Український архів Служби безпеки України – найбільший на сьогодні відкритий архів репресивних тоталітарних органів у світі.
Україна зробила публічним доступ до архівів КДБ у рамках процесу декомунізації, що розпочався після Революції 2014 року. У рамках декомунізаційних ініціатив у 2015 році був прийнятий закон «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
На переконання керівника Галузевого державного архіву СБУ Андрія Когута, декомунізаційні закони покликані виконувати превентивну функцію, що має виключити повторення будь-яких тоталітарних практик в Україні. За його словами, важливим є сам факт відкриття секретної інформації радянських спецслужб про репресії, розстріли та переслідування:
«Всі таємниці Радянського Союзу, як тоталітарної держави, яка порушувала права людини, проводила масові репресії, вбивства, більше не є таємницею. Закон чітко говорить про те, що грифи радянського часу – „секретно и совершенно секретно” – не вважаються грифами обмеження доступу до інформації і вони є відкритими для всіх, хто буде зацікавлений у тому, щоб ознайомитися з документами КДБ».
Завдяки доступу до архівів радянських спецслужб можна встановити імена тих людей, котрі постраждали внаслідок репресій. За словами історика, нині це велика відповідальність держави. Ключовим є відновлення пам’яті та історій окремих родин, які творять єдину історію країни над Дніпром.
«В першу чергу, це можливість дізнатися про долю своєї родини, тих, хто потрапив під репресії радянської влади, хто був репресований, дізнатися, що насправді відбулося. Власне, це той ключовий момент, який є зараз пріоритетним. Також це можливість ознайомитися з тим, як взагалі працювала репресивна тоталітарна система», - відзначив Андрій Когут, виокремлюючи головні напрямки діяльності інституції, яку він очолює.
Для того, щоб одержати інформацію про своїх рідних, слід написати листа звичайною або електронною поштою на адресу Галузевого архіву СБУ у Києві. Треба вказати ім’я, прізвище та імена родичів постраждалої особи. Добре, якщо відомі дата та місце народження та інші життєві деталі: де людина була затримана, де востаннє проживала. Це допоможе у пошуку архівних документів. Наступним кроком є встановлення того, як документи можуть бути передані. Не усі матеріали доступні в електронній формі, а тому часто необхідно самому приїхати до архіву.
«Перш за все, потрібно написати нам звернення про те, що ви шукаєте ту чи іншу інформацію. Наші архівісти проводять пошукову роботу і встановлюють, чи є у нас документи про певну особу, чи певну подію, чи, можливо, ви уявляєте собі, що це мали би бути за документи. Якщо такі документи у нас збереглися, тоді вас запрошують попрацювати або у нас в архіві, або роблять копію в залежності від того, який об’єм цих документів і що ви просили. Можна прийти безпосередньо до нас в архів і ознайомитися з цими документами, потримати в руках справи на родичів чи людей, які вас цікавлять», - пояснив керівник Архіву.
Лише у Києві зберігається близько двохсот тисяч справ. Це, за словами Андрія Когута, майже сім кілометрів документів. В інших обласних управліннях СБУ зберігається ще близько 800 тисяч справ. Натомість, в архіві Міністерства внутрішніх справ матеріалів значно більше, але, як підкреслив історик, вони менш опрацьовані, тому важко сказати скільки їх є.
Андрій Когут звернув увагу, що з кожним днем зростає кількість людей, котрі цікавляться пошуком справ про переслідування рідних тоталітарною комуністичною системою. Якщо у першому кварталі 2015 року надійшло 600 клопотань про пошук документів, то у першому кварталі цього року таких звернень була вже 1000.
«В основному, цікавляться долею рідних, тим, про що раніше не могли дізнатися, а зараз можуть це зробити. Раніше були обмеження на поширення інформації про нереабілітованих осіб. Зараз це обмеження зняли і навіть якщо людина була нереабілітована в силу тих чи інших обставин, ці документи можна отримати і дізнатися, що трапилося з родичами», - звернув він увагу.
Фахівець відзначив, що наступний ключовий крок – це створення Галузевого архіву Інституту національної пам’яті України і передача туди цих документів з архівів СБУ та МВС, аби у повній мірі забезпечити відкритість доступу до цих архівів.
«Поки вони зберігаються на своїх умовно кажучи старих місцях – в СБУ, МВС – це в силу місця зберігання створює ускладнення суто фізичного характеру для того, щоб можна була прийти і ознайомитися з цими документами. Дуже важливо передати ці справи з теперішніх силових структур до архіву, завданням якого буде надання доступу до матеріалів і їх опрацювання. Адже не секрет, що для СБУ та МВС архівна робота не є їхньої головною функцією», - наголосив Андрій Когут.
Законом, що був прийняти у 2015 році, передбачена передача цих документів впродовж двох років. Історик відзначив, що прописуючи цю норму, автори закону у першу чергу орієнтувалися на досвід Польщі і Чехії, де відбулася схожа передача документів з архівів спецслужб, правоохоронних органів та міністерства оборони. Польща впоралася за два місяці, а завершення процесу тривало до року.
За останній час зацікавлення українським архівом КДБ зросло і серед іноземців, які, здебільшого, звертаються у двох випадках.
«Перша група – це особи, які шукають інформацію про рідних. Це, як правило, сусідні країни – Польща, є багато запитів з Росії, де цю інформацію отримати неможливо. Другий тип звернень – від істориків, дослідників, які працюють над різними тематиками, що стосуються як України, так і Польщі і загалом колишнього Радянського Союзу. Оскільки КДБ в Україні було структурним підрозділом всесоюзної структури, у нас збереглося багато документів також і про історію інших республік, які входили в склад Радянського Союзу», - сказав Андрій Когут.
Директор архіву СБУ також розповів, що з 1946 року в українських архівах відбулося декілька чисток документів включно з 1990 роком. Фахівці володіють журналами знищених документів, де є особи, проти яких було багато справ, але які не збереглися. Як додав історик, чим ближче до сучасності, тим менше збережених справ.
За словами Андрія Когута, у планах архіву повне оцифрування матеріалів КДБ, що дозволить значно розширити та спростити доступ до документів, а також зберегти їх.
Тарас Андрухович