Спочатку минулої п’ятниці, а згодом – у понеділок, до українського політичного життя повернулася така собі примара з минулого: за допомогою відеозв’язку, перебуваючи в Росії, Віктор Янукович взяв участь у судовому процесі над колишніми «беркутівцями», яких звинувачують у розстрілі Майдану.
Про те, чому ця особа раптом згодилася взяти участь в цьому процесі та знову опинилася на вустах всієї України, а також про інші політичні події, ми розмовляємо з канадсько-українським блогером Олегом Пономарем.
- Отже, пане Олеже, як би ви прокоментували повернення біглого президента, принаймні таке напіввіртуальне, наразі?
- Перш, ніж у зв’язку з ним сталися ці дві події – два допити, десь за два тижні прокремлівські ЗМІ в Україні та лідери громадської думки у Фейсбуці, що орієнтуються на Кремль, почали популяризувати в суспільстві таку тезу: подивіться, що зараз відбувається в Україні, а, дивлячись на це, подумайте, чи Янукович справді був такий поганий. А може, навіть, він був не гірший за теперішнього президента. Тобто, отаку тезу, такий темник вони намагалися вживити до масової свідомості за допомогою суспільних мереж, зокрема Фейсбука, газет. Отже, таке шоу з Януковичем готувалося. З цього можна зробити висновок, що деякі сили як у Москві, так і в Києві зацікавлені в поверненні Януковича до політичної кухні України в тій або іншій ролі як альтернативи Порошенкові або, можливо, як кандидата на місцевого керівника майбутнього «ДНР-ЛНР». Вони мають бути в складі України, однак там ще повинні відбутися місцеві вибори. Отже, ці сили проводять такий собі кастинґ. І таку я бачу мету.
- А які шанси вони мають на її досягнення?
- Найцікавіше, що Янукович навіть з такою метою впоратись не може. Настільки він безперспективний і слабкий як політик, що зараз стало очевидним для всіх, що це чергова невдала спроба Росії провести якусь політтехнологічну операцію. Це явний провал. Навіть його симпатики, дуже критичні до теперішньої української влади, дивлячись на нього, на те, як він висловлює свої думки і просто на те, як він зараз виглядає, не можуть зрозуміти, навіщо він потрібний.
- А як загалом виглядає зараз ситуація в російсько-українському конфлікті, зокрема, з огляду на чергову зустріч у рамках «нормандського формату», яка відбулася в Мінську у вівторок?
- Отже, «нормандська четвірка»… Йшов процес «Мінська-3». Ми про це багато разів з вами розмовляли. З більшим чи меншим успіхом він, однак, просувався, і відбувалися зустрічі як на вищому рівні «нормандського формату», так і часто були зустрічі на рівні міністрів закордонних справ. А окрім цього ще зустрічалися експерти як з боку України, так і Росії. Отже, якось цей процес розвивався. Щось вдалося вирішити, щось можна було планувати. Натомість, за наступними зустрічами можна було побачити, чи це виконується, чи ні. Натомість те, що мало місце в Мінську у вівторок – відбувалося за інерцією від цього процесу. Після Берліна треба було звірити «дорожню карту». Але зараз я вже не так багато чекаю від цієї зустрічі, як це було б у випадку, коли б перемогли демократи. Тоді всі ці події розвивалися б в одному політичному руслі, тобто передбачувано, вже по відомих рейках. Зараз, натомість, у зв’язку з тим, що було обрано Трампа, ніхто не знає, що буде далі. Чи цей процес уповільниться, чи, може, прискориться, або навіть на якийсь час призупиниться. Наразі весь світ завмер в очікуванні на середину січня, коли Трамп увійде в свої повноваження і його адміністрацію буде повністю сформовано. Тому жодних результатів очікувати від цієї зустрічі я не можу. І, зрештою, учасники цих переговорів, що вирушили туди з нашого боку, заявляли, що там мали вирішуватися технічні питання, пов’язані, зокрема, із обміном заручниками. Тобто, великого прориву ми не бачимо, та, наразі, й не чекаємо на нього. Однак, це, все одно, рух у правильному напрямку. Принаймні, вони прояснять позиції сторін щодо миротворців тощо. Адже, зустрічатися треба в будь-якому разі. Це ліпше, ніж воювати. Я так вважаю.
- Пане Олеже, я би хотів звернутися до ще одного питання. Останнім часом як в українській, так і в міжнародній політиці, неймовірно вагомим фактором, що впливає на перебіг подій, стає популізм. Якщо зараз зосередитися на Україні, то, власне, як ви й прогнозували в одній з наших попередніх розмов, такий чинник став особливо помітним восени і передусім він скерований на дестабілізацію ситуації. Як ви це прокоментуєте?
- Те, що стосувалося мого прогнозу на осінь і те, що популісти розхитуватимуть ситуацію в країні – все це, однак, більше стосується нашої війни з Росією, і того також, що Росія визначила для себе, що військовим шляхом вона України не знищить. Саме тому вона зробила ставку на своїх агентів впливу, кинула на це всі свої сили. Передусім це ті партії в Україні, на котрі вона може вливати для розхитування ситуації. Програмою максимум тут є дострокові парламентські і президентські вибори. Тому, популізм тут є лише одним з інструментів, що Росія використовує у внутрішній політиці України. Отже, нашу гарячу осінь треба тут відділити, коли ми загалом говоримо про тему популізму.
- А якщо йдеться про його глобальний вимір?
- Я вважаю, що суспільство, загалом планета Земля, людство, не переживають зараз великих глобальних потрясінь. І це перетворює його у споживацьке суспільство, в суспільство шоу та легких рішень. Для прикладу візьмемо три великі світові потрясіння минулого століття: Велика депресія, Друга світова війна і боротьба з комунізмом, тобто Імперія зла, Радянський Союз. Подивіться, що тоді відбувалося. Коли була Велика депресія, в Америці був Рузвельт. В таких випадках, коли перед країною або планетою постають серйозні виклики, популізм не має ґрунту. Рузвельт виступав щоденно по 15 хвилин на радіо і прямо та відверто говорив людям про те, що на них чекає і що слід робити. Він казав, що буде дуже важко, що ситуація справді важка, проте ми повинні робити те й те. Тобто, це була антипопулістська позиція. Те саме відбувалося за Другої світової війни. Черчилль звертався до своїх співгромадян так: я вам взагалі не обіцяю нічого доброго, лише кров, піт і важку працю. Однак, якщо ми це здолаємо, то здолаємо насправді. Це також абсолютна протилежність популізму. Тепер візьмімо Радянський Союз, Імперію зла. Такі великі виклики викидають на поверхню відповідальних політиків. Тетчер, Рейґан говорили прямо і домоглися результату: Радянського Союзу не існує.
- Однак, після цього минуло тридцять років і ситуація виразно змінилася.
- Теперішнє суспільство – це суспільство легких рішень, суспільство соціальних мереж. Люди не хочуть думати, приймати складних рішень і, найголовніше, нести за них відповідальність. Всі хочуть простих варіантів і аби все було добре, проте, так не буває, адже існують об’єктивні закони історії, економіки: за все, що відбувається в суспільстві, країні, треба платити. Ультраправі та ультраліві в багатьох країнах пропонують такі прості рішення: візьмемо, та за одним замахом виселимо всіх емігрантів, або замкнемо кордони, збудуємо стіни тощо. Всі вони також популісти. Натомість в усьому світі вони набирають вагу, бо люди просто не хочуть нести відповідальність за свої рішення і дії.
Антон Марчинський