Російська пропаганда стала проблемою не лише для України, проти якої Москва вчинила неприховану збройну агресію. Про небезпеки маніпулювання свідомістю громадян Москвою вже кілька місяців поспіль говорять в Сполучених Штатах Америки, в Німеччині та інших країнах Євросоюзу. Якими є новітні методі російської пропаганди і чому вони стали такими успішними в цілій низці держав світу?
Стурбованість агресивною політикою Росії останніми роками висловлюють всі її європейські сусіди від Балтійського до Чорного морів. Але найвразливішими для цієї політики Москви стали ті держави, що не просто мають з Росією спільні кордони, а й спільні культурні зв'язки. Саме на обмеження цих культурних, як їх називають в Росії, "скрєп" скерована останнім часом діяльність українського уряду, вважає помічниця депутата Верховної Ради Анна Камуз:
«Чим Україна відрізняється від тієї самої Польщі? У нас немає мовного кордону. У нас більшість людей спілкуються російською мовою і це величезна проблема. Сучасні діти ідуть в англомовний сегмент інтернету і гуглять запити англійською мовою, бо український сегмент, на жаль, ще не такий розвинений, як російськомовний. Але гарно було би стимулювати рух до Європи і вибудовувати цей мовний бар'єр».
На підтримку цієї думки, під час експертного круглого столу в Києві держсекретар міністерства інформаційної політики України Артем Біденко навів свої аргументи, що доводять швидке переростання проблеми зі суто інформаційної в проблему національної безпеки:
«У нас була величезна критика щодо заборони російської мережі "В контакте". Треба зрозуміти, що одна з ключових проблем, чому Служба безпеки це зробила, це тому, що ця мережа використовувалася для організації, комунікації, для контактів тих людей, які можуть, або хочуть здійснювати такі речі, які робляться сьогодні в Європі. Це наїзди автами на людей, вибухи і організація терористичних актів».
Протистояти небезпечній російській пропаганді значно ефективніше можна в разі об'єднання зусиль різних держав, переконаний кандидат політичних наук Євген Магда. Він порадив українській стороні не замикатися в своїх національних кордонах, а виносити проблему на міжнародний рівень:
«Я переконаний, що Україна має транслювати всю наявну в неї інформацію про гібридну війну, про гібридну агресію Росії. В нас є для цього зацікавлені споживачі цієї інформації, насамперед всередині України. І наші сусіди – Польща, країни Балтії, Румунія. Це, можливо, і країни Балкан – та сама Чорногорія, яка зіткнулася з подібними проблемами».
Коли західні аналітики говорять, що Росія відродила радянську пропаганду, то це стає применшенням досягнень сучасного московського режиму, вважає президент київського Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар. На його думку, зараз Кремль значно перевищив досягнення і комуністичного режиму СРСР, і нацистського режиму Німеччини.
«Це не просто інформаційні масиви з правди, напівправди та висмикнутих з контексту висновків, що було притаманно для радянської пропаганди. Це вже своєрідний "гай-тек" мистецтва пропаганди і доктор Ґеббельс на цьому тлі виглядає тут просто хлопчиком. Тому що, використовуються також методи психо-сугестивного впливу на масову свідомість через телевізор».
Експерт вважає, що даремно західні дослідники забули про експерименти пізнього радянського режиму з випуском на телеекрани Анатолія Кашпіровського і Алана Чумака. Він нагадав, що за однією з гіпотез, це було відпрацювання передових методів тоді ще радянської пропаганди. Хоча це не врятувало Радянський Союз від розвалу, а російській владі в 90-ті роки було не до того, з приходом до влади режиму Путіна ці методи стали відроджуватися, зазначив Гончар.
«Провідні російські телеканали тепер не просто дезінформують глядачів, а роблять цільові програмні установки: в Києві хунта, нацистський режим, бандерівщина… Паралельно вмикають критичні підходи споживача до решти інформації з телеекранів. Це робиться методами, які можна пов'язати з масовою сугестією».
Ще одним важливими аспектом теперішньої російської пропаганди Гончар вважає секторальний вплив за напрямками, які становлять інтереси для нинішньої російської влади. За приклад він навів нинішню інформаційну боротьбу за російський проект побудови ще одного обхідного газогону з Росії до Німеччини по дну Балтійського моря "Північний потік-2". Попри стандартні пропагандистські ствердження про те, що російський газ нібито найдешевший для Європи, що такі маршрути кращі за будь-які інші транзитні газогони, що такі проекти зміцнюють відносини і довіру ЄС і Росії Москва використовує і методи непрямого впливу вважає експерт. На його думку, за умов зростаючої підозрілості Заходу до Росії останніми місяцями, саме такі методи стають найбільш ефективними для просування російських інтересів у світі. Серед таких способів Гончар згадав про фінансування Москвою різноманітних досліджень західних науково-експертних центрів.
«Здається доктор Ґеббельс говорив, шо чим більше брехня, тим охочіше в неї вірять. Це така брехня, яка звучить нібито дуже переконливо, бо за нею іде ціла низка обґрунтувань. Наприклад, нещодавно з'явилося дослідження Кельнського центру, де йдеться про те, що в разі побудови "Північного потоку-2" відбудеться падіння цін на газ для кінцевих споживачів від 13 до 30 відсотків. Здається, звучить переконливо. Адже хто буде проти, особливо з кінцевих споживачів, якщо знизиться ціна? Але насправді це пряма і цинічна фальсифікація. Створюється така собі псевдонаукова шкаралупа, яка нічого не має спільного зі справжнім станом речей. Адже насправді, цей арґумент легко б'ється: якщо в Європі справді хочуть дешевого газу для споживачів, а Росія дійсно хоче дати Європі більше газу, то нічого не заважає вже зараз, без побудови нового газогону, використати надлишкові потужності української газотранспортної системи перекинути на європейський ринок ті додаткові обсяги газу, які мають бути перекинуті "Північним потоком-2". І не колись, після спорудження нового маршруту, а вже зараз».
Така пропаганда, як зазначив Михайло Гончар , майстерно вплітається в бізнесові та політичні процеси і це дає потужний ефект мультиплікації. Протидія цим видам пропаганди Москви у світі, на думку експерта, залишається не надто ефективною:
«Ті центри стратегічних комунікацій, що створені в ЄС і НАТО, наразі працюють з розвінчання старих і нових міфів російської пропаганди. Якщо вони будуть займатися тільки цим, чи показувати, які мають місце випадки дезінформування, то перемоги над такою пропагандою не отримати, бо вони будуть завжди на крок позаду. Вони будуть розповідати про щось, у що вже повірили».
Ефективною протидія новітнім методам пропаганди може бути лише тоді, коли це стає діями на попередження, впевнений Гончар. За приклад такої контрпропаганди він навів діяльність західних інформаційних центрів проти пропаганди Радянського Союзу під час холодної війни.
Вільгельм Смоляк