«У світі, де люди і речі що ні руш можуть нагадувати тобі про старість – поглядом, жестами, часом люб’язністю, а часом і жорстокістю, ти завжди маєш можливість втекти. У цьому світі пенсія не повинна бути очікуванням на закінчення життя, а може стати діяльністю у новій сфері». Так радить професор Ян Щепанський, видатний, на жаль вже померлий польський соціолог, описуючи старість. «Можеш створити нові речі, нові твори – написані, вигравійовані, виковані з отієї дивакуватої матерії людських дій і поведінки. Загалом, старість, що зазвичай асоціюється із сивим волоссям, зморшками і повільними рухами, у світі, де панують ідеї, не існує. Тут як і молодість, що на думку світу, є підготовкою до життя, так і старість вимірюється відповідно до проявленої енергії і активності. Літературі та мистецтву відомі прекрасні твори митців, що досягли пізньої старості. Адже зрілість приносить якби довершення мудрості, у якій накопичується досвід і розуміння».
Це такий вступ до нашої передачі, в якій ми поговоримо сьогодні про одну з великих громадянських спільнот, котрою є спільнота університетів третього віку. А нашими гостями є пані Каміля Міхальська, директорка Надажинського центру культури, в якому свою дуже інтенсивну діяльність веде створений нею університет третього віку, а також пані Данута Возьняк і Божена Коцот – студентки цього ж університету.
- Тільки подумати, П’єр Велляс, творець університету третього віку у Франції, напевно не очікував, що наступним таким навчальним закладом на світі – вже за два роки – буде організований Галіною Шварц університет третього віку у Варшаві. Сьогодні таких університетів для літніх людей функціонує в Польщі вже декілька сотень. А коли з’явився ваш?
Каміля Міхальська:
- Наш університет третього віку з’явився у 2015 році. Ви сказали, що я є його творцем. Я би цього так не назвала, бо радше ми як центр культури відреагували на чітко виражену суспільну потребу.
- А чи як директорка Надажинського центру культури ви не зауважуєте певного дублювання того, що ви робили самі, із тим, чим займається університет третього віку?
- Ні-ні, це цілковито окремий сегмент нашої діяльності. Університет з’явився у 2015 році і став продовженням піврічних майстер-класів для людей старших за 60 років в рамках проекту Управління ґміни Надажин разом з Фондом Lex Nostra. І цей піврічний проект називався «Моє бачення Надажина». Його метою було дати учасникам відповідні засоби для вираження власних потреб. Отже, однією з таких потреб було створення університету третього віку в Надажині.
- На світі існує два типи університетів третього віку. Перші з них створено при звичайних вищих навчальних закладах, отже у них викладають науковці цих вишів. А другі з’являються на основі самодопомоги і самоосвіти літніх людей. До котрого з цих типів Ви зараховуєте свій заклад?
- Мені здається, що ми десь посередині. Бо, звісно, ми не є науковою установою, а культурною. Натомість наша програма – це не набір якихось допоміжно-порадникових пропозицій, але має певний навчальний вимір. А якщо йдеться про викладачів, то серед них є й такі, що мають наукові ступені.
- А які предмети можна знайти у вашій програмі?
- Це молода установа, бо сьогодні ми ведемо лише третій рік своєї діяльності. Протягом першого року – у 2015-2016 навчальному році – ми формували програму, спираючись лише на власну інтуїцію. Після цього ми зробили анкету, аби знати, як студенти оцінюють нашу працю, якими є їхні потреби, що вони б хотіли змінити. І спираючись на це, ми сформували програму чергового навчального року. Але до числа постійних модулів напевно входять заняття із вміння працювати з комп’ютером, англійська мова, гімнастика, сміхотерапія, що користується величезним успіхом, а також цього року ми ввели «нечужий театр чужою мовою» – це вивчення англійської за допомогою інсценізацій. Також протягом цих двох років ми мали лекції з історії мистецтва, філософії та багатьох інших дисциплін, адже ми хочемо надати нашим слухачам доступ до найширшого спектру інформації.
- Звернімося, отже, до студенток. Скажіть, будь ласка, якими мотивами ви керувалися, розпочинаючи навчання в такому університеті?
Данута Возьняк:
- Університет третього віку став таким маховиком для всієї надажинської спільноти. З пропозиції Надажинського центру культури я користувалася значно раніше, і вона була так само багата, але й недооцінена, так би мовити.
- Але напевно існує різниця між тим, що було раніше, і тим, що є тепер?
- Існує шалена різниця, бо окрім конкретних показів, запрошення конкретних осіб із виступами, літніх людей безпосередньо ангажують до участі в різноманітних майстер-класах. Завдяки цьому ми інтегруємось один з одним, допомагаємо один одному. А насамперед допомога полягає в тому, що ми просто приємно проводимо разом час. Це дуже важливо також і для нашого віку.
- Таке ж питання я поставлю пані Божені Коцот:
- Оскільки старість неминуча, як ви сказали, хотілось би старішати, не втрачаючи здоров’я та гостроти розуму. Коли університет розпочав свою діяльність, я була однією з перших, хто дуже охоче слухав лекції про медичну профілактику, здорове харчування тощо. Окрім цього я, у міру можливості, беру участь в заняттях з гімнастики. А на додаток моїм більш раннім хоббі був живопис – я цікавилася історією мистецтва. Саме тому я з радістю беру участь в заняттях з живопису, де намагаюся малювати аквареллю, пастеллю та всім, чим тільки можна.
А я нагадаю, що про університети третього віку загалом та про той з них, що вже третій рік функціонує у Надажині під Варшавою, ми розмовляли з його директоркою Камілею Міхальською і студентками Данутою Возьняк і Боженою Коцот.
PR24/А.М.