька текстів у пресі, наприклад у часописах «Bookseller» і «Guardian». Наші автори Ольга Токарчук і Яцек Дукай взяли також участь у радіопередачі ВВС – у найбільш культурноспрямованій 4 програмі цього радіо. І це, мабуть, мало ключове значення. Завдяки тому, що ми запрошували гостей з Великої Британії, видавців, вдалося підписати дуже багато нових видавничих договорів на книжки польських авторів. Бо, насправді, результатом цього заходу не можуть бути лише зустрічі, що вже відбулися або ще відбудуться. Звісно, вони також дуже важливі, бо на них прийшло чимало людей. Я повинен сказати, що поза ранковими зустрічами, коли в центрі «Olimpia» є 1/3 чи навіть 1/5 гостей, уся решта, починаючи, скажімо, з полудня, насправді проходить при вщент заповнених залах. На декотрі, зрештою, квитки закінчилися тільки-но про них було оголошено. Як, наприклад, у випадку зустрічі Ольги Токарчук з Деборою Леві, лауреаткою Букерівської премії. Тому вже видно, що наші автори викликали зацікавлення, а тепер ми чекатимемо на добрі рецензії їхніх книжок, що тут вийдуть. Це, власне, і має стати результатом нашої презентації, коли вони з’являться на цьому ринку і надовго на ньому затримаються.
- Але чи можна сказати, що чимало з цих авторів (ви назвали, зокрема, Сапковського) вже були відомі на англо-саксонському ринку раніше? Зрештою, свідоцтвом цього міг би, зокрема, стати слем британського та американського перекладачів Еви Вінніцької, що демонстрували свої дуже відмінні один від одного переклади того самого тексту. Як ви вважаєте, чи публіка, котра брала участь у таких зустрічах, була радше випадковою, чи, однак, великою мірою могла складатися з давніх шанувальників польської літератури на Заході?
- Мені здається, що це, радше, заінтриговані люди, бо польська література на британському ринку дотепер не була представлена якось дуже добре. Ця ситуація змінилася лише протягом останніх років. Наприклад, Ольга Токарчук вже 14 років не мала жодного перекладу, виданого у Великій Британії. Лише зараз перекладуть «Бігунів» та «Книги Якова». У зв’язку з цим це, радше, нове відкриття, ніж продовження якогось зацікавлення. Наприклад, можу сказати так, що у випадку Ольги Токарчук зацікавлення нею пов’язане з великою кількістю рецензій фільму «Слід звіра» у пресі, присвяченій культурній тематиці. Тому її прізвище з’являлося в цьому контексті. Отже, вона викликала інтерес попри відсутність книжок. Якщо ж ідеться про Анджея Сапковського, то, справді, книжки були, однак, мені здається, що чергова спроба популяризації творчості Анджея Сапковського пов’язана із успіхом гри «Відьмак». Коли я був на зустрічі з ним, то про цю гру багато хто згадував. Щоправда, Сапковський дистанціюється від неї, кажучи, що вона не так багато спільного має з його книжкою. Натомість, весь світ у це грає, про це чув і це любить. Тому існує можливість нагадати про цього автора тим, хто колись вже про нього чув.
- Але ж є теж так, що польська література була відома і високо цінувалася на Заході раніше. Ви говорите про нове відкриття. Що, отже, діялося в тій перерві поміж, скажімо, Сєнкєвичем, Реймонтом, або може навіть Мілошем, Шимборською і сучасністю? Чи була, зрештою, якась прогалина, перерва, коли польська література на Заході просто не існувала?
- Ні, існувала, звісно. І вона існує весь час, тільки мені здається, що слабка присутність польської літератури – це 90-ті і початок 2000-х років у Великій Британії. Я про це говорю. Немає сенсу говорити про інші країни, бо кожна має свою специфіку. Просто, виходило замало перекладів. Не йдеться про те, що невідомі такі класичні автори, як Станіслав Лєм – вони відомі. Наприклад, переклад книжки Станіслава Лєма у 2000-х роках було номіновано на Букерівську премію. Йдеться про те, що на цей ринок дуже важко було увійти сучасним, новим авторам. Отже, лиш декотрим з них вдавалося тут пробитися. Тож зараз, говорячи про нове відкриття, я маю таку надію, що їхнє число збільшиться.
