«Новим пактом Ріббентропа-Молотова» вже охрестила українська преса пропозицію канцлера Німеччини Анґели Меркель призначити посередником у переговорах з метою залагодження ситуації на сході України кума президента Росії Віктора Медведчука. Частина експертів побоюється, що російсько-німецьке порозуміння поховає європейське майбутнє України.
В Україні радість від підписання довгоочікуваної Угоди про асоціацію з ЄС затьмарює ситуація на сході країни. Євросоюз, хоч погодився у прискореному темпі підписати та ратифікувати асоціаційний документ, вирішив пригальмувати із запровадженням санкцій проти Росії. А канцлер Німеччини, найбагатшої країни у ЄС, Анґела Меркель ще й запропонувала президентові України Петру Порошенку кандидутуру Віктора Медведчука як посередника у переговорах між Росією, Україною та ОБСЄ. Така пропозиція з Берліна – не що інше, як крок у бік Владіміра Путіна. Постає питання – чи будуть наступні?
Політолог Анджей Шептицький з Варшавського університету вважає, що не варто надавати словам Меркель надмірної ваги, а порівняння її пропозиції з пактом Ріббентропа-Молотова називає занадто емоційним:
– Такого типу політико-історичні порівняння завжди є дещо натягнутими. Натомість фактом є те, що поява Віктора Медведчука у грі на сході України з точки зору Києва є неприємною та необґрунтованою. Я доцінюю, як важко Медведчук працював над своїм поверненням до української політики, проте якщо подивитися на ситуацію об’єктивно – кого, яку групу населення він у цій політиці буде представляти?
Іншої думки дотримується директор Фонду польсько-української співпраці PAUCI Ян Пєкло:
– З боку ЄС це якась відчайдушна спроба вирішення конфлікту на сході України. І ця спроба є дуже небезпечною. Медведчук завжди був і є знаряддям Кремля, зрештою – він є кумом Владіміра Путіна. Боюся, такі рішення Заходу і згода на них Порошенка можуть мати наслідки у вигляді нових протестів. Майдан придивляється першим крокам новообраного президента. Люди, які посвятили своє життя та здоров’я боротьбі за демократичну Україну цілком виправдано не хочуть, аби людина, яка ці демократичні, європейські цінності не поділяє, була посередником у залагодженні національного конфлікту. Не думаю, що Путін попрощався зі своїми планами дестабілізації України, він йде все далі. Підписання угоди з австрійською фірмою OMV щодо будівництва ділянки Південного потоку свідчить про те, що Європа є дуже поділеною, і що її частина хоче кращих стосунків з Росією коштом України.
Чи Європа є безпорадною перед Росією, чи просто хоче далі заробляти гроші на торгівлі з нею? Ян Пєкло вважає, що свою роль грають і брак ідей, і прагматизм:
– І перше, і друге. Є група країн, яка вражена тим, що сталося, яка бачить у Росії загрозу і хоче зміцнення НАТО. Це, в першу чергу, країни Балтії, Польща та Румунія. А є країни, які хочуть робити бізнес з Росією як завжди, чи навіть краще ніж завжди. Це Греція, Болгарія, Словаччина, Чехія, Німеччина та Франція. Вони не підтримують американські пропозиції санкцій проти Кремля. Позиція частини цих країн здається просто нелогічною – Франція хоче продавати Росії суперсучасні кораблі «Містраль», при цьому Росія декларує, що НАТО, до якого Франція належить, є її головним ворогом. Так що це нова лінія поділу в ЄС – поділ згідно з засадою, як варто будувати політику щодо Росії.
Як у Польщі сприймають нову спробу зближення між Москвою та Берліном – я запитала у Анджея Шептицького. Подібно як у Києві, у Варшаві завжди побоювалися такого союзу.
– Для кола експертів це не є сюрпризом: Німеччина вже привчила нас до такої своєї тактики – крок уперед, крок назад. Тактика критикування Росії, і водночас спроби з нею порозумітися – це не є німецьким винаходом останніх днів. Що стосується кіл політичних, то, можливо, цей новий виток у відносинах між Берліном та Москвою і мав би ширший резонанс. Якщо б не наші власні клопоти з касетним скандалом та розмови довкола можливої відставки уряду Дональда Туска.
ЄС підписує з Україною асоціацію, але не збирається карати Росію за підтримку бойовиків на сході України. Тобто, Європа дає Україні гроші, які Україна, якщо вирішення конфлікту на Сході піде за російським сценарієм, буде помпувати знову ж таки у цей Схід і не просунеться на шляху реформ. То де тоді раціональне зерно у європейській політиці щодо Києва? Ян Пєкло вважає, що його банально не існує:
– У цьому випадку немає чогось такого, як європейське раціо. Європа зараз прощається зі старим складом Європарламенту. Новий має доволі дивний кшталт, зокрема через присутність у ньому великої кількості прибічників російського курсу. Я говорю як про західноєвропейських ультраправих, так і про ультралівих, особливо з Німеччини. Старий склад Єврокомісії вже фактично не діє, всі очікують на новий. Путін хоче створити ситуацію, вигідну йому, яку новий склад Комісії та Європаралменту просто буде змушений прийняти.
Путін попросив Раду Федерації відкликати згоду на застосування російських військ в Україні, визнав Порошенка президентом, погодився на переговори. Експерт вважає, що Європа не стільки повірила у добрі наміри господаря Кремля, скільки отримала добрий аргумент для самозаспокоєння:
– На жаль, Європа зробила те саме, що й перед вибухом Другої світової війни, коли погодилася на аншлюс Австрії та окупацію Судетів. Путін є небезпечним, бо є непередбачуваним та готовим на використання сили. А про ЄС цього сказати не можна. Європа сьогодні не є в стані використати силу для захисту своїх цінностей. ЄС не хоче захищати демократію не те що армією, а навіть за посередництвом санкцій.
Чи це вже кінець розмов про третю хвилю європейських санкцій проти Росії? Анджей Шептицький вважає, що наразі годі сподіватися, що Брюссель продемонструє американську рішучість у конфронтації з Росією:
– Мені здається, що Путін, під натиском Заходу, однак намагається виплутатися з тієї ситуації, яку він сам ініціював. «Широкі жести» Путіна щодо України частиною європейських країн будуть прийняті за чисту монету. Про санкції зараз важко буде говорити, оскільки важливі європейські країни конфронтації з Росією не хочуть. Але – призначення Медведчука це ще не кінець жодного процесу. Щодо ситуації на Сході буде ще багато зустрічей, і чимало дивних, на перший погляд, людей буде про це розмовляти. Я впевнений – за 5 років той факт, що Меркель запропонувала Медведчука на посередника, вже нікого не буде цікавити.
До речі, на пропозицію Меркель залучити Медведчука до залагодження кризи на сході України доволі бурхливо відреагували користувачі Фейсбука. Політичний оглядач Євген Магда назвав цей крок «актом політичного непотизму». А журналіст видання «Українська правда» Сергій Лещенко опублікував такий текст: «Писати про це зараз непопулярно, але я вважаю, що Медведчук а) не стоїть за заворушеннями в Донецькій та Луганській областях; б) він хоче настання миру на сході України. При цьому я і далі вважаю, що він – в) демон української політики».
Олена Бабакова