Близько місяця вже триває процес нормалізації взаємовідносин між Туреччиною і Росією, які зазнали кризи після того, як у листопаді минулого року турецька авіація збила російський бомбардувальник, котрий порушив її повітряний простір. Після цієї події Росія ввела торгово-економічні санкції по відношенню до Туреччини.
Взаємини між Анкарою і Москвою почали поліпшуватися з початком липня, коли президент Ердоган надіслав Путіну листа, в якому, як твердить Кремль, Туреччина перепросила за інцидент з літаком. Натомість, Анкара стверджує, що в листі висловлюється жаль через збитий винищувач Су-24 та слова з проханням про вибачення направлені до сім’ї російського пілота, який загинув унаслідок цих подій. Нині прокоментуємо черговий крок у взаєминах між Туреччиною і Росією.
А на зв’язку з нашою студією - експерт з питань енергетичної безпеки, шеф-редактор порталу biznesalert.pl Войцєх Якубік. І так, 9 серпня президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган їде до Москви на зустріч з президентом Владіміром Путіном. На ваш погляд, це нагода чинити тиск на Захід, оскільки обидва президенти намагатимуться доказати, що Євросоюз і США примушені зберігати добрі відносини з Туреччиною і Росією, бо без їхньої допомоги собі не порадять?
Войцєх Якубік: Президенти Туреччини і Росії намагатимуться подбати про свій імідж серед лідерів Заходу. Обидва диктатори, Владімір Путін і Реджеп Ердоган намагатимуться доказати, що в ситуації, коли Захід ображається на них за порушення прав людини, за придушення опозиції, обмеження Інтернету, вони вміють вести переговори і додатково, вміють спільно заробляти гроші. Туреччина і Росія обговорюватимуть енергетичні проекти, які мають об'єднати обидві країни. Перший – це газопровід «Турецький потік», а другий це будівництво атомної електростанції «Аккую». Перспективи цих проектів – різні. Оскільки проект газопроводу «Турецький потік» залишається на папері, так проект АЕС «Аккую» може стати вигідним договором з точки зору «Росатому», але й турків, які з цього об’єкта отримають електроенергію. Проте зустріч, яка відбудеться 9 серпня, матиме виключно символічний характер. Може відбутися підписання чергових рамкових угод, але тут треба шукати аналогії до подібних зустрічей із китайцями, яких росіяни проводять сотні, а з яких нічого конкретного не виникає. Реалізація нового газопроводу по дну Чорного моря, що його мав реалізувати Ґазпром, у ситуації, коли виступають обмеження пов’язані з санкціями, і в моменті коли маємо дешеві ціни на нафту, будівництво такого великого газопроводу (а «Турецький потік» мав би пропускати 63 мільярди кубометрів газу в рік, що у шість разів більше від того, що Польща експортує з Росії) буде просто шаленим проектом, який Ґазпромові буде надзвичайно важко реалізувати. Втім, це теж проект, який буде конкурувати, наприклад, з Nord Stream II, на якому, здається, росіянам залежить значно більше. Тобто, росіяни будуть змушені вибирати, і я не думаю, щоб вони вибрали «Турецький потік». Окрім того, турки – це лише одна з чотирьох ниток цього газопроводу. Росіяни ведуть боротьбу за дві нитки, ми побачимо скільки вдасться виграти. У кожному разі, цей проект радше не стане геополітичним проектом і символом наближення Туреччини з Росією. Тут бракує конкретних рішень, натомість є дуже багато заяв. А на додачу треба згадати й про те, що, як у справі Криму, так і в справі вірмен, та в питанні Кавказу, у Росії і Туреччини суперечні інтереси. Отже, факт, що в короткостроковій перспективі вони хочуть показати, що не перебувають в ізоляції, не наближає їх аж так сильно, щоб могла відбутися революція у російсько-турецьких взаєминах. В енергетичному секторі теж існують деякі обмеження, які не дозволяють й думати про якійсь революційні зміни. Але, звичайно, пропагандистські ЗМІ у цих країнах представлятимуть усе це в надзвичайно корисному світлі.
