У понеділок, 2 квітня, відзначався Всесвітній день розповсюдження інформації про проблему аутизму. З цієї нагоди ми вирішили згадати про це захворювання в нашому ефірі.
Аутизм залишається таємничим розладом функціонування мозку та найчастішим розладом розвитку дитини. Люди, що страждають від аутизму, мають проблеми з мовленням, сприйняттям світу, розумінням суспільних відносин. У Польщі щораз більше дітей, молоді, а також і дорослих людей мають діагнозовані розлади зі спектру аутизму, з яким їм прийдеться якось собі радити все життя. Про те, як їм допомогти та чим, власне, є це захворювання, ми й поговоримо в цій передачі.
А нашими гістьми є Анна Шостак, психолог і психотерапевт з фонду «Synapsis», що займається терапією людей з аутизмом, та доктор Адам Пабісь, нейробіолог, що разом зі своєю дослідницькою групою розробив спосіб, покликаний допомогти в терапії дітей з аутизмом.
- Пані Анно, розповсюджуючи інформацію про аутизм, на що у Вашому фонді Ви передусім хочете звернути увагу суспільства?
- Ми передусім хочемо розповідати про те, чим є аутизм, у чому він полягає, з чим мають собі радити люди, котрі від цього розладу страждають. А також ми прагнемо звернути увагу на становище родин, всього оточення. Та насамперед хочемо, аби люди довкола знали чим аутизм є та вміли відповідно поводити себе у ситуаціях, що не є найлегшими для людей, котрі страждають від такого захворювання. А для нас – як для фонду, так і як для терапевтів – передусім важливо, аби такі люди були серед нас та серед інших людей, аби вони могли користуватися громадським простором. Це непроста річ з огляду на різноманітні ускладнення, з якими вони можуть зустрічатися – через галас, натовп, різні запахи тощо, тому їхня поведінка буває часом нетиповою. Однак, ми хочемо, аби люди розуміли, що така нетиповість не є нічим страшним. Достатньо лише якогось спокійного підходу, терпимості, розуміння, аби такі люди й далі могли брати участь у функціонуванні суспільства. Отже, аутизм є і буде. Щораз більше ставиться таких діагнозів, як ви згадали. Натомість потреба таких людей бути серед інших така ж, як і в людей без аутизму. Хоча їм значно важче.
- Пане докторе, Ви нейробіолог, а ми говоримо про розлад у функціонуванні мозку. Тому розкажіть, будь ласка, звідки береться аутизм, що є його причиною?
Доктор Адам Пабісь:
- Насправді, якщо йдеться про аутизм, то тут існує дуже багато нез’ясованих питань. Напевно є також дуже багато свідоцтв і теорій, які за останні кільканадцять років знайшли наукове підтвердження. Відомо, що існує цілий спектр розладів у нервовій системі пацієнта з аутизмом, починаючи з дзеркальних нейронів, яких менше у лобній частці та проекційній корі. Дзеркальні нейрони відповідають за відтворення емоцій, а також за рух, навчання, пам’ять та багато інших функцій. І нам відомо, що їх дуже мало у дітей з аутизмом. А на додаток, цей розлад тягне за собою дуже багато нейрохімічних викликів. Тобто дія нейромедіаторів у такого пацієнта цілковито інакша і багато нейрорецепторів працює неправильно. Але насправді й бактерійна флора в шлунку такої людини цілковито інакша. Саме тому зараз дуже велика увага приділяється шлункові та бактерійній флорі, оскільки вона також регулює функціонування нейромедіаторів у нервовій системі, контролює нейромедіатори в мозку, праця яких має розлади в аутистичних дітей. Напевно отже існує розлад нейротрофінів, які відповідають за формування і відтворення нейронів, а також такі діти мають у кожному нейроні меншу кількість глутатіону, через що нейрони більш вразливі до дії сильних гормональних стероїдів, спроможних знищити структуру нервової системи. Через це такі діти цілковито інакше реагують на стрес. І, звісно, мають величезні проблеми із засинанням, оскільки вироблення серотоніну у лобній долі мозку таких дітей також має розлади. Тому вони цілковито інакше сплять, інакше реагують на відновлення та насправді інакше функціонують.
