У ці дні в місті Клівленд триває з’їзд Республіканської партії США, на котрому має відбутись номінація кандидата партії у найближчих президентських виборах. Єдиним претендентом у кандидати республіканців є контроверсійний мільярдер Дональд Трамп, жодним чином не пов’язаний з естеблішментом партії. Власне через це до останнього не було відомо, чи лідери республіканців не відважаться на демарш, спрямований проти медіамаґната. Другою причиною неприйняття Трампа були його погляди щодо зовнішньої політики, котрі нерідко називають проросійськими. Однак, напередодні з’їзду Дональдові Трампу начебто вдалося залагодити цей конфлікт.
А ми розмовляємо про це з директором Центру американських досліджень Варшавського університету, професором Богданом Шклярським.
- Пане професоре, чи можна сказати, що номінація Трампа на з’їзді республіканців вже є певною попри внутрішні поділи у партії?
- Номінація Трампа буде певною в останній день з’їзду після того, як відбудеться голосування. Натомість, здається, немає планів, аби так не сталося. Бо перед з’їздом були розмови про те, що, може, опоненти Трампа схочуть вдатися до якоїсь юридичної казуїстики, або ввести нові правила, котрі б дозволили перешкодити цій номінації. Однак, не схоже, що щось таке могло би статися. З’їзд розпочався традиційно і відносно нормально. Отже, швидше за все, така номінація стане фактом.
- Що є головною причиною розвіювання сумнівів щодо такого розвитку подій? Адже ще кілька тижнів тому з огляду на спротив самої Республіканської партії ніщо не було певним.
- Кінець сумнівів щодо номінації Трампа виникає також з того, що його опоненти, тобто так звані moderate republicans, традиційні республіканці, до числа котрих ми могли б сьогодні зарахувати і Рональда Рейґана, але й попередніх кандидатів республіканців – Мітта Ромні та Джона Маккейна, сьогодні складають меншість у партії. Сьогодні там домінують такі радикали з правиці, як Тед Круз і сам Дональд Трамп, котрий одночасно представляє всі можливі ідеології. Отже, саме твердий республіканський електорат, що рішуче повернув управо, назвав Трампа. А це гарантує, що номінація стане фактом.
- Власне, пане професоре, Трамп запропонував кандидатуру Майка Пенса на посаду віце-президента…
- І це також консервативне крило партії. Так про нього говорять. Це зовсім не провідна особистість Республіканської партії. Ця номінація викликала здивування, адже йдеться про людину, що до цього не брала участі в кампанії Трампа, що лише риторично близька до того, що він часом говорить. Тобто, вибір губернатора Індіани є сигналом у бік консерваторів - вони матимуть у Білому домі свою людину. Здавалося, що на посаду кандидата у віце-президенти може розраховувати Кріс Крісті, губернатор Нью-Джерзі, який сам ще задовго до певної перемоги Трампа у праймеріз відмовився від своїх претензій у перегонах і однозначно його підтримав. Це сприймалося тоді таким чином: "Поставив на Трампа. Якою тепер буде нагорода? Посада віце-президента". Однак, Кріс Крісті є занадто центристським республіканцем. На додаток, колись у минулому він хвалив Барака Обаму. Отже, не такого співкандидата потребував Трамп, адже на з’їзд приїхали передусім консервативні делегати, що прагнуть почути про те, якою Америка буде гарною, сильною, відважною, великою та розвиненою. Тому немає Крісті, а є Пенс.
- Якщо Дональда Трампа дійсно оголосять кандидатом Республіканської партії та він виграє президентські перегони, то чи можна робити будь-які прогнози щодо його зовнішньої політики на основі досить хаотичних, непослідовних заяв, зроблених протягом праймеріз, та спираючись на його дотеперішній імідж?
- Як ви самі сказали, можемо лише гадати. У даний момент можна аналізувати потенційну зовнішню політику Трампа на основі того, що він казав. Натомість, зовсім іншою є ситуація, коли хтось вже займає посаду і має за свої слова відповідати. Отже, слід фільтрувати те, що каже Дональд Трамп, оскільки наразі він не несе відповідальності за свої слова і вони ще не знаходять виразу в його діях. На додаток, Трамп не має жодного досвіду як у внутрішній, так і в закордонній політиці. У зв’язку з цим його слова значно менше важать, ніж у випадку Гілларі Клінтон. Вона не може собі дозволити багатьох радикальних висловлювань щодо зовнішньої політики, адже вона була державним секретарем США і несе набагато більшу відповідальність за те, що говорить.
- Але, однак, існує низка очікувань щодо такого ймовірного вибору. У нашому регіоні, в Україні та в Польщі, у зв’язку з ним є певні побоювання: а то через те, що Трамп збирається домовлятися з Путіном про долю наших та сусідніх країн без їхньої участі; а то через те, що серед його радників є люди, пов’язані з Кремлем, як, наприклад, Пол Манафорт, що також був західним лобістом інтересів Віктора Януковича. Отже, однак певні підстави для непокою існують, чи не так?
