Днями у Королівському замку у Варшаві відбувся вже XVI Форум закордонної політики. Його темою, як і слідувало цього очікувати, стало сторіччя відновлення польської незалежності. Подія зібрала дипломатів різних країн, політологів, соціологів, істориків та політиків, які поділилися своїм баченням становища Польщі на міжнародній арені сьогодні і в 1918 році.
Про те, чому для розмови про сторічні традиції польської міжнародної політики потрібні саме політики, висловився організатор цього заходу директор Польського інституту міжнародних справ Славомір Дембський:
- Один з найвідоміших польських істориків міжнародних відносин, мій чудовий приятель Станіслав Жерко, висловив вчора у Твіттері погляд, що Польща отримала би незалежність і без політиків – без Пілсудського, Дмовського, Падеревського; що міжнародна кон’юнктура була настільки сприятлива, що незалежно від того, що би діялося, ми би могли без політиків обійтися. Я з цим поглядом не згоджуюся, але не для того його наводжу, аби якось детально його коментувати. Натомість, я би хотів сказати, що Форум міжнародної політики без політиків не міг би відбутись. Тому я дуже дякую їм, що вони прийняли запрошення взяти участь у нашій розмові.
Як, отже, можна прокоментувати останні сто років польської міжнародної політики та на які принципи, сформульовані в ній ще у 1918-1919 роках, політики Польщі мають спиратися сьогодні?
Говорить парламентар з фракції «Сучасна» у польському Сеймі Адам Шлапка:
- Часом політики справді можуть зробити небагато доброго, і – якщо подивитися на роки нашої міжнародної політики, – багато можуть зіпсувати в цьому контексті. Заданого запитання вистачить на декілька докторських дисертацій. А за кілька хвилин важко щось про це сказати. Отже, звертаючись до традиції та історії двох фрагментів цього сторіччя – польської незалежності і можливості втілення у життя власної міжнародної політики, - не можна абстрагуватися від обставин, які склалися у 1920-х роках і сьогодні. Адже так є, ми могли на них впливати і їх використовувати, і це чудово на початку польського шляху до незалежності робив Іґнаци Ян Падеревський. Але саме ці обставин мають фундаментальний вплив на те, що діється довкола нас. Дійсність ІІ Речі Посполитої, тобто нашої першої у ХХ столітті незалежності, була такою, якою була. Не можна на неї ображатися, але вона давала нам такі інструменти, які ми мали – це була дійсність «Європейського концерту», дійсність короткозорих національних егоїзмів, дійсність протистояння і часто відмови від демократичних цінностей, на які ми сьогодні дуже часто посилаємося, це була дійсність пробудження націоналізмів, дуже непроста з перспективи втілення у життя такої міжнародної політики, котра б дозволяла чогось досягти. Як я кажу, дуже багато в цій площині зробив Іґнаци Ян Падеревський, який використовуючи на початку свою міжнародну позицію, вмів реалізовувати певні інтереси. Пізніше робити це було вже дуже важко – Польща, на жаль, дуже глибоко в ту дійсність, чим далі ця держава функціонувала, вписалася. Я можу цього не схвалювати, але, з іншого боку, Чехословаччині, яка намагалася уникнути повного включення до цієї дійсності, будучи до кінця вірною демократичним інститутам та не заграючи із крайніми національними егоїзмами, це тоді не допомогло.
Депутат наголошує, що Польща, зрештою, не могла тоді диктувати жодних умов:
- Польська держава, якщо йдеться про економічний і дипломатичний потенціал, була значно слабшою, ніж сьогодні. Потім справді прийшла травма ІІ Світової війни, яка докорінно змінила всю європейську дійсність і Європа зробила з цього висновки. Це для нас дуже важливий урок: Європа зрозуміла, що чим більше зв’язків між різними державами, особливо зв’язків економічних, тим безпечніше; чим більше співпрацюємо та інвестуємо у м’яку силу, як освіта, наприклад, та чим більше наголошуємо на цінностях, які заперечувалися в довоєнні часи, тобто на правах людини, верховенстві права і демократії, тим більше це на дійсність впливає. Отже, Європа після травм ІІ Світової війни і Холодної війни багато чого навчилася. І це така дійсність, яку Польща застала після 1989 року так само, як у 1918 році, коли обставини склалися для нас настільки сприятливо, що ми були в змозі повернути власний суверенітет.
