Ішли на Захід осадники – співали в одній польській пісні комуністичних часів. Західні землі, чи то пак повернуті, відзискані землі, що до 1945 року входили до складу Німеччини – це специфічна сторінка новітньої польської історії. Повернення теренів, які востаннє входили до польських володінь ще у ранньому Середньовіччі, комуністична пропаганда подавала суспільству як найбільше своє досягнення – адже ще у 1939 році, унаслідок совєтської окупації, Польща втратила східні території зі Львовом та Вільнюсом. Влада наголошувала: відторгнення колишніх польських етнічних територій від Німеччини – це також внесок у «боротьбу зі світовим імперіалізмом», – казав прем’єр Польщі Юзеф Циранкевич на Конгресі повернутих земель у жовтні 1952.
– Можна на Заході, попри опір німецьких трудящихся мас, намагатися відбудувати неогітлерівський Вермахт, створювати для нього збройну промисловість, терором і підкупом довести до зради національних інтересів, зробивши послугу американським імперіалістам, але серед нас росте велике бажання дати відсіч цим неочікуваним гостям з-за океану, – казав він.
Декларацію про територіальну компенсацію за рахунок Німеччини, що програвала, польські комуністи отримали на Тегеранській, Ялтинській та Потсдамській конференціях – говорить історик Мар’ян Малинський:
– Спочатку політики обмежилися заявами про те, що Польща має отримати серйозну територіальну компенсацію на Півночі та на Заході. Пролунало ствердження, що остаточно деталі цього будуть встановлені на спеціальній зустрічі за участі комуністичного уряду національної єдності. Відповідні переговори відбулися в липні–серпні 1945 року на Потсдамській конференції, де встановлено західну та північну межу Польщі, – сказав історик.
Таким чином, Польща отримала Померанію, Ґданськ, майже всю Силезію, Вармію та Мазури і Любуську землю.
– Сталін був одним із найбільш послідовних поборників таких пропозицій кордону, які вказувалися в меморандумі польського уряду від 10 липня 1945 року. Їх раніше радянський уряд зобов’язався представляти у переговорах із країнами Заходу, – сказав він.
На повернутих землях мешкало близько 9 мільйонів людей, і більшість із них складали етнічні німці.
– На цій території вже тоді мешкало близько 2 мільйонів етнічних поляків, зокрема більше мільйона автохтонних слов’ян. Вони не понімечилися й зберігали специфічну культуру, – каже він.
Як наголошує історик, Сталін допоміг розв’язати ті проблеми Речі Посполитої, з якими вона не могла впоратися у міжвоєнний період.
– У минулому Польща не мала настільки корисного територіального розв’язання. З новими кордонами Польщі вдалося розв’язати спірні проблеми між поляками і східнослов’янськими народами, передусім українцями. Завдяки післявоєнним рішенням у Польщі фактично утворилася однорідна соціальна структура, – каже він.
Та ця однорідна національна структура знищила всі елементи прикордоння, вона умертвила культуру східних німців, які мешкали поряд зі слов’янами, розчинила у центральнопольській культурі специфіку західних поляків, посередньо причинилася до повної асиміляції серболужицької нації. Згадує коріння вроцлав’янка Марта Хорда, тоді Ляриш.
– Напівполяк, напівнімець – таке тут було місцеве населення. До мене приходить представник місцевої влади і каже: пані Ляриш, Вас не вивозять, бо Ви з польської родини, тому Ви й залишаєтеся, – казала вона.
Марія Ляриш залишилася. Проте більшість її сусідів депортовано в Німеччину, на їхнє місце поселено поляків, депортованих у свою чергу з СРСР. Масові переселення нищили родинні зв’язки, залишаючи рани в сімейній пам’яті. Поляки щойно тепер починають критично оцінювати це минуле, пов’язане зі стражданням як власного народу, так і німців, білорусів чи українців. Нещодавно вийшла кінострічка «Ружа», яка розповідає про тяжку долю кохання корінної жительки Вармії й поляка.
Для упорядкування, запуску промисловості та перейменування німецьких назв на польські було створено спеціальне Міністерство повернутих земель. На згаданих територіях не діяли до середини 50-х років розпорядження інших відомств. Працівник Міністерства повернутих земель Юзеф Дубель згадує по діяльність Державного управління репатріації.
– У той час це була досить відома назва, це відомство критикували, проте на нього було покладено й чимало завдань. З одного боку, він займався виселенням німців, а з іншого – заселенням нових земель поляками, що найчастіше приїжджали з теперішньої України й Білорусі.
Влада усвідомлювала страждання людей, пов’язані із масовими депортаціями населення. Тому працювала пропагандивна машинка. Так, влаштовувалися виставки повернутих земель, на яких зображувалися досягнення трудящого люду на цих теренах.
Кінопродукція, натомість, випускала фільми, у яких показувала: нове життя на новому місці є кращим від старого. Донині в Польщі є популярною присвячена цій ідеї комедія «Самі свої».
Західні землі досі залишаються специфічним польським тереном. Щоб це зрозуміти, варто поглянути на карту результатів кожних виборів: зазвичай мешканці цих теренів голосують за нові політичні партії й ліберальних політиків. Проте вони також одні з тих, хто найбільш охоче покидає свої домівки, вдаючись на еміграцію.
Ігор Ісаєв