На жартівливій карті народів світу Євросоюз колись назвали Спілкою субсидійованих аграріїв. Дійсно — у ЄС діє доволі непроста система уплавління сільським господарством з квотами, дотаціями та реєстрами. Як у рамках цієї системи собі радить Латвія — я запитала у директора державного Сільськогосподарського центру даних Івана Ворслова.
- На початку 90-х йшов процес приватизації землі та сільськогосподарських інфраструктур. На момент розпаду Союзу у Латвії було 600-700 великих сільських кооперативів. Пізніше вони почали ділитися та приватизовуватися. В результаті залишилося десь коло ста кооперативів та близько 130 тисяч дрібних аграрних підприємств, і це тільки ті, які займалися тваринництвом. Звісно, важко було функціонувати з такою конкуренцією на ринку. Тому сьогодні у Латвії таких господарств є близько 40 тисяч. Наша служба адмініструє серед них молочні квоти. Для цього ще в рамках вступної кампанії до ЄС ми створили спеціальний реєстр. Ми зібрали дані про всі молочні господарства у Латвії, і згідно з цими цифрами наша держава отримала від Брюсселя свою молочну квоту та субсидії.
На початку 90-х дійсно було непросто, підтверджує Арвід Кутсенс, заступник голови Даугавпілської крайової думи, сам практичкуючий фермер. «Союз розповся, натурально, ми залишилися без наших традиційних економічних партнерів. Довелося в прискореному темпі шукати ринки збуту на Заході. Міцно вдарила й криза в Росії у 98-му році. Ситуація стабілізувалася лише на початку 2000-х на фоні підготовки до вступу до ЄС»:
- На початку 2000-х селяни в рамках партнерських програм почали отримувати європейські гроші. Наші фермери ще не досягли среедньоєвропейського рівня прибутків, але кожного року оновлюється технологічний парк, змінюється інфраструктура. Я не уявляю, як би ми під час кризи порадили собі без ЄС. Дійсно, деякі поля які оброблися у роки СРСР досі покинуті. Але вони розчищуються, збільшується кількість корів, збільшується продуктивність. Незважаючи на кризу, Латвія минулого року стала країною-експортером зерна.
Кожен фермер у ЄС має водночас бути бухгалтером, - переконаний Іван Ворслов. Треба увесь час слідкувати за тим, скільки продукції ти виробив, планувати скільки виробиш наступного року. Якщо план перевиконано, доводиться або платити штраф, або купувати чи арендувати квоту у сусідів:
- А як інакше? Це вже бізнес на селі. На початку 90-х, після розпаду кооперативних господарств, кожен аграрій мусив для себе вирішити: або він залишається у селі, або їде до міста і освоює новий фах. 20 років тому можна було мати 5-10 корів і нормально себе почувати. Зараз цього замало. Всі послуги подорожчали, плюс люди стали жити краще: фермери вже не хочуть їздити на старих «жигулях», прагнуть аби їхні діти були добре одягнуті та мали освіту не гірну ніж у місті. Тому обираючи фермерство сьогодні людина мусить собі відповісти: я залишаюся у селі, бо більше нічого не вмію, чи я залишаюся, бо хочу створити під себе інфраструктуру, використовувати нові методики, стати успішним бізнесменом.
Як зауважує Арвід Кутсенс, звісно що не кожен може бути підприємцем. Тим більше, через автоматизацію сільського господарства вже не треба такої кількості робочих рук. Тому між іншим багато людей змушені були залишити сільську місцевість. На його думку, сільске господарство в країні зараз розвивається не завдяки євросоюзним фондам, а тому що люди зрозуміли — треба мати більше ініціативи та більше саомстійності:
- Якщо раніше у колгоспі за тебе завжди хтось думав — агроном, голова колгоспу, то тепер кожен отримав можливість розвивати свій бізнес. Де треба самому приймати рішення та нести за них відповідальність. Треба було достосовуватися до вищих стандартів по молоку, по зерну, аби скласти конкуренцію закордонним виробникам. Цей процес досі чатково триває.
Зараз найдинамічніше у Латвії розвивається тваринництво, а саме виробництво молочної продукції. Це своєрідна спеціалізація країни у ЄС. Щоправда, зі вступом до ЄС країна змушена була обмежити вирощування цукрового буряку — виявилася не конкурентом сусідам. Також виробництво свинини має непевне майбутнє через змагання з польскими та німецькими виробниками. Але латвійському аграрному сектору є чим пишатися. Іван Ворслов:
- Земельні ресурси Латвії є менш забрудненими, ніж в середньому по ЄС. У нас дуже чиста вода. Тому вся продукція, яка виробляється в країні, має вищий екологічний статус, ніж та з Західної Європи. Понад 3 тисячі господарств у маленькій Латвії зареєстровані як виробники продукції з «зеленим сертифікатом». На відміну від багатьох країн Європи, у Латвії немає великої різниці між тією продукцією, яку у супермаркеті позначають як екологічну та звичайними сільгосп товарами. Картопля з Голландії та Польщі може й дешевша, але коли я задумуюся, що там всередині, то купую ту, яка вирощена у нас.
Чи престижно зараз бути фермером у Латвії? Арвід Кутсенс вважає, що так:
- Думаю, так. Зараз от деякі фермери я бачу їздять на недешевих джипах. Мають нові трактори, комбайни. Скільки хто заробляє це зараз таємниця, але думаю, що ті хто має понад тисячу гектарів посівних площ вони вже давно мільйонери. І в латах, і в євро.
Олена Бабакова