- Беручи до уваги слова Трампа, слід сприймати це як своєрідне повернення до відносин між супердержавами: Москва з Вашинґтоном повирішують усі справи. Америка велика й ми розмовлятимемо лише з великими. Менші країни можуть тому відчувати певний непокій, бо у риториці Трампа не чути про повагу до їхніх страхів та різноманітності. Трамп зосереджується на тому, що велике, сильне, що теоретично може протиставитися потужності Америки. Звідти його відома пропозиція, що він сяде собі з Путіном і вони про все удвох домовляться. Він переконаний, що у зустрічі віч-на-віч він у стані переконати свого опонента. Це, звісно, теоретично, принаймні, значить трактування Росії більш партнерськи, ніж це робиться в Білому домі зараз. З іншого боку, причиною непокою може бути відсутність певності Трампа щодо важливості функціонування НАТО в тій формі, в котрій воно функціонує зараз. Тобто опиняється під загрозою отой стрижень безпеки, що існує в країнах Центральної та Східної Європи. Окрім України, котра ще не входить до цього альянсу, хоч і намагається встановити з НАТО і США тісні відносини, купувати зброю, отримувати матеріальну, інформаційну і дипломатичну підтримку.
- Отже, чи Україна має причини для непокою?
- Чи Україна має непокоїтись? Гадаю, що якщо йдеться про риторичного Трампа, то так. Польща теж може хвилюватися з того ж приводу. Але сподіваюся, що це саме риторичний Трамп, а не Трамп-президент, якби його було обрано. Звісно, що дивлячись на групу консультантів, що працюють з кандидатом, завжди можна зорієнтуватися. Так, як Ви перед цим згадали, маємо там Манафорта, наприклад. Але команда Трампа ще дуже аморфна. Вона ще формується і, власне, там відсутні значимі прізвища. Там немає аналітиків і радників з перевіреним досвідом. Отже, з ними, як і з самим Трампом, невідомо в який бік вони повернуть. А під час з’їзду ми, радше, небагато про це дізнаємось. Не зникнуть теж наші сумніви щодо майбутньої зовнішньої політики Трампа. Треба зачекати на те, як вже під час передвиборчої кампанії у поєдинку-дебатах один-на-один він зійдеться з Гілларі Клінтон. Тоді звучатимуть дуже конкретні запитання. Як Трамп і його радники собі з цим порадять? Побачимо. Адже під час праймеріз він завжди міг відповісти: "не заглиблюймося в деталі", "подивімося, що принесе нам майбутнє" тощо. Зараз вже як кандидат він муситиме – а це вже серйозна зміна! – мати більш конкретні погляди. І, більше того, не зможе мати їх лише в такій ідеологічній формі, як, приміром, "я би хотів, щоби світ був прекрасним". Він буде змушений також відповісти на питання про те, які знаряддя використає, аби досягнути поставленої мети. Адже від моменту номінації він має демонструвати свою спроможність бути президентом. Тобто, має не лише формулювати ідеї, але також підібрати до них практичні та реалістичні знаряддя. Саме тоді можна буде розпитати Трампа, що саме він думає.
- Якщо говоримо про знаряддя, доступні Президентові США, то, звісно, їхній вплив як на внутрішню, так і загальносвітову політику важко переоцінити. Однак, часом говориться, що у випадку Сполучених Штатів влада їхнього очільника обмежена надзвичайно потужними державними інститутами. А отже, не факт, що Трамп буде в стані зреалізувати свої найрадикальніші і часто популістські плани. Прикладом є Президент Обама, що, зокрема, так і не зміг закрити в’язницю в Ґуантанамо попри свої обіцянки та низку кроків, зроблених у цьому напрямку. Чи Ви згодитесь з таким твердженням?
- Так, знаєте, у довшій перспективі – протягом, скажімо, року або довше – такі інститути діють обмежуючи владу президента. Вони можуть охороняти власні інтереси, власні стандартні процедури. З цим пов’язаний спосіб документообігу, необхідність збирання підписів, знайдення грошей на довготривалу політику. Інститути справді обмежують свободу дій. І вони напевно лагодили б стихійність Трампа. Однак, з іншого боку, президент має величезні можливості короткотермінових, швидких дій, що були б реакцією в екстрених ситуаціях. А їх важко передбачити. І тоді він має доступ до використання сили, може вдаватися до радикальних дипломатичних кроків, може формувати уяву американців і світу щодо того, що діється. І пізніше ці інститути муситимуть або скасовувати, або підтримувати його кроки. Отже, так не є, що Трамп, ставши президентом, матиме якийсь інституційний намордник. Лише певною мірою. Однак, у надзвичайній ситуації всі ці інститути значать небагато.
Нагадаємо, що нашим гостем був директор Центру американських досліджень Варшавського університету професор Богдан Шклярський, з яким ми розмовляли про ймовірну номінацію Дональда Трампа в кандидати у майбутніх президентських виборах у США, та, зокрема, про наслідки цього для України та Польщі.
Антон Марчинський