Вуличні студентські протести у Гонконгу Occupy Central, котрі тривають вже понад тиждень, на заході частіше порівнюють з виступами молоді на Тяньаньмень, в Україні та Польщі не можуть втриматися від аналогій з початком Євромайдану. Чи слушно?
Кольорове вбрання, дощовики, пісні, ліхтарики на мобільних телефонах, молоді обличчя – так виглядає 80-тисячний натовп протестувальників у центрі Гонконгу, одного з найважливіших фінансових центрів Китаю та світу. Учасники безперервного мітингу вимагають від влади у Пекіні демократичних реформ та зміни засад виборів глави місцевої адміністрації, які мають відбутися у 2017-му році.
Які ще вимоги висувають учасники Occupy Central? Розповідає Оскар Пєтревич з Центру студій Польща-Азія:
- Декларована ціль протестувальників – це боротьба за демократію. Вони показують спротив планам Пекіна щодо Гонконгу. А плани ці полягають у тому, що на наступних місцевих виборах мешканці Гонконгу наче й матимуть право голосу, проте список кандидатів буде затверджуватися у китайській столиці. Тобто, китайська адміністрація взяла собі за зразок для наслідування «теоретика та практика демократії» Йосипа Сталіна.
Гонконг лише протягом останніх 17 років входить до складу Китаю на правах спеціальної адміністративної одиниці – до цього місто було британською колонією, а британці, природно, дозволяли своїм підданим голосніше заявляти про свої права. Тому виступ гонконгців на захист свого права вільно обирати є зрозумілим та логічним. Однак чому студенти та викладачі, а саме вони складають кістяк протестів, вирішили вийти на вулиці зараз, а не у переддень виборів?
- Вибір часу протестів більше пов’язаний з тим, як функціонує континентальний Китай та як функціонує Гонконг. 10 червня КНР опублікувала першу «білу книгу», котра описує, як має діяти спеціальний регіон Гонконг. Через цей документ гонконгцям фактично нав’язали пекінське розуміння того, як має діяти засада «один народ, два устрої», на підставі якої місто приєднувалося у свій час до Китаю. Гонконгці дуже відрізняються від решти китайців. Протягом перших років переходу під юрисдикцію КНР Гонконг дуже скористався плодами китайських ринкових реформ, перетворився у китайське вікно на світ. Гонконгці не хочуть втрачати свій особливий статус і з огляду на психологічні, і на економічні причини.
На тому, що протести у Гонконгу мають в першу чергу економічне підґрунтя, наголошує Кристина Пальонка з Центру студій Польща-Азія:
- Підлітки у Гонконгу мають право до протесту і звернення уваги влади, що оточуюча дійсність їм не подобається. Але в основі всіх протестів, які відбувалися у місті останніми роками – це боротьба за впливи між різними групами інтересів. У Гонконгу сходяться не тільки інтереси різних китайських фірм, але інтереси Китаю та закордонних корпорацій. Більшість закордонних інвестицій до Китаю йде через Гонконг. Зі ста найбільших світових банків 70 мають філії у Гонконгу, місцева біржа – шоста за величиною. Через протестувальників міжнародні корпорації хочуть показати Пекіну – якщо бажаєте і надалі разом заробляти, дайте нам ковток свіжого повітря. Діти, які вийшли цими днями протестувати на вулицях, бачать, що всі найліпші посади у місті вже зайняті. Вони хочуть престижну працю, можливість купувати нерухомості та інвестувати, якої поки що не мають. Хвиля напруження у місті спаде, коли протестувальники трохи подорослішають, вдягнуть офісні костюми та підуть заробляти собі на життя.
Про економіку забувати не варто, однак першопричина протестів у Гонконгу – це все-таки потяг людей до демократії, - вважає Ян Пєкло, голова Фонду польсько-української співпраці PAUCI:
- Я бачу певні паралелі між Євромайданом та протестами у Китаї. Адже Євромайдан розпочався із протестів проти обмеження демократії, корупції, проти правління клептократів та олігархів, згромаджених довкола Януковича. Тепер люди у Гонконгу захищають свої конституційні права на автономію та право вільно висловлювати думки. Я би сказав так – демократія є заразною. Бажання бути вільним є у людській природі. Так колись і росіяни відчують потяг до свободи, але на це маємо ще трохи зачекати.
З природністю бажання людей бути вільними важко не погодитится. Проте комуністичний Китай на відміну від януковичівської України є ефективною автократією, котра заспокоює потреби більшості своїх громадян. Що гонконгці сподіваються змінити своїм виступом?
- Є така деталь, як спеціальний статус Гонконгу у Китаї. До того ж, там ще живі старі традиції британської демократії. Навіть ті молоді люди, котрі народилися після 1997-го року, краще ніж їх однолітки на континенті, розуміють важливість процесу громадських консультацій. Китай вміє бути ефективним – він довів це на площі Тяньаньмень, коли була розстріляна студентська демонстрація. Я не здивуюся, якщо Пекін придушать заворушення у Гонконгу, а після цього візьметься за Тайвань. Казус Криму є спокусливим і для Далекого Сходу. Інтереси Китаю та Росії у цьому аспекті є дуже подібними – стримання впливів Заходу та поступу демократії.
Останнім часом між Росією та КНР намітилося зближення в економічній сфері. Як на цей процес можуть вплинути демонстрації у китайській фінансовій столиці? Ян Пєкло вважає, що силова реакція Пекіну на виступи своїх громадян лише ще більше штовхне Піднебесну в обійми Москви:
- Якщо між Китаєм та Росією існує, як стверджують деякі українські публіцисти, таємна угода про співпрацю, то вона має стримувати посилення заходу, втім процес підписання угоди про зону вільної торгівлі між ЄС та США. Остання є економічною загрозою і для Пекіна, і для Москви. Думаю, Росія зараз дуже зацікавлена якимось агресивним рухом з боку Китаю, що б зіпсуло авторитет Піднебесної в очах Заходу. Якщо б Китай увійшов до тієї ж річки, що й Росія з Майданом, Кримом та Донбасом – це б допомогло російській дипломатії. Якщо до конфлікту в Україні додасться ще конфлікт на Далекому Сході – тоді вже можна буде казати без ілюзій, що розпочалася третя світова війна.
Про підтримку протестувальників у Гонконгу вже заявив Білий Дім – США симпатизують усім людям, які борються за своє право вільно обирати представників влади. Китай реагує на протести вимкнення Інтернету в місті, час від час доходить до сутичок між поліцією та демонстрантами. Як і у випадку з Україною 10 місяців тому, ніхто напевно не може спрогнозувати, чим закінчиться виступ гонконгської молоді.
Олена Бабакова