У п’ятницю світ потрясла звістка про вбивство Бориса Нємцова – одного з найяскравіших опонентів режиму Путіна. Про наслідки цієї трагічної події для Росії та світу ми розмовляємо з віце-директором Осередку східних студій у Варшаві Адамом Ебергардтом.
50 тисяч осіб, саме стільки, за обрахунками організаторів, з'явилося в неділю в Москві на марші пам'яті Бориса Нємцова, одного з лідерів російської опозиції, якого було брутально вбито у п’ятницю. Здається, цю маніфестацію слід також трактувати як протест проти того, що робить кремлівська влада. Скажіть, будь ласка, хто виграв від смерті Нємцова?
– З точки зору певної брутальної політичної прагматики, смерть лідера опозиції служить російським властям, які дають безмилосердний сигнал: ви повинні боятися. Це має служити залякуванню опозиції і створенню переконання в суспільстві, кліше, яке повторювалося протягом останніх місяців, що опозиція – це не супротивники, не конкуренти, а вороги. І, на жаль, велика частина росіян саме так сприймає Бориса Нємцова.
Сьогодні польське видання «Gazeta Wyborcza» нагадало таку історію: 29 лютого 2012 року прем'єр Владімір Путін, який тоді був претендентом на президентство, на зустрічі зі своїми довіреними особами сказав, що демократична опозиція сама шукає у своїх лавах кандидата на «сакральну жертву». «Його вб’ють і все звалять на нас», – сказав тодішній прем'єр Путін.
– І впродовж останніх годин ці слова багато разів згадувалися пропагандистами режиму, і навіть представниками слідчого комітету, які все більш відверто натякають, що на 90% Нємцова принесло в жертву ЦРУ, оскільки він абсолютно жодним чином не загрожував російській владі, натомість його жертва – це спроба компрометації Владіміра Путіна. Це – певний елемент консолідації, істерії, безумства, яке впродовж останнього року ми спостерігаємо в Росії. Мобілізація навколо Путіна шляхом пошуку внутрішніх ворогів, шляхом створення відчуття «осадженої фортеці», шляхом компрометації та засудження всіх, хто можуть висловлювати яку-небудь критику щодо влади.
Але хто від цього виграв?
– Пам'ятаймо, що Борис Нємцов, може, і не був дуже популярним політиком, але важко говорити у випадку лідерів російської опозиції про яку-небудь популярність при повному медійному домінуванні владного табору. Натомість, він не тільки відрізнявся на тлі інших опозиціонерів критикою війни в Україні, критикою анексії Криму, що, наприклад, не дозволив собі Навальний чи Ходорковський. Крім того, Нємцов протягом останніх тижнів та місяців збирав матеріали на доказ російської присутності в Криму. Він вже раніше опублікував два подібного типу рапорти: один про корупцію у владній еліті, а другий на тему фінансовоих зловживань під час підготовки до Олімпіади в Сочі. І дуже знаменне, що після його вбивства, служби, слідчі протягом години перебували на мості, де він загинув під стінами Кремля, натомість його комп'ютер, твердий диск і його офіс перевірялися протягом багатьох годин.
Колись громадській думці представлять рапорт про вбивство Нємцова. Чи його слід одразу трактувати як повністю недостовірний?
– Ви знаєте, ми так насправді не здатні сказати, який з двох можливих, найбільш імовірних сценаріїв, справжній. Чи це безпосереднє замовлення владної еліти, тобто Владіміра Путіна, незалежно від того, чи рішення приймав особисто він, чи ні, і це – додатковий елемент залякування опозиції. Чи, може, тут є певний елемент внутрішньокремлівської конкуренції, де партія, назвімо її умовно «партією війни», намагається змусити більш помірковану партію до певного напрямку дій. Після вбивства Нємцова настає чергова межа бруталізації ситуації в Росії. До цього часу війна проти України у внутрішньому вимірі зміцнювалася головним чином пропагандою, тепер є питання, чи вона не буде підсилюватися також терором.
Тобто варто відповісти на запитання: хто є проти кого на найвищих щаблях російської влади. І це вбивство матиме власне такі наслідки?
- Так, тільки закликаю не перебільшувати з кримінологією. Якщо йдеться про політичну відповідальність, то, звичайно відповідальними є президент Путін і його найближче оточення з огляду на атмосферу ненависті, на прирівнювання опозиції до «п’ятої колони», натомість, я не бачу, аби ця справа якимось чином зашкодила Путіну.
50 тисяч росіян на траурному марші. Чи це багато?
– Ви знаєте, може, це і виглядає, як велика кількість після цих місяців безумства, цієї гігантської мобілізації навколо Путіна. Натомість – це мало, по-перше, якщо ми візьмемо Москву, в якій мешкає кільканадцять мільйонів людей. По-друге – виникає питання: скільки осіб, які прийшли на цю демонстрацію, прийшли через політичну позицію, а для скількох це був їхній моральний жест – прийшли тому, що не погоджуються на оцю бруталізацію політичного життя в Росії. Я не бачу з боку лідерів опозиції, які залишилися, жодного бачення, плану дій, в Росії немає жодної ідеї «майдану». Зрештою, ані лідери опозиції, ані суспільство не готові до протистояння… Тут немає потенціалу для бунту, у цьому відношенні Владімір Путін не мусить почуватися під загрозою.
А чи взагалі є бажання бунту?
– Ні, немає. У черговий раз ми повертаємося до російської пропаганди, до того медійного переказу, який зміцнюється: Росія, оточена ворогами, такими як Сполучені Штати Америки, які впроваджують санкції, як Європейський Союз, який поза санкціями підтримує гомосексуалізм, як підкреслюють російські медіа. А ще такими як Україна, де правлять фашисти, такими як опозиція, яка є «п’ятою колоною». Тобто ми маємо справу з генеруванням відчуття облоги Росії з боку ворогів, а водночас Росія піднімається з колін, Росія повертає Крим, Росія воює з фашизмом в Україні. Я прошу побачити, як ця пропаганда сформульована – кліше для «сірої маси», найпростіший сигнал, який, на жаль, потрапляє до багатьох росіян. 50 тисяч осіб вийшло на маніфестацію в Москві, а скільки вийшло в менших місцевостях? Майже ніхто…
86% росіян підтримує Путіна, чи вбивство Нємцова похитне позиції російського президента?
– Може, трішки зменшить відчуття, що все йде так чудово. Для росіян, звичайно, вбивство відомого політика під самими мурами Кремля було шоком, який за допомогою медійного переказу якось буде раціоналізований, натомість, бруталізація політичного життя в Росії, очевидно, дуже хвилює, непокоїть також ту частину еліт, яка хотіла б прямувати до розрядки у відносинах із Заходом. Натомість, ми тут маємо дуже чіткий елемент, який це ускладнює. Росія йде у напрямку якщо не терору, то подальшої консервативної мобілізації, і Кремль чистить власне подвір’я. Війна з України переноситься на внутрішню сцену Росії в дуже брутальний, звірячий спосіб.
Як ви оцінюєте світову реакцію на вбивство Бориса Нємцова?
– Звичайно, світ потрясла ця звістка. Звичайно, це не перше вбивство в Росії, яке мало політичний характер. Ми пам'ятаємо справу Літвінєнка, Політковської… Але те, що кидається в очі, це те, що це вбивство було незвичайно зухвале і демонстративне, під мурами Кремля. І, очевидно, Захід буде шокований, але Захід не зробить для себе жодних висновків і далекосяжних наслідків, адже для наслідків було вже багато підстав – сама війна проти України.
За матеріалами Першої програми Польського радіо підготував Анатолій Зимнін