Україна та Польща мають докласти зусиль, щоб подолати напруження у стосунках двох суспільств через емоційну пам’ять щодо конфліктних подій спільної історії. З усіх можливих сценаріїв подальшого розвитку двосторонніх відносин має стати сценарій «дружба заради перемоги». Такими стали головні висновки круглого столу «Польсько-українські стосунки: що далі?», який організували в Києві Інформаційний центр «Міжмор’я», Національний історико-архітектурний музей «Київська фортеця» і Клуб видання «Gazeta Polska» в Києві.
Добросусідські відносини поляків та українців затьмарені подіями останніх трьох років. Саме в цей період польські націоналістичні угрупування зосередили увагу польського суспільства на трагічних подіях спільної історії двох народів, а чимало українських політиків виявили пасивність і серед них запанували настрої «забути про Польщу» на найближчі кілька десятків років. Такий гіркий підсумок останніх років підбив у своєму виступі експерт Інформаційного центру «Міжмор’я» Юрій Міндюк. Він нагадав, що головними темами протистояння, що його старанно сіяли між поляками та українцями певні кола, стали трагічні події на Волині 1943 року та спроби реабілітувати повоєнну акцію «Вісла», тобто виселення комуністичним режимом польських українців з їхніх етнічних земель.
– Вони шукали будь-які проблеми, які би були між нами негативи. Такі націоналістичні інтернет-портали були довший час маргінальними, але від 2014 року вони стають на польській інформаційній арені доволі впливовими, починають набирати оберти, в них з’являються серйозні партнери. З’являється таке поняття, яке до цього часу практично не згадувалося в соціології, як 3-5 відсотків антиукраїнськи налаштованого виборця в Польщі. Цей фактор стає системно організованим у Польщі від 2014 року. Від цього моменту вони починають бути медіа-хітами. За соціологічними дослідженнями впродовж останнього півроку, з’явилося близько 30 відсотків скептично налаштованих до України мешканців Польщі.
Офіційний Київ, як вважає експерт, залишався всі ці роки досить пасивним. А серед українських політиків ширилася думка про те, що поляки виховали покоління, яке вже ніколи не буде дружнім Україні. А значить, Києву «слід забути про Польщу років на 25». Однак найближчим часом, застеріг Міндюк, можна очікувати нового загострення в україно-польських відносинах і приводом може стати проблема численних українських трудових мігрантів у Польщі.
– Третя сторона докладає зусиль, щоби спробувати осідлати українських заробітчан у Польщі. Вже кілька незрозумілих профспілкових організацій України, якими керують люди з попередньої політичної обойми, почали створювати профспілки українців у Польщі. Наші опоненти працюють над тим, щоби створювати вже не тільки історичні, а й соціальні конфлікти. Щоби українці почали нарікати на поляків, що вони погано з ними поводяться як роботодавці. А поляки почали ставити питання до українців. Там, де розвивається конфлікт, там завжди виникають негативні емоції, пробиття, протистояння, сегрегація. А півтора-два мільйони людей на території іншої країни, це серйозна сила.
Польщі та Україні критично бракує позитивних жестів з обох сторін, які би мали закріплювати їхні партнерські і дружні стосунки. Критично бракує спільних заходів великого формату, таких як спільні фестивалі з нагоди позитивних подій співпраці між двома народами в минулому, вважає експерт. А тим часом, зосередження на самих лише взаємних проблемах створює родючий ґрунт для ксенофобії та національної нетерпимості, що стає передумовою для маніпуляцій відносинами двох країн третьою стороною, переконаний Міндюк.
– Як один наш візаві з польського боку нещодавно сказав: «Доки ми тут з вами сваримося, у Кремлі потирають руки, що ми виконуємо за них усю роботу».
Як це не дивно, сталося так, що і ворожнеча до України з боку Росії, і добросусідство з Польщею спричинили спроби обох цих держав накинули українцям їхнє бачення історії України, зазначив у своїй доповіді інший експерт центру «Міжмор’я» Юрій Гончаренко. Якщо Росія не визнає жодних компромісів і намагається повернути своє домінування воєнною силою, то польська сторона, на думку історика, не враховує, що 2014 року, з початком війни на відкидання агресії Росії, почала народжуватися українська національна держава та національна ідея українців. Зворотним боком цього стає болісна реакція на будь-які закиди, поради, вимоги сторонніх, навіть дружніх націй в цих питаннях. У результаті, спроби вплинути на українську історичну пам’ять мають зворотний ефект.