- Які симптоми повинні занепокоїти батьків або опікунів дитини, аби вони показали її фахівцеві? І коли? Адже відомо, що аутизм проявляється не відразу, а лише в певний момент – у віці між двома та п’ятьма роками.
Говорить Анна Шостак:
- Розлади спектру аутизму є розладами неврологічного розвитку, тому насправді більшість симптомів повинна проявитися у віці до трьох років. Але чи вони будуть зауважені – це вже інше питання. Натомість, насамперед батьків повинно занепокоїти, що дитина якось більш обмежено реагує на їхню присутність: більше зацікавлена предметами, а не людьми, не входить у відносини зі своїми близькими. Тобто на противагу до того, як діти це зазвичай роблять, не повідомляє про свій емоційний стан за посередництвом міміки, жестів, має труднощі в повторенні найпростіших рухів, менш охоче бере участь у іграх з батьками, збудованих довкола відносин, типу: зроби або покажи, як я. Вони значно різкіше реагують на різноманітні зміни, на нетипові ситуації, що виникають у щоденному житті. Вони не завжди поводитимуться так, як їм каже їхній вихователь, не прагнутимуть ділитися своїми успіхами і турботами, а більше хотітимуть усамітнитися, сховатися, замкнутися в собі.
- Чи це всі можливі симптоми та обов’язковий їхній набір?
- Взагалі аутизм є надзвичайно широким спектром, через що картина аутизму у випадку кожної особи є цілковито інакшою. У зв’язку з цим діти, котрих аутизм торкнувся делікатніше, у приязному, домашньому середовищі поводитимуться цілковито нормально. За умови, що у самій родині не виникатиме значимих факторів непокою, через які батьки шукатимуть допомоги, підтримки і відповіді на власні питання. Тому також у подібних ситуаціях труднощі виникають на чергових етапах розвитку, тобто коли, наприклад, дитина йде до садочка й виховательки кажуть тоді батькам, що щось не в порядку – дитина сидить сама, не вміє ділитися іграшками, злиться, коли хтось пропонує їй побавитися разом. Отже, дуже часто з’являються сигнали такого типу у дошкільному віці. А черговим етапом є перші роки у школі, коли вимоги змінюються, змінюється ситуація, діти також реагують цілковито інакше – вони вже не перебувають під цілковитою опікою своїх батьків. Через це дуже багато ситуацій у відношеннях з іншими дітьми виникають під час перерв. Тоді такі діти також розповідають, що перерва – це найгірший час у школі, бо тоді голосно, невідомо куди подітися, відносини з іншими ровесниками формуються найважче.
- Власне, адже однією з проблем, про які Ви згадали, залишаються відносини з іншими. Такі діти дуже часто не розуміють суспільних умов, які ми, зазвичай і натуральним чином, приймаємо у ході соціалізації. Вони дуже часто просто не знають, як мають себе вести в багатьох ситуаціях.
- Власне, так і є. Це, мабуть, питання дзеркальних нейронів (про що була мова), яких у цьому випадку дещо менше, через що діти завдяки своїй спостережливості, а також власній інтуїції не виробляють суспільних навичок, котрі дозволили б їм брати повноцінну участь у відносинах з іншими людьми. Тому вони ведуть себе дещо дивно, інакше, через що ровесники відразу звертають на них увагу. Адже діти в таких ситуаціях дуже уважні – тільки-но побачать щось дивне й інакше, то відразу це використовують, аби завдати болю, перевірити свої власні навички, емоції тощо. Тоді посилюються конфлікти, формується негативний досвід, що згодом, на жаль, впливає на чергові життєві етапи і ускладнює щоденне функціонування.
PR24/А.М.