Україна тільки обирає, з ким зв'язати своє майбутнє – з Росією чи з Європейським Союзом. ЄС – це не тільки нові закони, механізми управління та економічні стандарти. Вступ до організації та самі приготування до нього сильно змінили життя країн Центрально-Східної Європи. Якісь сфери вдалося реформувати ще перед 2004-м роком, якісь зміни тривають. Цей матеріал є першим з серії репортажів, присвячених Латвії у Європейському Союзі. Ця балтійська країна приєдналася до ЄС майже 10 років тому, з 2007-го є учасником Шенгенської угоди, а з наступного року вводить до обігу єдину євровалюту. Латвія оголосила про свій суверенітет майже одночасно з Україною у 1990 році. Але від того часу шляхи двох країн розійшлися. Як членство в ЄС оцінюють самі мешканці Латвії? Про це я питала представників різних професій у різних містах країни. Хтось був більше задоволений своїм життям, хтось менше, не обійшлося й без критики, але всі говорили про Об'єднану Європу як шлях до змін, як можливість для розвитку. Запрошую подивитися, як живуть громадяни колишньої радянської республіки, а тепер держави-члена ЄС без «рожевих окулярів».
Якщо починається розмова про проблеми в країні, всі в першу чергу згадують лікарів та вчителів. У Ризі я відвідала професора Юріса Покротнєкса, гастроентеролога. Він вже понад 30 років працює в лікарні Paula Stradina, а також навчає студентів. Він розповів про зміни у латвійській медицині, котрі відбулися зі вступом країни до ЄС. Щоправда, як виявилося, реформи досі тривають.
– 90-і роки у Латвії були насичені перетвореннями, які часто базувалися на якихось утопічних уявленнях. Перше з них – все, що було раніше, є поганим, його треба терміново замінити. Але нові люди краще розбиралися в політиці, ніж в медицині. Вважали, що вистачить обрати гарний приклад якоїсь європейської країни та використати його. Проте, на кардинальні реформи забракло грошей, і зміни мали дещо «половинчастий» характер.
У 90-і, згадує доктор Покротнєкс, всім імпонували досягнення навіть не європейської, а американської медицини, однак тут теж довелося зняти «рожеві окуляри»:
– Якщо подивитися на організацію медицини у Штатах, то вона там не найкраща. Коли вже країна вступила до ЄС, багато хто з лікарів почав брати участь у спільних проектах з колегами з Західної Європи. Це автоматично вплинуло на застосування певних практик. Ми змогли реально ознайомитися з європейським рівнем медицини. Для лікаря багато значить живе спілкування з колегами.
Мій співрозмовник зізнається, що йому важко звикнути до підходу до медицини як комерційної сфери, якою вона є у багатьох західних країнах. «Лікарня як фірма, якою треба керувати наче бізнесом – це підхід досі неприйнятний для багатьох моїх колег. У нас він, у принципі, і не прижився. З іншого боку, є легенди про добру безкоштовну радянську медицину. Але це неправда – за медицину завжди хтось платив. Тепер держава пропонує людюм платити за неї не з бюджету, а з власної кишені»:
– Будь-який пацієнт, в ЄС чи не в ЄС, хоче нічого не платити, випити одну безкоштовну таблетку і стати здоровим. Так, звісно, не буває. Має бути відповідальне ставлення до свого здоров’я. А його у багатьох латвійців досі нема. Людям важко звикнути до думки, що не держава має дбати про їх здоров’я, а вони самі. Зі вступом до ЄС ми перебудували лікарні, купили нову техніку, але психологія не змінюється.
Зокрема через таке ставлення громадян в країні досі буксує запровадження страхової медицини. Латвійці не погоджуються платити близько 10% зарплатні у медичний страховий фонд, як це вже роблять поляки, чехи та словаки:
– Можливо, протягом найближчих років це вирішиться. Кожен хоче, аби за його хворобу хтось заплатив, але не він сам. Тому цей проект досі лежить у парламенті. До речі, проти страховки протестують і ті, хто має великі прибутки, і ті, хто малі. Приватні страховки користуються популярністю, тільки якщо за них платить працедавець.
Зі вступом Латвії до ЄС змінилася також тривалість лікарської підготовки. Зараз у Латвії після 5-6 років навчання треба робити спеціалізацію, яка згідно зі стандартами Єврокомісії триває ще 5-6 років.
– Я сам працюю у Європейській комісії з сертифікації ліків. І там чітко видно завдання – стандартизувати всі правила та процедури в усіх країнах ЄС. І це правильно. Уявіть, мені з Німеччини прийшли матеріали дослідження, а я не розумію, про що йдеться. Так що стандартизація потрібна, особливо для маленьких країн, як Латвія, Литва та Естонія. Як на мене, їх громадяни мають спокійно користуватися послугами спеціалістів у кожній країні на однаковому рівні.
Який же головний плюс від вступу Латвії до ЄС? На думку Юріса Покротнєкса, він однаковий для представників всіх професій:
– Ти просто можеш, якщо хочеш, побачити світ, а не дивитися на нього через шпарину. Мабуть, у цьому полягає сенс Євросоюзу – не жадібно ловити інформацію, сидячи вдома, а можливість побачити все на власні очі.
Олена Бабакова