Взаємини України з Білоруссю останнім часом значно погіршилися на тлі збільшення випадків збройних сутичок на Донбасі, напруженості стосунків офіційного Києва із сусідніми державами в Європі та воєнних приготувань Росії, які викликають стурбованість Заходу. Територія Білорусі стала небезпечною для українців після затримання там російськими спецслужбами у співпраці з білоруськими силовиками кількох українських громадян. Українські дипломати закликають не ставити остаточного хреста на Білорусі, Водночас Київ не приховує своїх приготувань до найгіршого – відкриття на додачу до східного ще й білоруського воєнного фронту.
В дипломатичних колах вважають добрими особисті стосунки президентів Білоруси Олександра Лукашенка та президента України – Петра Порошенка. Ще в липні цього року Порошенко тепло вітав у Києві візит Лукашенки, якого він називав «шановним і дорогим президентом дружньою нам республіки Білорусь»:
Цей візит черговим і вагомим підтвердженням наших добросусідським відносинам, які будуються на принципах рівноправного партнерства і довіри. Скажу більше: це візит не просто партнера України, а надійного друга – мого і України – який завжди готовий нас підтримати.
Проте вже 25 серпня в Білорусі затримали українського юнака Павла Гриба, який поїхав туди для зустрічі з дівчиною, був згодом заарештований вже російським судом і досі перебуває за ґратами в Росії. 17 листопада білоруські спецслужби затримали за підозрою у шпигунстві власного кореспондента «Українського радіо» Павла Шаройка. Після цього посол України в Білорусі Ігор Кизим зазначив, що українські урядовці почали відмовлятися від візитів до Мінська. Пізніше білоруська влада затримала українського промисловця Олександра Скибу за звинуваченням у хабарництві. В другій половині листопада білоруські прикордонники затримали трьох українців, що збирали ягоди поблизу міждержавного кордону. А Мінськ оголосив персоною нон ґрата радника посольства України в Білорусі Скворцова. У відповідь Київ «за принципом взаємності» вислав одного з білоруських дипломатів.
Напруження у двосторонніх стосунках додали військові навчання «Запад-2017», які провела на території Білорусі Росія. Київ відреагував посиленням приготувань до зростання воєнної загрозу з боку Білорусі, сказав журналістам міністр закордонних справ Павло Климкін:
Комусь вигідно побудувати логіку щодо України, яка буцімто працює в Білорусі, що за визначенням є тотальною дурницею. Ми вважаємо, що це єдина логіка. Це такі навчання, де відпрацьовувалися саме наступальні операції. Росія намагалася дурити весь цивілізований світ щодо мети і обсягу навчань. Там були і мобілізаційні елементи. От я був на безпековому форумі в Галіфаксі – всі, абсолютно всі згідні з тим, що це свідоме відпрацювання можливих наступальних операцій і шантаж. Тому той, хто це робить, має усвідомлювати свою відповідальність.
Причинами погіршення відносин Києва і Мінська українські дипломати та експерти називають зростання тиску на Білорусь з боку Москви. Так київський політолог Віктор Небоженко сказав Польському радіо, що Кремль недвозначно загрожує режиму особистої влади президента Лукашенки:
Лукашенка в дуже тяжкій ситуації. Він розуміє, що будь-якої миті може статися державний переворот. Це буде називатися інакше, наприклад, "повстання працівників якоїсь мінської фабрики…Але його погіршення стосунків з Києвом пов'язане із його спробами довести Москві, що він договороспроможний у стосунках із Кремлем, а не грає якусь іншу гру. Коштом погіршення стосунків із заходом і з Києвом Лукашенко намагається залишитися молодшим партнером Кремля, – вважає політолог.
На відміну від нього, екс-міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко заявив, що і Київ не знайшов вагомих причин збереження добросусідських стосунків з Мінськом:
Білорусь не має причин бути дружньо налаштованою до України. Намагання української влади впродовж останніх років налагодити прогресивну співпрацю з режимом Лукашенки насправді не мали під собою реальної основи. Це призвело до того, що не виключно під впливом російської сторони відбулося це загострення. Я думаю, що тиск з боку Росії просто посилився. А залежність Білорусі від Москви є цілком очевидною і вони ніяк не можуть проміняти те, що є важливим у відносинах з Росією на те, що пропонує Київ. Та й Київ нічого особливого і не пропонував. У нас немає на цьому етапі стратегії відносин з Білоруссю з урахуванням того, що існують серйозні обмеження. Це несприйняття Білорусі в Євросоюзу, де теж мають серйозні проблеми як будувати свої стосунки з таким режимом в центрі Європи.
