У Польщі зростає кількість іммігрантів. Згідно з останніми оцінками, у країні над Віслою постійно проживає понад 175 тисяч іноземців. Політики з різних партій часто наголошують, що приїзд іммігрантів може бути порятунком для демографічної кризи у Польщі. Але чи поляки готові прийняти у себе більшу кількість іноземців?
Полякам варто приготуватися до збільшення кількості мігрантів у їхній країні, – вважають соціологи. Причин є кілька – доволі стабільна ситуація на ринку праці у самій Польщі, економічна криза у східних сусідів, військовий конфлікт в Україні. Поляки завжди вважали себе суспільством емігрантів – за оцінками Головного статистичного управління, майже 2 мільйони громадян проживає поза межами країни. Відсоток іноземців, що мешкають у Польщі, є одним з найнижчих у ЄС – близько 0,2. З іншого боку, якщо у 2008-му 77 тисяч громадян інших країн оселялися у Польщі з метою навчання чи роботи, то тепер ця цифра зросла до 175 тисяч. Втім, чи готові поляки стати суспільством не тільки емігрантів, але й іммігрантів?
Найпопулярніша теза, яку можна почути від противників імміграції до Польщі – іноземці заберуть полякам працю. «Це нісенітниця, яка абсолютно не підтверджується результатами досліджень», – говорить доктор Йоанна Конєчна-Саламатін з Інституту соціально-економічних досліджень Університету Лазарського:
– Наші дослідження показали, що зростання кількості мігрантів на 1% може призвести до зростання безробіття серед місцевих мешканців менше, як на 0,1%, тобто в межах статистичної похибки. Поляки виїжджають не тому, що у Польщі бракує вакансій. Вони їдуть на Захід, бо там вищі зарплати. На ринку праці утворюються певні ніші, які займають іноземці. Процес виглядає саме так.
Натомість, для польських працедавців питання, звідки людина та яке у неї громадянство, грають роль. У країнах Західної Європи та США вже багато років популярністю користуються наступні експерименти. Команда соціологів утворює два фіктивні профілі працівників: з подібною освітою, досвідом праці, знанням мов тощо, які відрізняються між собою тільки місцем народження та громадянством апліката. Пізніше ці резюме парами висилаються на відкриті вакансії і порівнюється кількість позитивних відповідей. У Сполучених Штатах так зіставляють шанси знайти роботу для громадян та мігрантів з Мексики, у Німеччині – для німців і турків, у Швеції – для шведів та арабів. У Польщі такі дослідження останніми роками проводилися кілька разів, розповідає Кінґа Висєнська-Ді Карло з Інституту публічних справ:
– Ми тестуємо різні варіанти. Дослідження, яке проводив наш Інститут, мало виміряти рівень дискримінації при пошуку роботи серед українців та в’єтнамців. Насправді, не можна говорити про рівень дискримінації взагалі – він завжди стосується конкретної групи. Завжди залишається питання стереотипів пов’язаних з національною групою, оцінки її мовних здібностей, продуктивності тощо. Головний наш висновок – у більшій чи меншій мірі, дискримінація проти іноземців при пошуку праці у Польщі існує. Так, наприклад, українка в цілому має наполовину менше шансів отримати роботу, ніж полька. Мені часто доводилося чути пояснення, що працедавці не хочуть ризикувати, приймаючи на роботу когось, хто може погано володіти польською. Але в резюме, які ми висилали, зазначалося що іноземець закінчив університет у Польщі і вже має досвід праці тут. Працедавці часто приймають рішення не на підставі інформації про освіту чи кваліфікації, а тільки місця народження. Це сумно, але серед працедавців існує засада брати на роботу таких, як ми: поляків, білих та народжених у Польщі.
Одна з причин, чому поляки досі не сприймають мігрантів як частину свого суспільства це брак відповідної кампанії у мас-медіа, – переконує соціолог Ярослав Юра.
– В офіційних ЗМІ ми можемо знайти радше негативний образ мігрантів, хоча, може, не такий негативний, як в деяких країнах Європи. Ми не фіксували випадків використання мови ненависті офіційними медіа. Що цікаво, у Польщі образ іноземців дуже пов’язаний з історичним минулим. Це особливо стосується наших сусідів: росіян, німців та українців. Наприклад, на ставлення до українців сильний вплив мають події часів Другої світової війни. Що стосується Інтернету та медіа нового типу, тут образ мігрантів є ще більш негативним. Це особливо стосується тих груп мігрантів, яких наразі у Польщі дуже небагато. Маю на увазі мусульман, арабів, громадян африканських країн.
Ярослав Юра додає – за посередництвом ЗМІ поляки нерідко дізнаються про якісь прикрі історії, пов’язані з іноземцями, про їхні проблеми у праці чи з інтеграцією, однак виразно бракує історій успіху. Плюс серед мігрантів ще не з’явилися автори, які могли б польською доносити до місцевого суспільства свою позицію:
– Взагалі-то, ми занотували лише кілька випадків полеміки у ЗМІ щодо ситуації мігрантів у Польщі. У газетах з’являються публікації, наприклад, про злочини, здійснені мігрантами, про їхні проблеми. З іншого боку, є й група публікацій типу, як поляки допомагають українцям та білорусам, і як білоруська чи українська влада закриває очі на проблеми польської громади в своїх країнах. Сенс таких текстів – спочатку подбайте про нас, а потім ми подбаємо про вас.
Проте, ставлення до мігрантів у Польщі змінюється у позитивному напрямку. Загалом, порівняно з початком 2000-х, поляки декларують ліпше ставлення до іноземців. Організації, які допомагають мігрантам, створюються не тільки приїжджими, а й самими поляками, які розуміють проблеми пошуку праці чи житла в чужій країні. Серед іммігрантів, особливо тих, які закінчують університети у країні над Віслою, з’являється все більше «білих комірців». Є стереотип, що мігранти зі сходу можуть розраховувати у Польщі виключно на фізичну працю. Йоанна Конєчна-Саламатін говорить, що таке твердження не відповідає дійсності:
– У нас поки що немає точних даних, проте можу сказати: українці та білоруси знаходять у країні над Віслою не тільки низькокваліфіковані посади. Студенти, які закінчили польські виші, взагалі потім конкурують на ринку праці нарівні з поляками.
Отже, соціологи погоджуються – мігранти є не загрозою, а шансом для польського ринку праці. Питання, як Польща цей шанс використає.
Олена Бабакова