Притому політик наголошує, що за це сторіччя перевірку часом пройшла Європа як спільнота, отже інтересам Польщі відповідає її розвиток.
На думку депутата керівної партії «Право і справедливість» Пйотра Пизіка, у зазначеному контексті варто звернути увагу на фундаментальні механізми, що керують нашим життям:
- У житті народів, як і живих істот, є три основні цінності, які, на мою думку, визначають закордонну політику кожної країни – визначали, визначають і визначатимуть. Насамперед, першим наміром кожного живого організму є захист власного існування. Через це основною, першою функцією міжнародної політики повинна бути безпека держави. Це не має викликати жодних сумнівів. Другим питанням є економіка, бо чим держава сильніша, чим багатші громадяни, тим ця держава є цікавішим суб’єктом міжнародного права. По-третє, якщо ми маємо гарантовану безпеку і економічне зростання, то ми повинні думати про справжній розвиток. Основною рисою нашого біологічного виду є творчій підхід. Саме він дозволив нам пережити всі загрози, що супроводжують його від початку його існування. Отже, такий творчий підхід має спрямовуватися так, аби спільні блага використовувалися для розвитку держави. Це питання оптимальних інвестицій в освіту, суспільство, суспільно-економічний розвиток. За ці сто років, не говорячи про факт, що ми не якийсь поодинокий і зелений острів, нам довелося зіткнутися з багатьма зовнішніми факторами, завдяки яким ми набули ще одну важливу рису як держава і як народ. А саме – досвід, який ми за ці сто років здобули, є безпрецедентним в історії всіх народів світу. Я переконаний, що так і є. Унаслідок цього ми досить стримано підходимо до певних крайнощів, а, з іншого боку, реально дивимося на майбутнє і не боїмося нових рішень.
Представник Польської селянської партії у Європейському парламенті Анджей Ґжиб, кажучи про сторіччя польської незалежності, згадує тих, завдяки кому воно стало можливим:
- Були різні шляхи до польської незалежності, були різні уявлення, але я думаю, що ми сформували каталог отців оцієї польської незалежності, який походить з різних політичних традицій, переконань, суспільних верств і частин розділеної протягом 123 років І Речі Посполитої. Що відрізняло отців-засновників, чиїх прізвищ ми навіть не мусимо називати, бо ми всі їх пам’ятаємо? Їх відрізняла одна лише річ: Польща повинна бути вільною, незалежною, справедливою і демократичною. А також вона повинна спиратися на міжнародне право та інститути, які гарантують його дотримання. Але, з іншого боку, я хочу сказати, що один з отців-засновників сказав так: сили держави і його майбутнього не гарантує жоден, навіть найвидатніший геній, але вчинити це може лише свідомий своїх прав і обов’язків вільний народ. Я наводжу слова одного з отців-засновників, який був пов’язаний з традицією моєї партії. Це Вінценти Вітос, що мав селянське походження. Але завдяки такому підходу існували шанси на відродження патріотичного і народницького мислення всіх суспільних верств. Та саме завдяки цьому, коли Польща після неповних двох років від прийняття рішення про створення незалежної Польської держави опинилася перед небезпекою, всі ці суспільні верстви об’єдналися, творячи майже мільйонну армію проти більшовицької навали. Це був свідомий народ, який знав свої права і обов’язки. Це була держава, що виникала з поєднання трьох дуже різних прошарків, якщо йдеться про економічні фактори, суспільний розвиток, як і нав’язані традиції. Вони зрослися.
Антон Марчинський