У понеділок Європейський Трибунал прав людини у Страсбурзі оголосив остаточне рішення у так званій Катинській справі – позові родин польських офіцерів, розстріляних у Катині в 1940 році. Рішення для польської сторони некорисне – судді визнали, що не можуть оцінити, чи російська сторона ретельно проводила слідство.
«Ми розчаровані» - так Ришард Адамчик, син вбитого у Катині поліцейського, окреслив рішення Страсбурзького Трибуналу. Він разом із представниками 14 інших родин ще кілька років тому склав позов до Європейського Трибуналу прав людини, в якому родичі загиблих у Катині в 1940-му році звинувачують Росію у неретельному проведенні слідства та у відмові співпрацювати. Трибунал вже один раз забрав голос у справі Катині – у квітні минулого року судді оголосили, що Росія неналежно поставилася до родин загиблих польських військових, відмовляючи їм у доступі до інформації щодо перебігу слідства. До 21 жовтня у Польщі існувала надія, що Страсбург допоможе відкрити нову сторінку у з’ясуванні обставин розстрілів у Катині. Однак Найвища палата Трибуналу цього разу виявилася стриманішою і заявила, що не може оцінити дії російської прокуратури, оскільки Москва підписала Європейську конвенцію прав людини вже після початку слідства, а право не має зворотної дії.
Розчарування офіційної Варшави з приводу такого вироку озвучив віце-міністр закордонних справ Артур Новак-Фар:
- У Страсбурзі не визнано всіх аргументів позивачів, польської сторони, які виступали з аргументами морального, історичного характеру. Проте суд не взяв до уваги цих аргументів з процесуальних причин. Ми, звичайно, шануємо постанову суду, так, як шануємо кожне рішення судів у Польщі чи міжнародних судів.
«Таке рішення суду свідчить про слабкість Європи перед Росією», - заявила Ізабелла Саріуш-Скомпська, голова Федерації Катинських родин:
- У мене після рішення Страсбурзького суду залишився несмак та таке відчуття, що Європа не має достатньо сил та рішучості вдарити кулаком у стіл, та голосно заявити російській стороні: «Шановне панство, перестаньте бавитися!». Так мав звучати вирок Трибуналу.
Якщо у вироку і було щось позитивне для Польщі, вважає Саріуш-Скомпська, то це тільки те, що судді ствердили порушення 38-ї статті Європейської конвенції прав людини, тобто відмову Росії співпрацювати з Трибуналом:
- Страсбург категорично визнав: Росія не співпрацює. Але що це означає? Що не надає документи, не дозволяє дослідити архіви? Ми ж повторюємо це невпинно вже багато років.
«Я не сподівався такого некорисного вироку», - говорить адвокат катинських родин, професор Іренеуш Камінський. Після минулорічного рішення Трибуналу юрист розраховував, що судді будуть більш вразливі на проблеми родичів загиблих військових:
- Ми неприємно здивовані з кількох приводів. В першу чергу тому, що трибунал взагалі не відреагував на наші аргументи, оминув мовчанням наші пояснення. Суд, звісно, може визнати якісь аргументи неслушними, але для цього на початку мусить до них віднестися і вказати на причину, чому аргументи неслушні. А я у понеділок не почув жодної реакції Трибуналу щодо пояснень до позову, які надала польська сторона. Додам, що свої аргументи у цій справі пропонував також польський уряд та шість поважних міжнародних організацій, але на них реакції суддів також не було. Судді у Страсбурзі поминули оцінки, які дали справі Міжнародна Амністія, Міжамериканський Трибунал прав людини та Комітет прав людини при ООН.
Найвища палата Страсбурзького Трибуналу - це остання інстанція, яка могла оцінити ретельність російського слідства у справі Катині. Чи для польської сторони є інші варіанти, як можна відстояти свої інтереси? Професор Камінський наголошує, що родини загиблих у Катині ще мають можливості довести свою рацію:
- Немає можливості далі доводити свою правоту перед Європейським Трибуналом прав людини. Вирок 17 суддів Найвищої палати фактично закінчує весь процес. Можливо, найближчим часом ми знайдемо нові варіанти, тут мушу консультуватися з російськими юристами. Якщо Європейський Трибунал, який мені завжди здавався тією установою, котра є дуже вразливою на такі поважні порушення прав людини, ухилився від рішення, ухилився від сценарію перевірки російського слідства, то треба шукати можливості поза Європою. Це може бути Комітет прав людини ООН. Інша справа – це формування історичної пам’яті про Катинський злочин, інформування про нього в інших країнах, і цю справу не можна полишити. Активність у цій площині є навіть важливішою, ніж юридичні процедури.
«Трибунал просто «прогнувся» перед Росією», - так рішення Страсбурга оцінюється у більшості польських медіа. Іренеуш Камінський підкреслює, що не хотів би аж так гостро коментувати останній вирок, і пов’язує рішення Трибуналу не скільки з актуальним станом відносин Росія – ЄС, скільки з обережністю суддів у творенні прецедентів:
- Безумовно, якби Трибунал розв’язав справу на користь родин загиблих у Катині, це мало б велике прецедентне значення. У першу чергу, для справи Катинського злочину, для російського слідства – якщо б судді визнали його неретельним, неадекватним, то Москва мусила б його відновити. Якби Трибунал визнав рацію позивачів, то це б стало прецедентом для інших справ. Наприклад, для оцінки інших радянських злочинів, як воєнних, так і післявоєнних, які досі не були розслідувані і не отримали ані моральної, ані юридичної оцінки. Але також прецедентом для оцінки злочинів, що мали місце після Другої Світової війни у різних частинах світу, між іншим злочинні дії французької армії в Алжирі. Припускаю, власне страх перед силою прецедентного характеру вироку й стримав суддів від винесення більш конкретного рішення. Вирок у Катинській справі міг би відкрити шлях до початку процесів в інших, дуже гарячих політичних справах.
Іренеуш Камінський наголосив – він би хотів, аби справа Катинського злочину нарешті була закрита. Але її неможливо закрити, допоки російська сторона не проведе ретельно слідства, не розсекретить всіх документів, не пояснить всіх обставин розстрілів у Катині та не ідентифікує їх виконавців.
Нагадаємо, Катинським злочином називають вбивства радянським НКВС польських військовополонених навесні 1940 року. Тоді у Катині, Куропатах, П’ятихатках та Биківні за особистим наказом Сталіна були розстріляні майже 22 тисячі поляків та громадян другої Речі Посполитої інших національностей. Польща вже неодноразово апелювала до міжнародної громадськості, аби Катинський злочин був визнаний геноцидом.
Олена Бабакова