Отже, в яких категоріях ви сприймаєте цю майбутню зустріч президентів Туреччини і Росії. Чи це такі «пробні кулі», тестування Заходу, як, та наскільки можна собі дозволити?
В.Я.: Турки відкриваються на різні напрямки, а Росія – це лише один із них. Останнім часом відбулася нормалізація взаємин з Ізраїлем, проте інтереси Туреччини на Заході залишаються без змін. Туреччина, як член НАТО, як претендент до вступу в ЄС потребує взаємин із Заходом, і може на них заробляти дуже багато. Турки підкреслюють, що вони, як і раніше, залишаються прихильними до проекту південного коридору, тобто мережі газопроводів, які мають постачати каспійський газ на європейський ринок. Це удар в інтереси Ґазпрому, який є дуже корисним з погляду Туреччини, котра хоче бути транзитною країною, щоб заробляти на посередництві торгівлею газом. Саме й на те, зокрема, нормалізовано взаємини з Ізраїлем, щоб спільно використати багаті ресурси Середземного моря, і їх теж відправити в Європу. Отже, Ердоган поводиться неначе як чистокровний близькосхідний купець, хоче підняти ставку, щоб за вдалу співпрацю європейці заплатили більше. Проте, Захід і Туреччина приречені один на одного, незважаючи на те, що в Туреччині відбувається. Для демократичних рухів у цій державі – це дуже погана новина. Жорсткі інтереси призводять до того, що Туреччина не вийде з НАТО, не змінить своїх пріоритетів у закордонній політиці, хоч, природно, може виконувати певні жести в бік Росії, бо це вигідно, як Ердогану, так і Путіну. Тим паче, що Путін змушений показати силу, оскільки російські ЗМІ наближення з Туреччиною висвітлюють, як прояв перемоги над Ердоганом після періоду його заяв на адресу Росії.
Тут ще додаймо заяви представників турецького уряду, які вимагають ліквідації візового режиму з ЄС, і заявляють, що в іншому разі угода щодо біженців перестане зобов’язувати, а отже ЄС зіткнеться з проблемою чергової хвилі іммігрантів. Отже, політична гра продовжується?
В.Я.: Звичайно, Туреччина надалі розраховує на якесь порозуміння, її гра стає дедалі більш ризикована і показна, оскільки в самого Ердогана дедалі більші амбіції. Він виростає на близькосхідного диктатора, який хоче відбудувати Османську імперію. Отже, як на внутрішні, так і зовнішні потреби, він має створювати імідж сильного лідера, котрий вистояв у час державного перевороту, і тепер має навести порядок.
У ситуації, коли на сході і півдні Європи маємо двох диктаторів, які проявляють імперські схильності, і в яких інтереси – різні, то скажіть, наскільки реальний цей союз?
В.Я.: Союз Росії з Туреччиною реальний лише на рівні заголовків у ЗМІ. Напевно – це стане частим мотивом пропаганди в Росії та в Туреччині, бо нині - це вигідно. Натомість у довгостроковій перспективі інтереси турків і росіян розходяться. Ці країни протягом довгих віків ведуть боротьбу за впливи у басейні Чорного моря та на Кавказі. Це суперництво продовжується, і факт, що на мить настане час простою, нічого не змінить. Тут можна зауважити, що і сили НАТО і ЄС ставляться до Туреччини, як до раціонального гравця, який після періоду ображання, знову нормально сяде за стіл переговорів. Чинником, якого передбачити не можна, є те, що дійсно, президент Туреччини нині має більшу владу, і якщо вирішить повестися нераціонально, то зупинити його буде важко. Але треба розраховувати на те, що як і досі, він залишиться раціональним гравцем і нічим не здивує.
Гостем нашої студії був експерт з питань енергетичної безпеки Войцєх Якубік.
Розмова у прикріпленому файлі
Лідія Іванюх