В Україні все ще відкривають свою історію

В Україні рівень знання про власну історію дуже низький. Чимало її етапів досі не досліджено. Це стосується також Волинської трагедії. Як каже головний редактор видавництва «Дух і літера» Леонід Фінберг, найкращим прикладом є Друга світова війна, коли загинуло від 8-ми до 9-ти мільйонів українців. Попри те, цього періоду ще ретельно не вивчили: можна говорити не тільки про білі плями, а прямо про біле полотно. Тому важко було б очікувати дебатів про такі болючі теми, як волинський злочин.

– Повинні бути певні канони сприйняття сторії, які вже не обговорюються чи майже не обговорюються. Коли вже такі очевидні для професійних істориків константи стануть домінантами в суспільстві, це ввійде в підручники і буде закріплено університетськими курсами – тільки тоді можна говорити про те, що суспільство дозріє до обговорення таких болючих тем, – каже Леонід Фінберг.

На його думку, причиною відсутності в Україні широких дебатів про Волинську трагедію є слабкість українських істориків. Їх менше і вони мають скромніше фінансування, ніж у Польщі. Зацікавлення суспільства своїм минулим невелике ще тому, що в радянський період історичні спори і дебати були заборонені.

З іншого боку, контроверсійні історичні теми в Україні нерідко стають предметом політичної боротьби. Так сталося з Волинською трагедією, на якій охоче наголошувала правляча Партія регіонів та комуністи, намагаючись переконати українців, що націоналісти займалися і надалі займаються лише злочинною діяльністю.

Н.Б./IAR

Волинська трагедія – це масові вбивства поляків, здійснені протягом 1943–1944 років, зокрема, Українською повстанською армією на території колишнього Волинського воєводства, а також Львівщини, Тернопільщини і Станіславщини міжвоєнної Польщі. Ці події переважна частина польських істориків називає геноцидом польського народу, а українських – обопільним конфліктом або війною. За підрахунками польських дослідників, під час цієї трагедії загинуло близько 100 тисяч поляків, до 15 тисяч українців, а також представники інших національностей. У 2009 році польський Сейм визнав вбивства на Волині трагедією, що мала «характер етнічної чистки» та «ознаки геноциду». У резолюції, прийнятій 20 червня 2013 року, польський Сенат вжив окреслення «етнічна чистка, що мала ознаки геноциду».