- Переклади і пошук видавців є дуже важливим елементом того, заради чого ви туди вирушили, але, я так розумію, що не єдиним? Я маю на увазі так званий «сніданок філософів», що популяризував не стільки конкретні тексти, скільки певний спосіб підходу до таких тем, як, зокрема, підняття складних питань у мас-медіа.
- Таких зустрічей, що несли в собі якусь важливу ідею, було декілька. По-перше, ми почали з симпозіуму, присвяченого Джозефові Конрадові, де дуже підкреслювався мотив польськості цього автора. Це, власне, невідомо британцям, бо вони слушно вважають його англійським письменником. Він є англійським письменником, але, з іншого боку, він з польською літературною традицією теж якось пов’язаний. Ну а до того ж він був поляком, про що тут також мало хто знає. По-друге, ми мали дуже цікаву зустріч, яка була сприйнята з великим ентузіазмом, тобто зустріч проф. Анджея Новака з британськими істориками Росії. Проф. Новак представив історію польсько-російських відносин 18-19 століття і те, який це має вплив на сучасні взаємини між цими країнами. І те, про що ви згадали, тобто зустріч Даріуша Карловича з Анджеєм Новаком, теж було такою спробою – не єдиною, зрештою – проблематизації того, як сьогодні серйозні питання слід представляти у мас-медіа. Була також зустріч про репортажі за часів пост-істини: чи ще позиція пасивності щодо фактів має якесь значення, вплив, і чи репортаж у світі, де факт від вигадки важко відрізнити, ще має сенс та є самодостатнім? Отже подій, що проблематизували те, що довкола нас діється, було чимало.
- Польські видавці повертаються з цього ярмарку з низкою нагород. Чи не так?
- Це були такі нагороди для польських видавців. Завжди, коли є почесний гість, то такі нагороди отримують також його видавці. Отже, це не нагорода взагалі для всіх видавців, але така форма вшанування праці добрих польських видавців дирекцією ярмарку. За весь доробок були відзначені видавництва «Czarne» і «Dwie Siostry». Це друге видавництво є видавцем «Мап» Алєксандри і Даніеля Мізєлінських – найпопулярнішої польської книжки за останні 25 років, бо це 3 мільйони проданих примірників на всьому світі і 32 два видання різними мовами. Отже, таким чином було відзначено редакторський рівень, але й зміст книжок, адже, «Czarne», в свою чергу, видає дивовижні репортажі і есе. Тож нагороджено амбітних видавців, котрі, власне, у цьому випадку мали комерційний успіх.
- Також у ході презентації Польщі та польських видавців у Лондоні була мова про польські ілюстровані книжки та про особливе значення цього жанру.
- Мені здається, що зараз польська ілюстрація переживає свою другу молодість, можна це так назвати. Є така класична школа ілюстрації 50-60-70-х років – це такі польські художники, як Марцін Шанцер, скажімо, чи Богдан Бутенко. Тоді ми справді мали ілюстровані книжки фантастичного рівня, проте, світ про це не знав. Сьогодні, натомість, завдяки тому, що маємо відкриті кордони і книжки можна продавати по всьому світі, а ми є частиною глобальної економіки, наших авторів почали дуже у світі високо цінувати. Вже багато років ми беремо участь у книжковому ярмарку в Болоньї – це найважливіший ярмарок дитячої книжки. Там ми маємо національний стенд, так само, як зараз у Лондоні, і як раніше – у Франкфурті. І саме там польські видавці дитячих книжок можуть представляти свої роботи всьому світові. Отже, результатом цього і є успіх Мізєлінських, але також присутньої тут Марти Іґнерської, котра тричі отримала нагороду болонського ярмарку – найважливішу у світі нагороду за ілюстрації для дитячих книжок. Зрештою, пані Іґнерська має на своєму рахунку, здається, всі варті уваги нагороди у цій галузі від Японії до Америки. Тож так сталося, що ці художники звертаються до отієї класичної школи ілюстрацій, і світу це, мабуть, подобається, бо все це виглядає дуже оригінально.
Антон Марчинський