Тим часом у Києві почали щораз частіше ставити питання про те, чи варто Україні продовжувати переговори з Росією в мінському форматі на білоруській території. Останньою краплею, що переповнила чашу терпіння скептиків стало голосування Білорусі в ООН проти резолюції, що засуджувала російську анексію Криму. Після цього Віктор Небоженко закликав терміново змінити місце переговорів по Донбасу на "будь-яку іншу східноєвропейську країну, що межує з Україною". Але Костянтин Грищенко застеріг від поспіху в цьому питанні:
Нам треба робити те, що нам вигідно. Важко замінити Білорусь, тому ще вона близько, тому що туди можуть вільно приїздити представники з Росії, яким закритий в'їзд до країн Євросоюзу – багато хто з них під санкціями. Знайти такий з цієї точки зору, нейтральний майданчик, хоча з інших точок зору він і не дуже нейтральний, буде доволі важко. Або треба буде рухатись кудись в Азію, кудись в Казахстан, або в Сербі, що мабуть, теж для нас не дуже прийнято. Якщо не буде подальшого загострення, Мінськ лишатиметься для переговорів в Мінському форматі найкращим майданчиком.
Тим часом, в середині листопада міністр закордонних справ Білорусі Володимир Макей за підсумками зустрічі в Москві з очільником російського МЗС Сергієм Лавровим заявив про готовність Мінська «скерувати миротворчий контингент в зону російсько-українського військового конфлікту, аби сприяти відновленню миру». У відповідь, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України із законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Ігор Мосійчук застеріг проти цієї ініціативи як такої, що може стати своєрідним троянським конем Москви для України:
Після того, як ФСБ викрало українця Павла гриба з території Білорусі, після білорусько-російських навчань, які загрожували Україні і серйозно впливали в тому числі і на ситуацію на східному фронті і, найголовніше, після неголосування Білорусі в ООН за резолюцію по Криму в мене є величезний сумнів, що там будуть білоруські миротворці. В білоруськими миротворцями назвуться російські окупанти. Недаремно ж секретар ради нацбезпеки України Олександр Турчинов повідомляв, що там уже і техніку перефарбовують під миротворців.
Своєю чергою, перша віце-спікерка Верховної Ради і представниця України в гуманітарній підгрупі тристоронньої контактної групи Ірина Геращенко застерегла Білорусь від провокацій, якщо вона позиціонує себе миротворчою країною. Депутатка сказала, що зараз вже спричинилося до того, що посольство України в Білорусі працює в екстремальних умовах.
Тим часом, верховний головнокомандувач об'єднаних збройних сил НАТО з питань трансформації генерал Дені Мерсьє, під час листопадової Берлінської конференції з питань безпеки заявив агенції Reuters про зростання імовірності воєнних конфліктів у Європі. «Ми бачимо значне збільшення ризику виникнення великого міждержавного конфлікту», - сказав Мерсьє. Цього не виключає і політолог Віктор Небоженко. Він навіть спрогнозував, що скоріше за все, наступ на Україну з білоруської території може статися вже навесні:
На території Білорусі воюють вже тисячу років і всі знають, що з теренів Білорусі краще не вдаватися до воєнних дій глибокої осені на взимку. Там дуже погана мапа пересування танкових дивізій. Тому до весни ми можемо бути спокійні. Але щойно підсохнуть дороги, загроза російського війська, яке може вдертися з території Білорусі в Україну буде цілком реальною, – сказав Небоженко.
Експерт вважає роль теперішньої Білорусі в системі Східно-Європейської безпеки подібною до становища Бельгії, яка була плацдармом для воєнних дій між Францією та Німеччиною 1914 та 1940 років минулого століття.
Вільгельм Смоляк