28 серпня у Варшаві відбувся Варшавський багатокультурний парад (Wielokulturowe street party). Запрошую Вас у цю подорож!
На початку вулиці Свєнтокшиської, де відбувся захід, зустрічаю Зузю Длужнєвську з фонду «Інший простір».
- Фонд «Інший простір» є організатором Багатокультурного параду у Варшаві. Цьогоріч захід відбувається вже вдесяте. Програма - дуже багата: це концерти, майстер-класи, ігри, конкурси, усе відбувається на трьох сценах. На найбільшій побачите співи і танці з усіх закутків світу – Сенегалу, України, Бразилії, В’єтнаму... тобто Африки, Європи, Азії, словом, з усіх континентів. Є "дитяча вуличка", тут наші маленькі гості слухають казки різних народів світу. Є теж наменти сімдесяти неурядових організацій, де можна дізнатися про їхню діяльність.
Заглядаю до одного з наметів. Тут дізнаюся про діяльність фонду «Порятунок» - польська назва - «Ocalenie». Розповідає - українською - Ґаґік Ґріґорян. Мій співрозмовник приїхав до Польщі з Грузії. А ми йдемо далі центральною вулицею польської столиці – Свєнтокшиською...
Аж раптом:
- Хочете спробувати? Перед вами контури африканського континенту, а також країни Африки у формі пазлів. Завдання – поскладати пазли так, щоб утворити політичну карту Африку.
- Ми стоїмо біля стенду, намету Польської гуманітарної акції, розповідаємо, чим займається наша організація у світі, як допомагаємо жертвам гуманітарних криз. В Африці ми працюємо, зокрема, в Сомалі та Південному Судані, наші підопічні – це люди, котрі не мають доступу до питної води. Тож ми там будуємо криниці.
Більше дізнатися про неурядові організації можете на веб-сторінках Польської гуманітарної акції та фонду "Порятунок", діяльність цих організацій можна теж підтримати внесками. А ми рушаємо далі...
Перед одним з наметом відбувається показ чи то танцю, чи вишуканої боротьби, отже, питаю – а що це за танець?
- Капоейра – це не танець, це бойове мистецтво, у минулому ці бої маскувалися танцювальними елементами. Адже це бойове мистецтво зароджувалося у середовищі африканські невільників в Бразилії. Тому тут є музичні та танцювальні елементи. Натомість ми граємо капоейру, а не танцюємо.
Капоейра - це один із найсильніших символів бразильської культури. Але тепер із Південної Америки – швидкий стрибок на Великий шовковий шлях. Узбецьку культуру представляє і неабияке зацікавлення викликає дівчина одягнена...
- Мій костюм – це традиційний стрій до танцю, який одягають узбецькі жінки з Ферганської долини. На голові маю корону, яка називається «тіріакош» – з узбецької мови це означає золоті брови, оскільки вона підкреслює форму брів. Мою шию прикрашає «зебіґардон», золоте велике намисто. Волосся заплетене у шість кіс, тому що узбецькі дівчата за традицією мають мати багато довгих кіс. Узбецька культура не настільки у Польщі популярна, щоб люди про неї багато знали, а для мене вона дуже цікава, зрештою, як і культури усіх країн Шовкового шляху. Я професійно займаюся орієнтальним танцем, зокрема, узбецьким, і виступаю під псевдонімом «Apsara Afsanesara».
Залишаючись на Шовковому шляху... але не вилітаючи з Варшави, можна ознайомитися з одним із елементів притаманних орієнтальним культурам, особливо індійській – татуювання натуральною хною. Та що там ознайомитися – варшав’янки охоче виконують таке тату. Який орнамент Ви вибрали?
- Цей менший. Усі ці орнаменти мають квіткову складову... мені сподобався ось цей листочок.
Орнаменти-тату з натуральної хни малює Жанетта Спадло, з центру індійської культури у Варшаві.
- Такий маленький візерунок я буду малювати з 15 хвилин. Ці орнаменти беруться з природи. Тому ви бачите власне листочки, квіти, дуже популярними є мандали – сакральні символи, які малюються завжди від серцевини у формі кола і завжди в один бік, тому що це є форма медитації.
- Тату з хни популярні в індійській та арабській культурах. В Індії їх роблять на різноманітні свята а також на весілля - тоді розмальовують долоні та стопи молодої. Ці тату на руках сягають ліктів і виглядають на шкірі як мереживо. Сьогодні ми робимо скромніші версії. Гості хочуть маленькі орнаменти.
Поміж показами капоейри, розмальовуванням долонь та смакуванням страв індійської кухні слухаю поезію та прозу іншими ніж польська мовами, зокрема, українською. Про проект «Write the city» говорить Юлія Лащук. Натомість кілька кроків від авторів цієї книжки мою увагу привертають українські прапори. Тут про свою діяльність розповідає Товариство друзів України. Міцним українським акцентом є теж Парад вишиванок.
А вже за мить - звучить кубинська сальса. Про що йдеться у цьому танці, пояснюють хореографи зі школи танцю «Casa de oye»:
- Чоловік намагається спокусити жінку, він до неї заграє, у танці знайомиться... і демонструє, що нею зацікавлений. Сальса - це передусім розвага.
- Ми танцюємо близько трьох років, але увесь свій вільний час ми присвячували тільки цьому танцю. Цей дуже складний танець, хоча народився він на вулицях Гавани.
Поки я вчуся кубинської сальси, Зузя Длужнєвська з фодну «Інший простір» пояснює ідею Багатокультурного параду у Варшаві:
- Наша мета – популяризація у Варшаві багатокультурності. Ми хочемо показати, що міжкультурний діалог – це не якийсь термін з енциклопедії. Можна прийти, ознайомитися з культурою мігрантів, спробувати їхню національну кухню, порозмовляти з людьми, котрі приїхали до нас. І зрозуміти, що цей хтось чужий, котрий приїхав з іншої країни, насправді – не чужий, а свій.
Запрошую послухати репортаж з Варшавського багатокультурного параду
Яна Стемпнєвич