«Білий слон», як ще іноді називають цю будівлю, знаходиться на висоті понад 2 тис. метрів над рівнем моря у Східних Карпатах в Україні. Ця споруда була однією з двох найсучасніших високогірних обсерваторій у тодішній Європі. Однак вже за рік після її відкриття, з початком Другої світової війни, її закрили. Тільки нещодавно спільними польсько-українськими зусиллями унікальний об’єкт спільної спадщини почали відновлювати.
28-29 липня цього року у Верховині та на горі Піп Іван на Прикарпатті відсвяткували ювілей 80-річчя відкриття колишньої Астрономічно-метеорологічної обсерваторії ім. маршала Юзефа Пілсудського. Участь у сходженні до, як ще часто називають цей об’єкт, «Білого слона», на висоту 2022 метри над рівнем моря взяли понад 100 осіб, серед яких директор Студій Східної Європи Варшавського університету Ян Маліцький, ректор Національного університету ім. Василя Стефаника Ігор Цепенда, учені, дипломати, громадські діячі з Польщі та України.
У 2016 році Варшавський та Прикарпатський національний університети почали ремонт комплексу, аби створити центр академічного співробітництва та ботанічних, геологічних, сейсмологічних, метеорологічних, астрономічних і орнітологічних досліджень.
У ювілейних заходах на горі Піп Іван взяв також участь міністр інвестицій та розвитку Польщі Єжи Квєцінський:
«Ми вшановуємо річницю відкриття обсерваторії, що була названа на честь Юзефа Пілсдуського. Для нас це дуже важливо, бо Юзеф Пілсудський був дуже сильним речником польсько-української співпраці. Обсерваторія на Попі Івані є символом співробітництва, що знову відроджується на цих теренах – на території Чорногірського хребта та цієї частини Західної України. Це важливо, бо обсерваторія стимулює співробітництво на університетському рівні. Це теж символ не тільки польської довоєнної технічної думки, але нині це установа, якою користуватимуться учені та студенти. Ця обсерваторія вплинула на історію Польщі, історію гірського туризму та гірського будівництва у довоєнній Польщі. Нині вона може стати добрим початком для польсько-української співпраці».
У ювілей 80-річчя відкриття обсерваторії на Попі Івані Ян Маліцький спільно з міністром інвестицій та розвитку Польщі Єжи Квєцінським запалили у будівлі свічки у пам’ять про першого та єдиного керівника цього об’єкту, вихідця з села Микуличина Владислава Мідовича.
Чому обсерваторію на Попі Івані 80 років тому вирішили побудувати саме у Східних Карпатах, на Гуцульщині? За словами доктора Лєшека Римаровича, знавця Карпат з Кракова, це мав бути символ сили та сучасності польської держави саме на колишніх східних землях Польщі:
«Це була спроба показати силу польської держави серед місцевого населення, етнічної меншини – гуцулів, котрі не часто ідентифікували себе з польською державністю. Мода на гуцульську культуру була в Галичині вже давно. Натомість у 1930 роках в ІІ Речі Посполитій запанувала „гуцуломанія”. Одним із результатів цього можливо і стало рішення про побудову обсерваторії саме на Гуцульщині. У Польщі мали намір побудувати декілька подібних об’єктів. З них були відкриті два – на вершині Каспрів Верх у Західних Татрах, а також на Попі Івані на Чорногорі. Також планувалося будівництво ще двох метеорологічних обсерваторій. На жаль, нам не відомо, де саме вони мали бути».
Обсерваторія на Попі Івані працювала тільки трохи більше одного року. У вересні 1939 року вибухає Друга світова війна, невдовзі починається евакуація персоналу об’єкту. Тривожна інформація надходила до обсерваторії вже від перших днів вересня, - каже доктор Лєшек Римарович:
«На щастя, збереглися спогади єдиного керівника обсерваторії Владислава Мідовича, з яким мені було приємно познайомитися наприкінці його життя і поспілкуватися. Він згадував, що радіозв’язок дуже погано працював. Радіостанція, яка співпрацювала з ним, була тоді в Коломиї та Станіславові. Перед війною до обсерваторії проклали теж телефонну лінію, але і цей зв’язок також погано працював. Тому у перші дні вересня персонал обсерваторії втратив майже увесь зв’язок з головним центром – Державним метеорологічним інститутом у Варшаві. Працівники готувалися до найгіршого. Владислав Мідович відкрив запечатаний у конверті та принесений за наказом прикордонника у селі Шибене план евакуації та приступив до його виконання. Було вилучене і розібране усе найцінніше обладнання для вивезення його до Польщі. Обсерваторія стояла буквально за декілька метрів від кордону ІІ Речі Посполитої. Секретне обладнання, яке неможливо було транспортувати, було знищене. Сам об’єкт залишили у непорушному стані. Владислав Мідович відкрив навіть усі сховки та сейф, аби не дати приводу окупаційним військам для знищення та грабунку. Радянська армія боялася увійти до обсерваторії, бо вона не вірила, що такий суперсучасний об’єкт можна залишити непорушним. Радянці побоювалися, що за кожним кутом будуть сидіти диверсанти або там закладена якась бомба. Але так не було».
Після окупації Західної України радянською армією в обсерваторії ще якийсь час безуспішно працювали радянські активісти, які нічого не тямили в обладнанні, на додаток вони не були фахівцями ані в астрономії, ані в метеорології. Після фашистської окупації будинок зайняли угорські війська, які обладнали там спостережний пункт. Німці вивезли металеві частини астрографа до Львова. Після війни та повторної російської окупації приміщення було покинуте і місцеві мешканці розтягли з нього все, що мало якусь цінність, наприклад, мідні листи з куполу та даху обсерваторії. З них вони зробили великі чани, в яких варять бринзу на навколишніх полонинах, або зробили дзвіночки для корів та овець.
Від літа 2016 року в обсерваторії на Попі Івані була станція українських гірських рятувальників. 16 вересня 2017 року там відкрито польсько-українську станцію гірських рятувальників, партнером якої з польського боку є Добровольча гірська рятувальна служба Польщі (GOPR).
Про співпрацю польських та українських гірських рятувальників говорить голова бескидської групи GOPR Кшиштоф Щурек:
«Бескидська група протягом трьох років тренує рятувальників, які постійно працюють на горі Піп Іван. Протягом цього періоду нам вдалося підготувати десятьох рятувальників, котрі позмінно там чергують. Туристів стає все більше. Це туристи, які подорожують не тільки пішки, але й на велосипедах, на квадро- і мотоциклах. З цим пов’язаний більший травматизм. Потрібно багато часу, аби добратися до таких осіб знизу. Присутність рятувальників на горі вже декілька разів рятувала життя туристам».
Як кажуть українські гірські рятувальники, польсько-українська співпраця у цій сфері дуже необхідна, адже це дозволяє українським експертам скористатися досвідом та чималою історією європейських колег, зокрема польських.
Щороку Чорногірський масив відвідує приблизно 20 тис. туристів. З них 7% - це іноземні туристи, здебільшого з Польщі, Словаччини та Чехії. З року у рік це число збільшується.
PR1/Т.А.