– Можливо, років за 50 дискусія навколо постатей Бандери і Шухевича буде менш емоційною і важливою для українців. Зараз робити нам будь-які вказівки, хто для нас герой, а хто ні – це абсолютно шлях в нікуди. Наприклад, за результатами нещодавнього соціологічного опитування, майже 50 відсотків українців схвально ставляться до ОУН-УПА, хоча 2016 року таких була лише третина.
Першою симетричною відповіддю на дії з польського боку, як вважає Гончаренко, стало відкриття 15 жовтня меморіального комплексу полеглим січовикам Карпатської України, під час якого за участі українських високопосадовців було відкрито пам’ятники, де була згадка про «польських окупантів». Експерт розглядає це як «жест попередження про необхідність зупинитися у взаємних звинуваченнях з питань історії».
Тим часом, не можна знімати відповідальність і з українських політиків та державних діячів, вважають учасники круглого столу. Адже навіть серед колишніх полонофілів в Україні чомусь стала поширюватися думка про невідворотність охолодження стосунків з Польщею, покращення яких слід чекати не раніше, як за 25 років. Такі люди вважають, що поляки виховали покоління, яке вже ніколи не буде позитивно налаштованим до українців.
Віддати історію історикам, вивести її з політичної сфери і вивчати спільну історію на засадах гуманістичних цінностей закликав обидві держави журналіст і голова Клубу видання «Gazeta Polska» в Києві Юрій Рудницький.
– Головний зміст спільної історичної позиції – це цінність людського життя і людської гідності як найвища вартість. Діалог може бути успішним, якщо ми матимемо саме цю цінність перед собою. Можна і треба встановлювати точну кількість жертв українсько-польського протистояння в ХХ столітті з обох боків. Але якщо ми не матимемо на увазі саме цю цінність, то, зрештою, який в цьому сенс?
Але набагато продуктивнішим став би пошук зближення Польщі та України через реалізацію спільних економічних, інфраструктурних та оборонних проектів. Цілу низку таких проектів, що вже впроваджуються польськими та українськими зброярами навів гість з Польщі, аспірант факультету міжнародних та політичних студій Яґєллонського університету Міхал Марек. Серед них він згадав про модернізацію за стандартами НАТО танка Т-72, який обидві країни відправляють на експорт. А також спільне виробництво ракети Р-27 класу «повітря-повітря» для польської армії. Ще одна спільна українсько-польська ракетна система залпового вогню Stokrotka поєднала в собі польські автомобільні засоби WB Group і українську ракетну технологію «Укробронпрома». Ці приклади співпраці, за словами Міхала Марека, мають замінити нинішнє панування в пресі підозрілості і недоброзичливості.
– Дуже позитивно було би, якщо б з’являлося більше таких інформацій про спільні стратегічні інтереси, про конкретні заяви, про спільні конкретні справи, які можуть зацікавити пересічних людей. І про конкретні успішні проекти, які підготують ґрунт для проектів більшого масштабу. А також зосередження на економіці і співпраці. Що більше буде контенту про спільні польсько-українські успішні проекти, то менше буде місця для контенту історичного. Таким чином зможемо змаргіналізувати історичні теми у медіа-просторі. Така демедіалізація історичних питань має допомогти тому, щоби історичні теми залишити історикам. Щоб вони не були політизовані, щоб вони не були аж так сильно присутні в інформаційному просторі.
В Польщі та України є багато спільних стратегічних інтересів і вони стали успішно реалізуватися на міждержавному рівні в останні місяці, зазначили українські та польські експерти. Їх надихають спільні заяви і декларації стосовно вирішення проблеми вивчення рідних мов нацменшинами обох держав, співпраці за проектом будівництва міжнародної автотранспортної магістралі Via Carpathia, угоди про будівництво додаткових чотирьох пунктів пропуску на кордоні двох країн, а також спільний лист до Європейського Союзу про неприпустимість реалізації проекту російського газопроводу «Північний потік-2».
Вільгельм Смоляк