П’ять годин тривали переговори в Берліні голів німецької, російської, української і французької дипломатій. Метою було, звісно, досягнення порозуміння в Україні. Проте експерти скептичні: поля для компромісу немає, тож і переговори безрезультатні. Навіщо тоді ця зустріч, хто кого розігрує, Москва Захід чи Захід Москву, і чому на переговоах не було польського міністра закордонних справ?
Безпросвітний морок?
– Ситуація в Україні досі є напружена, новини, котрі сьогодні дійшли до нас, показують, що ми є далеко від порозуміння. Весь час згинуть люди, досі ми не досягли припинення вогню. Поки що я не бачу, щоб політичне розв’язання було близько, – казав Штайнмайєр.
– Поки робитиметься ставка на силове рішення, поки київська влада виходитиме з того, що задля укріплення в Києві їй потрібні військові перемоги над власним народом, не думаю, що буде сенс в тому, що намагатимемося зараз зробити, – казав Лавров.
Це говорили голови німецького і російського зівнішньополітичних відомств, Франк-Вальтер Штайнмайєр та Серґєй Лавров, а от для їхнього українського колеги, Павла Клімкіна, немає сенсу перетинати межу, як він написав у твіттері: «Немає місця компромісу там, де держава повинна перетнути свою червону лінію. Україна її не перетнула. Відчував підтримку наших партнерів», – написав Клімкін.
Отже, чим були ці перемовини, якщо всі сторони, здається, говорять про безпросвітний морок?
У берлінської зустрічі була своя сценографія, підкреслює польський публіцист з видання «Культура Ліберальна» Лукаш Ясіна, і з неї виникає крихкий баланс переговорів.
– Саме в цьому ґроні чотирьох міністрів найкраще вести переговори. Німецький міністр Штайнмайєр відіграє в цих розмовах головну роль, український та російський міністри - Лавров і Клімкін - потрібні для того, щоб легітимізувати цю зустріч, а Лоран Фабіус – для того, щоб показати, що це не домовленість німців з росіянами про долю України, – вважає Ясіна.
Жодної несподіванки розмови у Берліні не принесли та не закінчилися очікуваним переломом у ситуації – каже депутат від правлячої в Польщі «Громадянської платформи» Роберт Тишкєвич і наголошує, що від берлінської зустрічі мав надію на зміну позиції Москви. Як додав, одне лише рішення Кремля могло б сприяти залагодженню конфлікту.
– Надію на зміну ми таки мали, передусім на зміну російської позиції, бо нам відомо, що вистачить одного рішення Кремля, і вся ця грізна криза стане історією. Якби Москва не підтримувала зброєю, ракетами і політикою сепаратистів, то повернулася б стабілізація. Брюссель зацікавлений повернутись до нормальних економічних відносин, однак Москва повинна припинити підсилювати ескалацію конфлікту, – каже він.
PAP/EPA/MAURIZIO GAMBARINI
Гра Серґєя Ларова
На думку польського депутата, у російському суспільстві все голосніше лунатимуть голоси про те, що конфлікт з міжнародною спільнотою може Путіну та усій країні дорого коштувати, – наголошує Роберт Тишкевич. Натомість Лукаш Ясіна вважає, що метою берлінських переговорів був показ телевізійної картинки, направленої на цей раз західному глядачеві.
– Ця зустріч розрахована суто на західну громадську думку, на те, щоб західні суспільства побачили намагання розв’язати цей конфлікт, побачили дії обраних собою політиків. Таким чином західні уряди хочуть відійти від закидів, мовляв, вони нічого не роблять, коли в Україні гинуть люди. Російський МЗС чудово про це знав, і так само добре усвідомлював це Серґєй Лавров. Завданням Лаврова насправді є «наступ усміхом» в очах західної громадської думки. Він має переконувати всіх, що Росія намагається щось робити для миру, Лавров також підтримує контакти з західними політиками, зокрема, Штаймайєром, – вважає Ясіна.
На переконання Лукаша Ясіни, Лавров нині так само намагається вести окрему від Путіна гру.
– Завдяки тому, що Лавров, скажімо так, належить до «мирно налаштованих росіян», то його образ на Заході все більше протиставляється Путінові, якого вже не можна передбачити. Саме Лавров, як не дивно, може відіграти позитивну роль в конфлікті між Росією та Європою, – вважає Ясіна.
На думку Лукаша Ясіни, Лавров, хоч і не був самостійним політиком, тепер намагається ним стати.
– Ситуація змінюється. Ми дійсно не вміємо сказати, що буде, коли не стане Путіна. За такого сценарію Євросоюзу буден потрібний політик, який буде сприйматися як прихильник діалогу. Це, до речі, не вперше, коли на Заході створюється образ глави дипломатії як людини іншої, ніж голова держави. Так сприймали, наприклад, Шеварнадзе – хоча, з йншого боку, відомо, що тільки один голова дипломатії з Москви виступив проти президента, і це був Андрєй Козирєв, – вважає Ясіна.
Чому не було Сікорського?
У Польщі звернули увагу на брак на цих переговорах польського міністра закордонних справ. Відсутність Радослава Сікорського – це поразка польської дипломатії, – сказав член комісії закордонних справ Сейму, депутат опозиційного «Права і справедливості» Вітольд Ващиковський. Його думку заперечує Роберт Тишкєвич, який вказує – це старий і неправдивий аргумент опозиції:
– Треба нагадати, що саме під час урочистостей в Нормандії, згідно зі спільним рішенням держав, зокрема, Польщі, було опрацьовано формулу саме такого чотирикутника – тобто Німеччина, Росія, Україна, Франція – який від того часу намагаються вести діалог саме в такому форматі. Натомість всередині Євросоюзу Польща постійно консультується як з нашими німецькими й французькими партнерами, так і з Києвом, – каже він.
Роберт Тишкєвич підкреслює: саме така формула, відповідно до часу, є найбільш корисна для повернення спокою в Україну. Лукаш Ясіна з видання «Культура Ліберальна» пояснює, чому так:
– В кінцевому рахунку те, що на зустрічі немає Радослава Сікорського, є наслідком позиції Росії. Москва не хоче бачити на таких зустрічах представників Варшави, просто має таку неприязнь до будь-якого польського політика. Незалежно від того, хто був би головою польського зовнішньополітичного відомства, чи то представник теперішньої коаліції, чи опозиція, Москва би не хотіла його бачити, – каже він.
Були ще два чинники того, що Радослава Сікорського не було на зустрічі в Берліні, менш істотні – підкреслює Лукаш Ясіна:
– Цього зовсім уже не хотіла Україна, котра віднедавна намагається будувати власні, міцні зв’язки з Німеччиною і Францією. Київ уже не потребує польського посередництва, до якого Варшава звикла, і що особливо яскраво було видно за часів президентів Кучми, Ющенка чи Януковича, – вважає Ясіна.
Те, що Варшава перестає бути посередником між Києвом і Заходом, не означає, що зв’язки польської і української дипломатії втрачено. У понеділок міністр закордонних справ України Павло Клімкін обговорив результати берлінської зустрічі з главою польської дипломатії Радославом Сікорським. Як написав на Twitter’і прес-секретар МЗС Польщі Марцін Войцеховський, Сікорський довго розмовляв з Клімкіним, і вирішено далі координувати позиції.
Ігор Ісаєв
Слухайте звуковий файл!