Боріс Соловйов уже кілька місяців очолює створену ним крамницю сільських продуктів «Два барани». Інтернет-крамницю. Він є представником того покоління росіян, які, як і його однолітки з Заходу, приділяють значну увагу екології й природі. Як сам наголошує, його крамничка не є прибутковим проектом: «якби я прагнув заробити грошей, то зайнявся би чимось іншим».
– Я виріс на півдні Росії, в Адигеї, це всередині Краснодарського краю. Я працюю тут, у Москві, оскільки для старту це найкраще місце. Тут найбільш активне населення, інтенсивніший ритм життя, рух капіталу. Та я сподіваюся, що рано чи пізно я повернуся на південь. Неможливо жити півроку в зимі, – каже він.
У Москві значний ринок, у порівнянні з російськими регіонами, наголошує Боріс Соловйов, як кількісно, так і якісно.
– Тут люди, якщо говорити про харчі, готові з’їсти все, що завгодно, за яку-завгодно ціну. Чому? – Тут є багато людей з легкими грошима. Ці люди легко з ними розлучаються, оскільки так само легко отримають нові гроші, – каже він.
Дрібний бізнес легких грошей не має. Боріс Соловйов перераховує – такі гроші є в піарників, чиновників чи фінансистів. Його ж клієнти – це люди молодого покоління, які щойно закінчили університети.
– Москва – це таке місто, де потрібні сотні таких крамниць, як у нас. На кожен район. Таку крамничку не можна робити великою. Коли я бачу великий магазин із сільськими харчами, який доставляє замовлену курку цього або наступного дня – то я сумніваюся, що це дійсно правдиві сільські вироби, – каже він.
Селяни в кількох регіонах, де вантажівка «Двох баранів» збирає продукцію, не платять податків, але так само їх важко привчити до певних принципів ринку – розповідає про початки свого бізнесу Боріс.
– Коли починаєш, то складно. Ми відразу вирішили зареєструвати нашу крамницю офіційно. Теоретично можна це зробити самостійно, проте варто заповнювати чимало папірців, а якщо навіть кому неправильно поставиш, то документи не приймуть. Тому ми звернулися до спеціальної фірми, яка займається реєстрацією. Заплатили їй десь із 250 євро. Виникає багато питань: а чому ж система така складна, що ти змушений звертатися до цих фірм? Чому для моєї фірми вимагають юридичну адресу, якщо ми є Інтернет-крамницею – чимало фірм цю адресу просто купує. Ми платимо 450 євро за рік за цю адресу, яка нам не потрібна реально. Для того, аби отримати рядочок під час реєстрації, – каже він.
Боріс нарікає: у розмовах із чиновниками стикаєшся з тим, що ніхто нічого не знає. Не подав вчасно документів, ніхто не нагадає, та через місяць – штраф.
– Я подзвонив тоді прямо до Російського споживчого нагляду, запитав, які до мене конкретно вимоги і які будуть перевірки. Коли мене з’єднали зі спеціалістом, він не зміг мені відповісти на жодне конкретне запитання. Пізніше більш досвідчені колеги сказали мені: усе залежить від людини, що приїхала тебе перевірити. І від її настрою зокрема, – каже він.
Боріс зізнається: зі своїми друзями обговорював тему україїнської євроінтеграції. Про що говорилося?
– Ось коли я думаю про введення подібних європейських правил у Росії, то відразу уявляю, як це працюватиме на місці. Адже якщо сидітимуть ті ж самі чиновники, які не звикли працювати швидко й ефективно, то лишень європейські правила не зможуть зруйнувати цієї системи, – каже він.
Ігор Ісаєв