Пропонуємо вашій увазі фрагмент розмови з публіцистом Єжи Тарґальським, який стосується польсько-українських взаємин. Джерело – польський телеканал Telewizja Republika.
Як ви оцінюєте польсько-українські взаємини в цей момент? Мабуть, можна сказати, вони щораз складніші?
– Оцінюю погано. Ситуація є дуже поганою. Основою політики є інтереси, а не історична правда. Історична правда – це завдання істориків. Як історик я досліджую правду, кажу: було так і так, бо на це вказують такі-то докази; наводжу аргументи. Політика ж є справою інтересів, а в інтересах найважливішим є стратегічний інтерес. Яким є стратегічний інтерес Польщі? Зрозуміло, незалежність. Отже, кажучи прямо, йдеться про те, щоб українці, які борються за свою незалежність, боролися також за нашу (...). Якщо ж ми хочемо послабити український опір проти Росії, це означає, що – з якоюсь короткотерміновою метою, яка не має стратегічного значення – хочемо, щоб Україна програла і хочемо мати російську армію на Бузі. Коли хтось так думає, то, будь ласка, – матиме її, але тоді вже не буде мови про жодну незалежність.
Чи це означає, що польська держава не повинна дбати за свою історичну політику, історичну пам’ять і правду про події з минулого?
– Повинна дбати, але йдеться про те, як виважити акценти і пропорції. Отож, виявляється, що в нас немає якихось роковин, вшанування пам’яті жертв НКВС. Жертви НКВС не існують, їм наплювали в обличчя. Немає у десять разів більшого числа жертв НКВС, ДПУ (Державного політичного управління при НКВС), ВНК (Всеросійської надзвичайної комісії боротьби з контрреволюцією і саботажем при РНК РРФСР), ніж жертв УПА. Існують лише жертви УПА. Що це означає? Група, зацікавлена лише питанням жертв УПА (бо це дає престиж, позицію і так далі), зуміла нав’язати свою стратегію. Жертви НКВС перестали існувати, хоч їх вбивали саме тому, що вони були поляками. Вся польська акція, коли за кілька днів були розстріляні 110 тисяч, а за весь цей період вбито набагато більше – це був геноцид; адже вони гинули саме через те, що були поляками. Ти поляк – то тебе розстріляють, і все. Що відбувається? У нас така історична політика, в якій один фрагмент перекрив усі інші, і це я вважаю дуже серйозною помилкою. Треба виважити пропорції.
Чи сприятиме виваженню пропорцій, наприклад, те, що президент Анджей Дуда поїде 24 серпня на День Незалежності України? Чи повинен він поїхати?
– На мою думку – повинен. Для Польщі найважливіше, щоб Україна боролася за свою незалежність проти Росії. Це – найважливіше, це вирішує про все. Хіба що поляки хочуть бути в бараку разом з українцями й відчувати приємність, що українці мають вдвічі меншу порцію баланди. Тоді, мовляв, буде чудово, адже вони в бараку поруч матимуть гірше.
2014 року ви сказали: якщо свобода закордонної політики України буде обмежена, цілі Москви зреалізуються. А це означатиме вкрай небезпечну ситуацію для Польщі і крок від геґемонії Росії в регіоні. Чи тепер це вже відбувається?
– Це частково відбувається. Ситуація ще ускладнилася, бо вплив Росії на українську політику є не лише безпосереднім, за допомогою якогось російського лобі в Україні, але й за посередництвом, так би мовити, союзу з Німеччиною. Тобто тепер Німеччина частково реалізує російські інтереси в Украні. Заморожуючи конфлікт, довела до послаблення українського опору. А слабшання українського опору це для нас смертельна загроза. Бо ми будемо мусити боротися.
http://vod.gazetapolska.pl/13976/Н.Б.
У прикріпленому файлі – переклад розмови