Вперше за час проведення конференції Польска східна політика українські справи розглядалися в рамках однієї секції з білоруськими. Ще пару років тому таку ситуацію важко було уявити: Україна вважалася флагманом демократичних перетворень в регіоні, а за Білоруссю закріпився сумний титул «останньої диктатури в Європі».
Проте останні події над Дніпром змушують експертів говорити про посилення авторитарних тенденцій в Україні. Як наголошує аналітик Войцєх Бородзіч-Смолінський з Центру міжнародних відносин у Варшаві, Аляксандр Луканешка свого часу дістався до влади демократичним шляхом:
- Не забуваймо, що Лукашенка прийшов до влади під гаслами реформ та змін, а також боротьби з корупцією. Ці лозунги тоді мали підтримку у суспільстві. До початку теперішньої економічної кризи в Білорусі президента підтримували нехай не 70-80, але напевно 50% населення. Не можна було передбачити, що його правління стане диктатурою. Зараз Євросоюз не знає, що робити з Білоруссю: адже немає ані ефективного «батога», ані бажаного «пряника». Лукашенка підкреслює бажання політичної інтеграції у східному напрямку. У цьому плані Київ та Мінськ дуже подібні: вони грають між Сходом та Заходом.
Доктор Анджей Шептицький, політолог з Варшавського університету вважає, що незважаючи на зміни, що відбулися протягом останніх 2-3 років, Київ зарано записувати до однієї ліги з Мінськом:
- Чи Україна піде дорогою Білорусі? Однозначно – ні! 18 років тому, коли Леонід Кучма та Аляксандр Лукашенка виграли вибори у своїх країнах, ми непокоїлися, що в обох країнах виникнуть симетричні авторитарні режими. Але цього не сталося тоді, і я не бачу більше підстав, аби це сталося тепер. В Україні останньо пройшли відносно демократичні вибори, на політичній сцені зберігається плюралізм. Сформувалося доволі сильне, як на пост-радянські реалії, громадянське суспільство.
На думку доктора Шептицького, Євросоюз, шукаючи засобів на стримання авторитарних тенденцій у Східній Європі, керується неправильними теоріями:
- Мені здається, що ми, Захід, аналізуючи ситуацію в Україні, та й в інших державах регіону, припускаємося помилки, дивлячись на ці країни через призму нашого історичного досвіду. В Європі укорінилася наївна віра в лінійний характер історичних змін, тобто що суспільства розвиваються від гіршого до кращого. Але якщо подивимося на інші регіони світу – там суспільні та політичні зміни часто мають нелінійний характер. Країнам Латинської Америки вибір між демократією та авторитаризмом зайняв понад 30 років. Тому слід змиритися – Україна, та й Білорусь, ще принаймні кільканадцять років будуть визначатися зі шляхом розвитку. І до такої теорії треба пристосувати свою політику.
Колишній посол Польщі у Києві та Москві Єжи Бар погоджується, що на тривалу демократію у Східній Європі ще треба зачекати. Він вважає, що причиною зростання авторитарних тенденцій на пост-радянському просторі є не стільки тяжкий спадок по десятиліттях комунізму, скільки загальна неготовність суспільств жити за демократичними стандартами:
- Радянська спадщина, звісно, має свій негативний вплив на розвиток демократії. Адже комунізм за своєї суттю був чимось абсолютно протилежним демократії. Перехід від тоталітаризму до демократії – це довгий процес, і помилкою було вважати, що одразу після розпаду Радянського Союзу на його території запанує ліберальна ідея. Демократія є стабільною тоді, коли вона є натуральною потребою суспільства. Аби ця потреба виникла, і в Україні, і в інших державах має змінитися принаймні одне покоління. Допоки цього не сталося, головна мета цих суспільств – не втратити демократичного напрямку розвитку.
Експерт Осередку східних студій Войцєх Кононьчук зауважує, що аналізуючи теперішню ситуацію України треба розрізняти ряд аспектів:
- Були поставлені запитання: чи Україна віддалилася від Європи і чи може вона пійти дорогою Білорусі? На перше запитання я б відповів так, а на друге – ні. Перед українською владою та перед друзями України в Польщі та в Європі стояло завдання: аби відносини Києва з Брюсселем після виборів 28 жовтня не стали гіршими, ніж були. Але, на жаль, ці відносини погіршилися, хоча останні парламентські вибори можемо визнати радше чесними, ніж нечесними. Вони пройшли краще, ніж заповідали песимістичні прогнози.
На думку Ярослава Доманського, який під час останніх парламентських виборів в Україні очолював польсько-литовсько-німецьку громадську місію спостерігачів, українська політика справляє на європейців сумне враження, між іншим, своєю неідеологічністю:
- Маю таке враження, що ідеологія в українській політиці поза партією Свобода та в деяких моментах – поза Комуністичною партією, - фактично не представлена. Навіть в Росії ситуація з ідеологічністю партій виглядає більш різноманітно. Звісно, не можна сказати, що це добре чи погано, натомість що можна ствердити – це сумно. Коли в політичному житті немає ідеології, суспільством починають керувати інші чинники. У випадку України це олігархізація, яка з соціально-економічної площини перенеслася до площини політичної. Гроші олігархів зайняли місце ідей.
Щоправда, вважає Ярослав Доманський, навіть якщо б завтра над Дніпром з’явилася право- чи ліво-центристська партія європейського ідеологічного зразка, це б ще не гарантувало їй поважного місця в українській політиці. «Українське суспільство зараз є дуже апатичним, більшість людей однак зосереджені на економічних, а не ідеологічних проблемах», - говорить експерт.
Що ж Європейський Союз має надалі робити з Україною? «Співпрацювати», - відповідає Анджей Шептицький. Іншої альтернативи, зрештою, і немає:
- Слушним виходом є співпраця. Ізоляція Києва та вихід Європи зі спільних проектів ні до чого не призведуть. Ми вже знаємо на прикладі Білорусі – політика санкцій нічого не в стані змінити.
Нагадаємо: Євросоюз ще не видав остаточного комюніке з оцінкою парламентських виборів в Україні. Проте вже напевно відомо, що цього року традиційний саміт Україна-ЄС не відбудеться. Наразі більшість європейських політиків та експертів відкидає можливість застосування санкцій проти України, і одночасно підкреслює, що замість концетруватися на співпраці з владою у Києві, Євросоюз має зосередитися на діалозі з громадянським суспільством в Україні.
Олена Бабакова