Уже за мить новообраний, 45 президент США Дональд Трамп складе присягу. На те, як конкретно виглядатиме міжнародна політика США під проводом Трампа, нині ще точно відповісти експерти не є в змозі, але безумовно очікуються зміни. А отже, чи ці зміни можуть впливати також на політику Польщі щодо України?
Експерти Лукаш Адамський з Центру польського-російського діалогу і порозуміння та Рафал Садовський з Осередку східних студій звертають увагу, що нині геополітична ситуація України, у зв’язку з низкою змін, що відбуваються зокрема в Європі, досить складна, тому, - наголошує Лукаш Адамський, - Київ повинен робити ставку на союз із Варшавою.
«Польща - це природний союзник України, так, як Україна є природним союзником Польщі. Звичайно, нам дещо заважають емоції, які викликає історія, але їх можна подолати. Тут перешкода в тому, що серед представників української еліти, здається, існує надто мала свідомість факту, що в інших західних країнах ставлення до України може бути ситуативне, натомість для Польщі підтримка незалежної, суверенної України від 25-ти років залишається незмінним пріоритетом. А з ранішого періоду у нас є ще традиції союзу Пілсудський-Петлюра. Тобто підтримка вільної України, – це наш безперечний державний інтерес, і жодна з польських політичних партій не ставить цього під сумнів. А отже, цей союз потрібний» - наголошує Адамський.
Тому, враховуючи можливість радикальної, або певної зміни політики США щодо України, Польща повинна в першу чергу дбати про те, щоб світовий порядок спирався на міжнародному праві – підкреслює експерт.
«А отже, якби у Вашингтоні виникло бажання домовлятися з іншими великими країнами, якби виникло бажання провести чергову Ялту, Польща повинна докласти зусиль, щоб зі свого боку збільшувати політичні витрати такої операції. Це можливо зробити мобілізуючи європейські країни до того, аби вони реалізували принципову лінію політики. Тобто, якщо Трамп фактично визнає анексію Криму Росією, Європа повинна чітко заявити, що вона цього ніяким чином не визнає, ні «де-юре», ні «де-факто», тобто ні в принципі ні на практиці. Отже, Польща може, і повинна, мобілізувати союзників, особливо Німеччину та весь наш регіон, і повинна теж дбати про те, щоб будь-які порозуміння стосовно можливого закінчення війни в Україні були для України корисними» - зазначає експерт.
Рафал Садовський з Осередку східних студій вказує, що хоч на найвищому політичному рівні можливості Польщі можуть бути дещо обмежені, та все - таки, в регіональному вимірі Варшава має здатність впливати.
«Тут ідеться про партнерів із країн Євросоюзу, які поділяють нашу точку зору. Це не лише Німеччина, але й Великобританія, де вислови Дональда Трампа щодо України прийнято з великою обережністю. Це теж країни нашого регіону. Звичайно, для Польщі це означає посилення активності, але наш потенціал в цьому питанні доволі великий. Тут важливе значення має також сама Україна, а точніше те, щоб українці давали нам позитивний привід для їх підтримки. А отже, у мене на увазі хід реформ над Дніпром та стабілізація внутрішньополітичної ситуації в державі. Враховуючи нинішні геополітичні виклики, політичний клас України мусить усвідомлювати, що для них ситуація складається не надто корисно, бо серед країн Заходу дедалі помітнішою стає втома українською темою та постійною підтримкою України, яка, в свою чергу, не в повні виправдовує покладені на неї сподівання» - звертає увагу Садовський.
Однак, в оцінці Лукаша Адамського, нині щодо України не можна вести політики обумовленості.
«У нинішній ситуації ми маємо справу з агресією одного із сусідів Польщі, який додатково має ядерну зброю, на іншого з сусідів Польщі. А отже, на мій погляд, незважаючи на темпи реформ в Україні, ми повинні закликати до якомога більшої і сильнішої підтримки України. Тим паче, що тут вже не йдеться лише про підтримку України, тільки про підтримку певних принципів, і засад, на які взагалі спирається міжнародна безпека. Якщо ми дозволимо на те, щоб одна країна безкарно проводила наступ на іншу країну та загарбувала частину її території, то у нас немає ґарантій, що така ситуація не повториться деінде, а можливо навіть у Польщі».
Експерт Лукаш Адамський з Центру польського-російського діалогу і порозуміння звертає також увагу на те, що хоч українське суспільство та політики Заходу розчаровані ходом і темпами реформ над Дніпром, та все - таки нинішню українську команду можна назвати найбільш прореформаторською за останні 25-ть років.
«Парадокс у тому, що після 2014 року, після Майдану та після трансформації суспільного менталітету очікування дуже великі. Натомість, ці реформи, хоч половинчасті, та все - таки проводяться. Ми маємо вже певну економічну стабільність в Україні, українці створили свою армію, держава стає ефективною, проведено реформу поліції, якби такі реформи провів Кучма, Ющенко чи не згадуючи вже – Янукович, - то цих політиків названо б великими реформаторами» - зауважує Адамський.
Співрозмовники Польського радіо згодні, що в польсько-українських взаємовідносинах невід’ємною складовою залишається спільна непроста історія. Експерт осередку східних студій Рафал Садовський вказує однак, що у взаєминах треба базувати на тому, що об’єднує а не ділить.
«Історія -це важлива тема, проте не єдина. Польщу та Україну поєднує ряд інших аспектів, які ми розвиваємо, і в яких маємо успіхи, - це, зокрема економічні, бізнесові чи політичні взаємини. Отже, ми не повинні дозволити на те, щоб ці відносини в інших секторах, стали заручниками історичних питань. Звичайно, українцям треба говорити про нашу точку зору, про наше бачення та оцінку історії, треба вести діалог, але історія не повинна впливати на нашу співпрацю у тих галузях, які важливі, і для Польщі, і для України».
Експерти згодні, що в польсько-українських взаємовідносинах обминати історію не вдасться, тим паче, що історія має дуже великий потенціал для мобілізації громадської думки, як над Дніпром, так і над Віслою. В Україні знання щодо польської політики, польської вразливості досить обмежені, що в результаті не залишається без впливу на емоційність історичного діалогу між нашими країнами.
Л.І.