У Польщі завершується рік Джозефа Конрада. Цього року минуло 160 років з дня народження цього англійського прозаїка. Англійського, але й такого, що має польське походження, а народженого, на додаток, у Бердичеві. У своїй творчості Джозеф Конрад, Юзеф Конрад Коженьовський прославляв певну лицарську етику, честь, а разом з цим був провісником своєрідного героїчного песимізму. Чи цей письменник сьогодні ще може щось полякам сказати?
Про це ми й поговоримо з нашими гостями: Маріушем Цєсьліком, публіцистом і літературним критиком, та Ґжеґожем Ґурним, публіцистом, а також сценаристом і режисером документального фільму «Ідентичність Конрада» (пол. - «Tożsamość Conrada»).
- Чи ви згодитеся з тим, що попри те, що Джозеф Конрад став англійським письменником, його творчість завжди залишалася дуже польською, оскільки зумовлена була саме польським досвідом його молодих років?
Маріуш Цєсьлік:
- Так можна сказати в тому сенсі, що його виховували в культі шляхетства. Його батько був видатним учасником конспірації, одним з лідерів так званих червоних просто напередодні Січневого повстання. І його заслали до Сибіру за якісь абсолютно принагідні провини, адже царська охранка ніколи не дізналася про його справжню вину, бо, можливо, він взагалі у своєму процесі не зберіг би життя. За таку конспіративну діяльність, якою займався батько, Аполло Коженьовський, загрожувала смертна кара. Натомість, його було заслано до Сибіру разом з дружиною, звідки він повернувся вже важко хворий і незабаром помер. У будь-якому разі, це були такі цінності, пов’язані зі шляхетським етосом, у тому числі з прив’язаністю до католицизму. Хоча сам Конрад не був особливо релігійною людиною. Тут йшлося лише про систему цінностей, про традицію, пов’язану з католицизмом. Про себе самого він казав, що є поляком, католиком, але й джентльменом, тобто прийняв певний спосіб життя, пов’язаний із буттям англійцем. Але можна сказати так, що найважливіший у Польщі спір про Конрада у 1947 році за участі Марії Домбровської був, власне, спором про вірність принципам, честі, адже цей спір стосувався Армії Крайової: чи боротися до кінця у такій безнадійній справі, як Варшавське повстання, яке відразу виглядає приреченим на поразку, чи перейти на сторону Совєтів і прийняти зумовлені обставинами умови.
- А як би сам Конрад міг такий етос співвіднести із сучасною йому політичною ситуацією в Польщі?
- Конрад, будучи в глибині своєї душі вірним цьому шляхетському етосові честі, дуже песимістично дивився на шанси Польщі на повернення незалежності. І він згодом дуже цього стидався, тобто, коли Польща вже відродилася, він, звісно, сприяв її незалежності як міг, представляючи її інтереси у Великій Британії. Проте потім – він казав про це різним знайомим, писав про це у листах – він стидався того, що не вірив у відродження Польщі, адже його батьки віддали за це свої життя. Отже, можна сказати, що в якомусь сенсі він залишається представником польськості, системи цінностей, пов’язаної зі шляхетським республіканізмом, але разом з цим його світогляд значно складніший. Адже ми тут звертаємося до одного лише мотиву, що здається нам важливим. Але зовсім не обов’язково, що це може мати таке саме значення для решти світу, бо за межами Польщі Джозефа Конрада сприймають, однак, дещо інакше.
- Що це значить?
Ґжеґож Ґурни:
- Я був на міжнародному з’їзді Конрадівського товариства у Лондоні і мав нагоду поговорити зі знавцями Конрада з різних країн, а навіть континентів – з Японії, Греції, Італії, Великої Британії і Сполучених Штатів. І всі вони звертають увагу на певний універсальний вимір у творчості Конрада, що, однак, має певний локальний відтінок, певну польську специфіку. Зрештою, сам Конрад називав себе homoduplex, тобто подвійна, роздвоєна людина. І це стосується не лише його роздвоєності між польською та британською ідентичністю. Але таку подвійність можна зауважити на кількох різних рівнях. З цього, отже, виникає питання: чи людина в стані такі дві ідентичності гармонізувати між собою, узгодити, чи вони становлять для неї якесь джерело конфлікту, з яким вона не в змозі впоратися. Отже, наприклад, творчість може випливати з якогось нездоланного конфлікту між цими ідентичностями. І тут навіть у зв’язку з отим патріотичним мотивом можна таке роздвоєння зауважити. Бо, з одного боку, справді Конрада виховували в патріотичному дусі – і мати, й батько, і один з його дядьків Стефан Бобровський…
- Лідер Січневого повстання у Литві…
- Так, Січневого. А з іншого боку, коли Конрад стає сиротою, його вихованням займається також дядько Тадеуш Бобровський, який, у свою чергу, є таким собі краківським реалістом, прихильником угод. І він безжалісно критикує батька й матір Конрада у присутності цього маленького хлопчика. Тому він, де факто, має двох отців – справжнього, прихильника романтичної традиції, і прийомного, що є прагматиком. Конрад виявляється розірваним між обома традиціями – романтичною і позитивістською. Це можна зауважити й коли він стає моряком, бо негоже шляхтичові виконувати таку професію, що відповідає комусь з плебсу. Однак, йому вдається це погодити. А саме, існує шляхетський етос, але й є кодекс честі моряка. Тож він знаходить у обох цих ідентичностях щось спільне. І дуже цікаво, що коли він веде мандрівне життя без якогось постійного місця і на землі, і у морі, то, власне кажучи, він постійно знайомиться з різними культурами, а це сприяє певному релятивізмові, поглядові, що все відносне. А попри це він зберігає якийсь моральний, етичний компáс, що в його творчості виразно помітне.
- Чи не є так, що описане Конрадом море виявляється метафорою сучасного нам світу – в його плинності? Притому, він плинний в тому числі й якщо йдеться про систему цінностей. Тоді як герої письменника тримаються якихось постійних орієнтирів.
Маріуш Цєсьлік:
- Це слушне зауваження. У тому сенсі, що ми вже тут на порозі модерності: свої найважливіші твори Конрад публікує на межі XIX i XX сторіччя. І вже видно, що в Англії відбувається промислова революція. Це не традиційна Польща, в якій католицизм тримається добре ще до сьогодні. Натомість Англія - це сьогодні вже цілковито світська країна, де єдиними релігійними спільнотами є мусульмани або індуїсти. Але вже тоді відбувалася ерозія системи релігійних принципів, що спиралася на десять заповідей. А разом з цим, додаймо, Конрад був свідком небачених злочинів, здійснюваних у різних частинах світу, адже це час найбільшого розквіту колоніалізму. І раптом виявляється, що дедалі більше людей, що служать колоніальній системі, щораз гірше відносяться до людей з іншим кольором шкіри. Отже Конрад, який мешкав у багатонаціональній державі, в них також бачить людей. Але найбільшим життєвим переломом для Конрада була, однак, подорож на кораблі по річці Конго. Бо те, що відбувалося там тоді, є, ймовірно, одним з найбільших злочинів у історії людства. Адже це була приватна держава короля Бельгії Леопольда І, в якій за його дозволом протягом кількох років було вбито 8 млн людей.
PR24/А.М.