Logo Polskiego Radia
Print

«Арктичний сон Путіна про нафтогазове ельдорадо»

PR dla Zagranicy
Taras Andrukhovych 17.06.2016 09:00
Антоні Рибчинський пише, чому стратегічні плани Кремля щодо економічного завоювання Арктики є примарними
pixabay.com/

Путін плекає великі надії щодо розвитку Крайньої півночі Росії. Господар Кремля хоче увійти до історії як той, хто зміг «відкрити» Росію на північ, давши сильний поштовх розвитку країни. Як колись Петро І змінював московську континентальну державу, пробиваючи шлях до Балтійського моря. Але проблема у тому, що великі арктичні проекти Росії зіштовхуються з неабиякими перешкодами – складними кліматичними умовами, хронічною корупцією, західними санкціями та падінням цін на нафту. Про «сон Росії про арктичну могутність» на шпальтах видання Nowe Państwo пише Антоні Рибчинський.

До Арктики все пильніше приглядаються країни, котрі межують із цим багатим на газ та нафту, проте суворий регіон Землі. Найбільші надії там у Росії: Арктика має дуже довгу берегову лінію вздовж Крайньої півночі країни. А російська частина Арктики набагато краще промислово розвинена, ніж полярні регіони інших сусідніх країн. Крім того, росіяни володіють найбільшим у світі криголамним флотом.

Серед усіх членів Арктичної ради, до якої входять Росія, США, Канада, Данія, Норвегія, Ісландія, Швеція та Фінляндія, тільки Москва зараховує Арктику до одного із пріоритетів своєї економічної та безпекової політики. Вже до 2020 року Москва хоче інвестувати у програму розвитку Арктики 42 млрд доларів. Росія планує перетворити свої прибережні арктичні води в одну з найбільших світових транспортних магістралей: так званий Північний морський шлях, що з’єднає Азію та Європу. Другим великим проектом на Далекій півночі Росії є розвиток енергетичного сектора – видобутку та експорту газу і нафти, з терміналом-LNG на півострові Ямал та великим сучасним міжнародним транспортним летовищем для перевезення видобутої там сировини.

Завдяки Арктиці Росія має намір змінити збиткові нині для себе торгівельні тенденції, адже головним партнером для неї залишається Євросоюз. На другом місці - Китай. Москва та Пекін хотіли б змінити ситуацію завдяки співпраці в енергетиці. Але Китай все ж з пересторогою споглядає на економічні проекти з Росією. Для Пекіна значно важливішим торгівельним партнером залишається Захід. Крім того, економіка Піднебесної останнім часом трохи «шкутильгає», тому китайцям не треба вже стільки нафти і газу, які Росія мала намір експорутвати їм з півночі. Ну і врешті, китайські кредити на розбудову російської інфраструктури просто значно дорожчі, аніж західні.

Для Путіна ямальський проект дуже важливий, - наголошує Рибчинський. Він мріє «одним пострілом вбити двох зайців»: розвинути арктичний потенціал та зменшити залежність від експорту газу до Європи. Однак Захід дуже ускладнив життя Кремлеві, впровадивши санкції проти великих російських газовидобувних компаній.

Крім того, на шляу до «нафтогазового ельдорадо» Росії став обмежений доступ до західних новітніх технологій і обладнання, необхідного у реалізації арктичних проектів. Ну і нарешті неабияк дошкуляє падіння цін на газ і нафту. Дешеві нафта і газ роблять ці проекти невигідними.

У стратегічних планах Кремля економічного підкорення Далекої півночі є також відродження давньої ідеї прокладання північного водного шляху з Європи до Азії, оминаючи Сибір. Інфраструктурний проект Північного морського коридору відрізком 4000-5200 км дозволяє значно заощадити час і кошти на перевезення, а також оминути Суецький канал, що кишіє піратами. Але і тут невезіння!

Непередбачувані погодні умови в регіоні, дороге страхування на перевезення, обмеження у розмірі судна, відсутність розвиненої мережі ремонтно-технічних станцій та застарілі системи зв’язку і навігації (або ж їхня відсутність) – це все, що треба знати судновласникам. Великий Північний морський шлях – це міраж, - пише Рибчинський.

То ж що залишається Росії, аби підкорити омріяні Арктичні простори? Єдиний аргумент російської активності в регіоні: військовий. Москва збільшує свій військовий потенціал в Арктиці, стверджуючи, що це потрібно для захисту Північного шляху та великих економічних інвестицій. Ось тільки проблеми з їхньою реалізацією не впливають на плани генералів. Це тільки підтверджує, що Москва перекидає військо та зброю виключно з військовою метою. Це ще один фронт протистояння із Заходом, у першу чергу з США. Для Кремля збільшення військової присутності на Далекій півночі ще й важливе тому, що політичні та географічні обставини склалися так, що прямими противниками Росії в регіоні є члени ненависного НАТО: США, Канада, Данія і Норвегія.

Розбудову «арктичних збройних сил» росіяни пояснюють «мілітаризацією Арктики Заходом». Однак дії західних країн в регіоні (США, Канади, Данії і Норвегії) – це лиш відповідь на агресивні просування Росії. Антоні Рибчинський порівнює цей сценарій із зростанням напруги в Європі. Агресія Москви в Україні змушує Альянс посилювати свої сили на східному фланзі, що росіяни використовують як підтекст для дальшого накопичення військ та збільшення активності авіації.

Останні військові просування Росії свідчать про те, що російська армія готується не тільки до великої війни на заході країни, в Європі, але також на двох інших потенційних фронтах війни з США: в Арктиці та на Далекому Сході.

Регулярні вишколи та розбудова військової інфраструктури вздовж усього арктичного узбережжя, а також різка публічна риторика та суперечності щодо значної частини міжнародних вод Північного Льодовитого океану свідчать про те, що Арктика у найближчі роки буде третім пріоритетом для російського війська, опріч загальної модернізації та розбудови потенціалу в Калінінградській області та в Криму. Хоча прогрес росіян у військовому секторі значно більший, ніж в економічному, однак і тут у Росії клопоти, - звертає увагу Рибчинський. Два основні з них: це великі та не обґрунтовані витрати на утримання об’єктів та людей, а також алкоголізм. І якщо з другим Росія не в змозі боротися, то першу проблему сама собі створила корумпована влада.

Публіцист наголошує, що для стримування подальшої окупації Арктики Росією, країни Скандинавії, НАТО та США повинні бути активнішими в регіоні: проводити більше спільних військових маневрів, а також витрачати більше коштів на розбудову не лише війська, але і економічної інфраструктури в Арктиці.

НАТО має також визнати, що його дія поширюється і на Арктику, при цьому розробити нову стратегію щодо цього регіону. Цього буде достатньо для стримування російської експансії, - вважає Антоні Рибчинський.

panstwo.net/Т.А.

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти